Мультсеріал Illogical Adult World — новий проєкт української режисерки з Харкова Ірини Сосімович.
Продюсерка Міра Оєторо представить пілотну серію Daylight Saving Time Transition на Манчестерському анімаційному кінофестивалі у рамках менторської програми Skwigly/LINOLEUM Mentorship Programme — UK/UA Animation Lab.
Ірина Сосімович — випускниця Харківської державної академії дизайну та мистецтв, бакалавр із мультимедійного дизайну. Вже під час навчання вона створила декілька студентських фільмів, які отримали увагу в усьому світі. За підтримки Українського культурного фонду вона закінчила виробництво свого короткометражного анімаційного фільму «НепорозумЛіття» (MisundersHood). Ця стрічка про хлопчика Олексу започаткувала Всесвіт, на базі якого з’явиться серіал.
Анімаційний фільм «НепорозумЛіття» (MisundersHood) розказує історію малорепрезентованих уразливих груп та стає голосом «не героїв». Головний герой, маючи недіагностований аутизм, виробляє захисний механізм, який підводить його у найстрашніший час — коли приходить війна. Він втрачає і водночас знаходить все, нарешті наважившись на довіру. Фільм прагне подолати стереотипи, познайомити глядача з іншим поглядом на світ.
«Щось завжди заворожувало у живих картинках. Ще дитиною мультфільми цікавили мене дещо глибше — мені було цікаво, як то було створено. Зараз я теж насолоджуюся процесом, досліджую роботи колег і великих гравців, постійно вчуся і дивуюся скільки ж можливостей і викликів у цій індустрії. Іноді це захоплення процесом здається мені цікавішим за сам мультфільм, який виходить у результаті, — розповіла Ірина DIVOCHE.MEDIA. — Студентські фільми, які стали для мене самотерапією, досі нестерпні мені до повторного перегляду. В цих роботах я дістаю глибоко з серця щось, що так болить. Під час виробництва анімації я досліджую цей біль, часто знаходжу вихід із проблеми й травми, завершую фільм і видихаю. Теми всіх фільмів — як чіткі етапи зростання особистості, але чомусь мені тяжко повертатись до тих історій. Мабуть, через те, що я надто яскраво згадую, що мене турбувало в той час. Отже, анімація захоплює мене і лікує душу. Неймовірно те, що ці емоційні історії знаходять відгук в інших людей. Все ще досліджую й усвідомлюю це. Відчуваю велику відповідальність і хочу робити анімації, які несли б важливі сенси, валідували почуття і розказували про справжній досвід. Можливо анімація є для мене “ефективнішою” мовою, яка допомагає якісніше передати те, що я маю в серці».
За час, коли Ірина ділилася своїм досвідом створення фільму в соціальних мережах, у його персонажів з’явилися фанати й фанатки.
«Сучасна анімація, безумовно, вплине на майбутні покоління. Це не тільки про діток, які дивляться мультики, бо анімація в сучасному світі застосовується в дуже різноманітних сферах. Якщо казати про авторське і незалежне анімаційне кіно, то я можу впевнено сказати, що в цій царині ми можемо просувати важливі меседжі й напряму впливати на світ. Дивовижно, що якісно створений анімаційний фільм може вразити мільйони й струсити світ. Дуже хочеться, щоб молоді автори мали більше можливостей розказати свої історії», — говорить аніматорка.
- Раніше документальний анімаційний фільм української режисерки Анастасії Фалілеєвої «Я померла в Ірпені» про власний досвід переживання війни та перебування в оточеному місті здобув головний приз міжнародного конкурсу фестивалю LINOLEUM. Також стрічка отримала премію кінокритиків «Кіноколо» 2024 року як найкращий анімаційний фільм.
