Олександра Екстер — українська авангардна художниця, яка понад 30 років прожила в Києві, а згодом емігрувала до Франції. Екстер була не лише мисткинею, а й викладачкою, яка надихала ціле покоління художників та художниць. Її роботи охоплюють живопис, театральні декорації, книжкову графіку, дизайн тканин. Вона експериментувала з формами, кольорами й матеріалами. Історія Олександри — не лише шлях мисткині, а й відображення складних реалій XX століття: війн, революцій та культурних змін.
DIVOCHE.MEDIA поспілкувалося з журналісткою та дослідницею Анною Лодигіною, авторкою книжки «Історії українських митців. Олександра Екстер», яка досліджувала історію художниці, не маючи її щоденників та нотаток. Розповідаємо про пошуки та відкриття авторки.
Дослідження творчості й життя українських митців та мисткинь — спосіб повернути собі спадщину
Скласти повноцінний портрет Олександри Екстер — справді виклик, адже її власних спогадів не збереглося. Дотепер залишається багато гіпотез, які неможливо ані підтвердити, ані спростувати. Про особистість художниці можна судити зі спогадів її сучасників, друзів та колег, яких встигли опитати інші мистецтвознавці та дослідники. Ці спогади, зокрема, про життя художниці в еміграції у Парижі. Водночас, за словами Анни Лодигіної, є багато відкритих запитань щодо життя Екстер в Україні. Наприклад, у 1900-х роках Олександра брала участь в експедиціях українськими селами в пошуках зразків вишивки, які організовувала колекціонерка Наталія Давидова. Віднайдені матеріали стали частиною експозиції у новоствореному Міському музеї у Києві (сьогодні — Національний художній музей). Також не до кінця розкрита історія співпраці Екстер із балериною польського походження Броніславою Ніжинською, яка розвивала новаторську «Школу руху» в Києві після Першої світової війни.
Окрім того, більшість спогадів чи листів перебувають в архівах, до яких немає доступу. Тож для Анни це було не просто завдання, а справжній виклик: «За час написання рукопису, я прочитала більше книжок, ніж за останні кілька років. Це і був перший крок у підготовці до роботи. Складність полягала лише у тому, що великої частини необхідних книг немає у відкритому доступі. Тобто, купити їх неможливо і не в усіх бібліотеках вони є. Наприклад, мені потрібна була робота мистецтвознавця Юрія Турченка про Рисувальну школу Мурашка, де навчалась Екстер, або спогади Климента Редька, учня Екстер. На щастя, я мала змогу опрацювати їх у бібліотеці Національного художнього музею України. В цій же бібліотеці — попереднє видання монографії головного дослідника художниці Георгія Коваленка, в якому були тексти листів Олександри до її друзів».
Іншого способу працювати з важливими матеріалами немає, оскільки оригінали лежать у московському архіві. Це не поодинока проблема. Багато матеріалів про українських митців та їхні роботи зберігаються в росії та презентуються світові як російські. Мова й про саму Олександру Екстер, і її сучасників: Олександра Мурашка, Казимира Малевича, Давида Бурлюка та інших. Тому дослідження творчості й життя українських митців та мисткинь — спосіб повернути собі спадщину.
Інший виклик, з яким зіткнулася Анна, — це відсутність перекладів іноземних досліджень: «Ще мені цікаво було опрацювати листування композитора Кароля Шимановського, який жив недалеко від маєтку товаришки Екстер, Наталії Давидової. Втім, книга доступна лише у польському перекладі. Тут мені став у пригоді власний емігрантський досвід — два роки після початку повномасштабного вторгнення я прожила у Польщі».
Мене вразило, наскільки жінки були об’єднаними
На початку XX століття роль жінки в суспільстві поступово змінювалася: вона починала виходити за межі традиційних уявлень про домогосподарство й материнство. У 1920 році в США та у 1918-му — у Великій Британії розгорталася суфражистська кампанія, що принесла жінкам виборче право. Водночас українське суспільство залишалося патріархальним. Жінки часто стикалися з дискримінацією й обмеженням доступу до освіти, мистецьких академій і політики. Наприклад, лише у 1918 році було створено Українську жіночу спілку, яка боролася за рівність прав. Однак Олександра Екстер була однією з тих жінок, які не зупинялися перед обмеженнями.
«Мене надихає її сміливість в ухваленні рішень щодо своєї творчої кар’єри. Вона була лише з другого чи третього покоління жінок, які отримали доступ до освіти. І от вона тут, вчиться у Київському художньому училищі, але, усвідомлюючи, що програма не задовольняє сучасні виклики художників, покидає заклад, не маючи в місті іншої альтернативи. Без повної художньої освіти вона долучається до першого великого проєкту першого міського музею. І робить свою частину експозиції нетривіально. А вже за два роки створює першу в Києві виставку “нового мистецтва”, яке у друзки розносять газетярі, місцева публіка та, що найприкріше, художники старої гвардії, серед яких її вчитель Микола Мурашко. Але це аж ніяк її не зупиняє. Вона просто продовжувала робити те, у що вірила. Завжди», — ділиться Анна Лодигіна.
Проте чоловіки нерідко все ж привласнювали собі досягнення жінок або ж дивилися на них через чоловічу призму. Арденго Соффічі, коханий Екстер, у своїх спогадах писав, що Олександра в усьому його наслідувала, «як часто буває у творчості художниць, які так чи інакше перебувають під впливом художника протилежної статі, особливо, якщо між ними встановлюються стосунки». Проте саме картини Екстер представлені сьогодні в одних із найвідоміших музеїв світу, частина з яких були написані ще до зустрічі з Соффічі.
«Мене вразило, наскільки жінки були об’єднаними в кінці ХІХ та на початку XX століть, як підтримували одна одну, створювали великі спільні проєкти. До прикладу, згадана вже раніше співпраця Олександри Екстер із Наталією Давидовою. Під протекцією Давидової Екстер почала працювати з іншими центральними фігурами культурно-мистецького життя Києва», — розповідає Анна Лодигіна.
У народних артілях, що були організовані Наталією, відтворювали схеми вишивок, знайдених під час експедицій Київщиною та Черкащиною. І саме тут Екстер надихалася вільною природою форм та кольорів, техніками та традиціями української культури. Згодом ці впливи будуть помітні в її абстрактних роботах. Окрім власної творчості, Екстер була викладачкою та наставницею. Її учні згадували, що вона не намагалася усіх підігнати під себе й свою манеру, навпаки, у кожному й кожній могла розгледіти щось індивідуальне й прагнула розвинути це. Серед них є чимало жінок. Наприклад, словацька художниця Естер Шимерова-Мартинчекова, з якою Екстер товаришувала до останніх днів, та видатна кубинська художниця Амелія Пелаес.
Естер Шимерова-Мартинчекова та її ранні роботи (1930-ті роки). Джерело: https://www.webumenia.sk/
Амелія Пелаес та її роботи. Джерело: https://www.moma.org
Окрім наставниць, подруг та учениць, у житті Екстер також була ще одна важлива жінка — хатня помічниця.
«Навіть страшно бідуючи в останні роки життя у Парижі, Екстер жила зі своєю помічницею Настею, яка працювала в її домі ще з дореволюційних часів у Києві. Судячи з листів до друзів, певно, вона мислила так: краще, ніж вправлятися по дому, вона попрацює над додатковим комерційним проєктом, щоб отримати додаткові кошти, а хатню роботу візьме на себе Настя», — ділиться Анна.
Сторічна дистанція: чому варто дізнатися історію Екстер?
Мистецтвознавець Яків Тугенхольд згадував, що навіть під обстрілами Муравйова у Києві або під більшовицькими обстрілами в Одесі сто років тому Олександра працювала над картинами, як би страшно їй не було.
«Живучи щодня під російськими ракетами та дронами, я часто повертаюся до думки, що Екстер теж проходила щось подібне, при цьому не зупиняючись у своїй творчості», — наголошує Анна.
Книгу Анни Лодигіної вже можна передзамовити за посиланням. Ідея проєкту «Історії українських митців» народилася та втілюється спільно командами Projector Publishing, Projector Foundation та Фундацією ЗМІН.
