Цього літа я влаштувала собі канікули: безробіття на фултайм. Це було не так солодко, як канікули в дитинстві: повз літали шахеди, були відключення електроенергії, а я продовжувала виписувати тексти про горювання за померлим батьком. Але тільки так, вперше за 18 років свого бентежного стажу, я знайшла сенс у чомусь, окрім роботи в громадському секторі. Я стала ніким на пів ставки. Після трьох місяців я скучила за командною роботою та захотіла накопичити кошти й почати втілювати інші проєкти, аби знову колись зробити паузу без страху, що не зможу оплачувати оренду в Києві й опинюсь під мостом. І я почала шукати роботу.
Починалось все натхненно та поетично. Я приходила до улюбленого «Сенсу» на Арсенальній рано-вранці й починала розсилати оновлене резюме туди, де мені подобався перелік завдань, продукт, місія та заявлені цінності, а ще була зазначена зарплата. Я натискала на «відправити» та думала, замріяно споглядаючи людей довкола, які так само сиділи в ноутбуках, от тільки з оплаченим за це часом: «Пошук роботи — це процес дослідження, відкриттів, Аню, це нові знайомства, і кожна зустріч із потенційним роботодавцем може показати тобі твої інші сторони. Ти вже маєш досвід у різних сферах, чудово розумієш, що саме вмієш, спокійно можеш сказати про свої фінансові очікування. Ти емпатична, чесна з собою, зі світом, і ти ж дійсно хочеш долучитись до команди та працювати на результат, тому все обов’язково знайдеться, саме твоє. На це не піде багато часу».
Минуло два місяці, 67 разів я відгукнулась на вакансії. Отримала близько 30 запрошень на інтерв’ю, з яких 15 — відсіялись на моменті обговорення зарплати. Я все ще була в пошуках. Але мені вже не було так весело.
Наприкінці жовтня я вешталась осіннім Києвом, обтираючи свої повторювальні сумніви опалим листям: «Хто я? Піарниця? Комунікаційниця? Проєктна менеджерка? Чи маю я достатньо досвіду, аби йти у великі фонди? Чи впораюсь я із завданнями зі світу корпоративного IT? Я погана професіоналка, бо мені відмовили після півтора місяця співбесід та тестового?»
За цей час я так багато разів лягала спати раніше, аби зранку бути свіженькою. Вивчала, що написано на сайті компанії, думала, що вдягти вище пояса, аби на відеодзвінку мати вигляд одночасно розслаблений і професійний, щоб казати: «Так, звісно, я із задоволенням розкажу про себе, тож…» Не дивно, що у мене не було жодного бажання робити це ще й на побаченнях. Якось, коли я шукала житло і жалілась, що не маю сил відкрити додаток типу bumble чи pure, друг сказав: «Рієлтори та ціни на київські квартири й так достатньо тебе ви*буть».
Як із вакансією, так і з людиною, чий профайл розглядаєш для потенційної взаємодії, майже одразу зрозуміло, чи є метч.
У чоловіків в описі мене лякають: дивне фото, де він цілує себе у дзеркалі, російська мова — «торгую криптой, 28 лет в спорте», Veni vidi vici, «25 см і більше» чи «Життя — гештальт, а ти в ньому жінка».
У вакансіях я ніколи не відгукнусь, якщо там «бувають перепрацювання, за які не доплачуємо», «випробувальний термін пів року». Або моє улюблене: шість вакансій в одній — редагувати відео для показів на «Оскар», писати тексти як Жадан, робити SMM для трьох продуктів, а ще керувати командою, носити чай та допомагати співробітникам із веденням ФОПу. За 500 доларів. Важливо: перші три місяці — оплата 50%, досвід роботи від п’яти років обов’язково. Як із чоловіками, так і з пошуком роботи — що краще знаєш себе, то точнішими стають твої вимоги. Немає нічого поганого в тому, що хочеться для себе найкращого. Правда, таке треба пошукати.
Загалом я достатньо відкрита зі світом і тому не розумію, навіщо приховувати щось чесне. Як на побаченні, так і на співбесіді, мені комфортно говорити як є:
— Чому ви не працювали ціле літо, чому зробили таку паузу?
— Мені дуже хотілось спробувати, як це — не працювати, і я мала відновити сили.
— Вигорання?
— Не зовсім. Мій тато помер, і мені потрібен був час, щоби трохи відновити сили.
— Вам не обов’язково цим ділитись. Ви можете просто сказати, що це особиста інформація.
— Для мене це окей, це дійсно так. Я дуже вдячна, що дозволила собі цей досвід, бо це мені допомогло, і я готова до нового проєкту.
Не всім може бути комфортно з тим, що ви озвучуєте. Але хіба не краще дізнатись про цю розбіжність на початку і не йти в холодну воду, яка ніколи не нагріється?
Як із вакансіями, так і з потенційними партнерами, завжди ведеться мінімальна розслідувальна операція, і можна легко знайти людей, які через два-три рукостискання нададуть тобі інсайдерську інформацію. It’s a small world: якщо компанія токсична, якщо чувак ставив своїх колишніх у ніщо, то про це знатимуть і скажуть тобі.
На іншу співбесіду я приходжу підготовлена та дуже зацікавлена: класний продукт, гарна місія, чудова важлива річ для України та української молоді. Тільки я не встигаю відповідати на запитання, бо мене перебивають, ставлять наступне, схоже на уточнювальне, але зі зневажливо-зверхньої позиції. Переді мною в екрані HR та її колега, яка не дослуховує мене до кінця і постійно каже: «Я мала на увазі…», «Я думаю, ви…». Наче я на побаченні з хлопцем, який краще за мене знає, як мені відповісти, або самостверджується моїм коштом. До речі, був одного разу такий: він поставив запитання і, коли почув мою відповідь, буквально поплескав себе по лівому плечу правою рукою, наче похваливши, і ще присипав цей крінж словами: «Good boy».
Щоденно мені приходить розсилка з robota.ua, телеграм-канали рясніють повідомленнями про пошук спеціалістів. Pure, bumble, tinder — теж не пусті. Там купа пропозицій. Здавалось б — чому я так довго шукаю? Але тому й шукаю, бо знаю, чого хочу, а чого не хочу: я продаю себе та свої навички, не зменшуючи ціну послуг. Двічі на тиждень я видихаю, виструнчуюсь, роблю ковток води й починаю розповідати потенційним роботодавцям про все хороше. Інколи чую перелік завдань, і в мені прокидається самозванка, а тоді я думаю: «А що б на моєму місці зробив білий цисгендерний чоловік?» Спробував, пішов би, попитав, якось би впорався. І я йду зменшувати той довбаний гендерний розрив у платні. За всіх жінок світу.
Якось влітку я ходила на побачення з дуже красивим чоловіком. Ми гуляли парком, було тепло, він проявив турботу, коли я змерзла, та приніс зі своєї машини светр. Пригостив чаєм та вечерею (ми домовлялись тільки на дрінки) і три з половиною години ми намотували кола під час дуже кльової розмови. Наостанок він пристрасно мене поцілував, взявши до рук моє обличчя (обожнюю!), та сказав, що буде радий побачитись ще, і ми одразу ж домовились про зустріч за декілька днів.
Він зник. Я розумію, що відсутність відповіді і є відповідь, але в моєму житті так багато невизначеності, що я вирішила позбуватись її там, де можливо, і написала йому:
— Слухай, ти тиждень тому говорив, що, може, побачимось. Можливо щось змінилось? Скажи як є! Все ок, просто не люблю бути в підвішеному стані.
— Ні, ні, ти що, я хочу. Я просто зараз не можу тобі написати більшу відповідь, але обов’язково ще напишу ввечері.
І знову зник. Більше я йому не писала. Я хотіла зробити все, що могла, і знати, що можна спокійно закривати цю сторінку. Але було б набагато приємніше, якби це прозвучало раніше, від нього. Комунікація — це взагалі не складно, в будь-якому спілкуванні. Але якщо ви цього не вмієте — що ж, не йти нам поряд, не триматись за ручки, не створювати разом продукт. Від зворотного зв’язку або його відсутності інколи можна отримати кращі враження, ніж під час знайомства. Бо то — слова, а це — дії.
Іноді боляче стає й від відмови, яка з’являється неочікувано, коли все, здавалося б, мало задовольняти обидві сторони. На одну вакансію я подалась ще на початку вересня. Вона стала крашем, любов’ю з першого погляду, як окситоцин після сексу, який перекриває логіку. Після першої зустрічі в голові вже змальовується картинка: у вас спільні цінності, й ти ідеально впораєшся з усіма завданнями, ви разом довго і щасливо, щороку — кар’єрне зростання, ви рухаєтесь в одному напрямі, тебе цінують та хвалять, і так буде декілька років мінімум. Вакансія була просто ідеальна, і я це знала від самого початку. Збіг за всіма моїми зеленими прапорцями: продукт, сфера, цінності, зарплата й умови. За цей час я вивчила всі публічні комунікації, провела базовий OSINT соцмереж команди, поспілкувалась із колишніми співробітниками, зробила тестове ідеально, у нас було «знайомство з батьками» aka засновниками. І, коли я повідомила HR-менеджерці, що вже маю пропозицію від інших, вона зателефонувала і попросила почекати ще буквально декілька днів, бо я дуже-дуже їм подобаюсь. Ці декілька днів тривали ще тиждень. Закінчилось все трагічно: мені надіслали суху відмову про відсутність досвіду у певній сфері (що було зрозуміло одразу з резюме), а моє прохання дати якісніший фідбек проігнорували. Неприємно — це слабо сказано.
Коли нам відмовляють — це боляче, особливо, якщо сприймати відмову близько до серця та особисто. Як із роботою, так і з чоловіками, я злюсь і нагадую собі про силу контексту:
— Аню, відвертаються не від тебе, це не означає, що ти погана людина. Відмовляються — від набору навичок, виходячи з власної позиції контексту, в якому все може бути зовсім інакше. Наприклад, їм дуже потрібна людина, яка стане членом команди, і там вже є керівник відділу. А ти хочеш керувати.
— Аню, він каже, що дуже хоче стосунків, що ти йому подобаєшся, але потім зникає на тижні й з’являється, коли йому зручно. Це якась хрінь, а не комунікація. Нічого серйозного не вийде, а страждати ти точно не хочеш і не маєш. Все, наступний!
Роботодавці, які не можуть озвучити, скільки вони платять, бо «можуть зробити це тільки на стадії останнього оферу, за три місяці, коли зрозуміють вашу цінність», — не сексі. Так само, як і дуже-дуже класні організації, які роблять щось суперкорисне, але можуть запропонувати тільки класну атмосферу та дружний колектив. «Невже ви не можете погодитись на цю суму? Ми маємо таку важливу місію!» — класною місією не вийде оплатити за газ, майбутнє навчання чи допомогу для родини. Я знаходжу обхідний шлях із тими, хто не каже про гроші, — озвучую суму і кажу: «Давайте так, якщо у вас менше, ви просто скажете мені “було дуже приємно поспілкуватись, але зараз ми не можемо продовжувати з вами розмову”». Працює. Зекономлено мого та їхнього часу — мільйон секунд. Win-win!
Ще є сфери, в яких на словах шукають проактивних, ініціативних, таких, які горять, що на ділі означає маленьку зарплату, великі перепрацювання і вік 23–25 років, коли на це є сили й хочеться швидко заробити мільйон досвіду. Я два роки працювала в івент-агенції, де одного разу потрібно було провести три корпоративи на Новий рік в один день. Ні, дякую.
Може, повернутись на одну з колишніх робіт? Бачу їхню вакансію у стрічці robota.ua, але свайпаю лівобіч. Це як повернутись до колишнього, де були аб’юзивні стосунки, — ні, я зневірилась, але не настільки.
Подруга вислуховує мене в кухні під час повітряної тривоги й промовляє надто мудрі слова:
— Аню, ти хочеш майже неможливого за півтора місяця.
Або я прибріхую собі, що мені важливо, заради соціального схвалення: наприклад, що я готова до роботи 24/7, хоча насправді — ні, навіть за всі гроші світу. Бо як робота, так і стосунки більше не є сенсом мого життя. Моє життя є сенсом.
