«Коли ти жінка, то на будівництві тобі або пропонують на кухні постояти, або щось пошпаклювати, або щось пофарбувати, і все це із таким поблажливим: “Ну, сонечко, це ж тобі важко, давай ти краще не будеш цього робити!” Для мене особисто це звучало дуже несправедливо!» — згадує співзасновниця волонтерської ініціативи RepairTogether Дар’я Косякова, зауважуючи, що з подібних упереджень і виникла ідея робити будівельну сферу максимально інклюзивною та залучати жінок на всіх етапах робіт їхнього задуму.
Волонтерське об’єднання RepairTogether визначає свою місію як спільнототворення. Все почалося з толок, адресної та гуманітарної допомоги мешканцям деокупованих сіл на Чернігівщині. Згодом волонтери зрозуміли: найбільша потреба регіону — відбудова зруйнованих помешкань.
У селі Лукашівка, коли волонтери потрапили туди щойно після звільнення півночі від окупації, кожна третя хата була розбита, вигоріла, зруйнована вщент. Тож у серпні 2022 року об’єднання RepairTogether взялося ще й за відбудову.
Дар’я зізнається: упередження щодо жінок на будівництві не зникли самі собою тільки тому, що натхненні волонтерки заповзялися подолати багаторічну стигму «нежіночих справ» у будівельній галузі. Надто вже токсичним і патріархальним є будівельний бізнес, щоб одним лише бажанням можна було зруйнувати стереотипи на кшталт «чоловік має побудувати будинок», «жінка — слабка стать», «не ваші бабські справи». І це в країні, в якій жінки за часів радянської влади, в умовах виправних трудових таборів, не мали привілею гендерного розподілу праці. Покарані ГУЛАГом жінки на рівні з чоловіками працювали й гинули від виснаження на надтяжких роботах по таборових каменоломнях, рудниках, шахтах, забоях. Робочу придатність визначали карні статті, за якими людину судили, а не стать чи стан здоров’я.
Так потроху в межах RepairTogether народжувався проєкт «Велике Дівництво», що мав на меті довести: жінки здатні на більше, ніж вважає суспільство, а важка фізична праця потребує не так м’язів, як креативних інженерних рішень.
«То ви не жартували, коли казали, що тільки команда дівчат буде це робити?»
В проєкт «Велике Дівництво» залучені лише жінки, які зводять будинок з нуля, зокрема для пані Ніни із села Лукашівка на Чернігівщині. Її дім та машину росіяни знищили під час окупації півночі.
Ще у листопаді 2022-го у стіну заклали перший газоблок, а наразі жіноча бригада уже звела стіни, залила армований пояс (залізобетонний шар, який оперізує всю конструкцію і зміцнює її, — прим. DIVOCHE.MEDIA) і побудувала дах.
«Ми зі співзасновницею Вікою Афанасьєвою стикалися з упередженнями навіть у власній організації, не кажучи вже про сторонніх людей, які проходили повз, бачили, як ми працюємо, і щось починали коментувати чи казати нам. Ми з цим зіткнулися, коли почали знайомитися з партнерами проєкту. І коли працювали із фондами, із журналістами, які не вірили, що ми, дві дівчини, справді співзасновниці, а не просто чиїсь подружки. Навіть коли ми знайшли для проєкту жінку-архітекторку, привезли її на об’єкт, то почули від неї таке: “То ви не жартували, коли казали, що тільки команда дівчат буде це робити? Та у вас матки повипадають! Вам на даху буде страшно”. І я зрозуміла, що ця людина — не наш варіант. Зрештою ми вирішили, що візьмемо професійного виконроба, хай і чоловіка, який навчить команду дівчат будувати. Ми спробували, у нас вийшло, ми знайшли фінансування і на будівництво, і на підтримку проєкту. Звісно, на початку було більше помилок, щось поклали криво, потім вибивали й перекладали. Але ці помилки можна було виправити. І проєкт “Велике Дівництво” нам справді допоміг розбавити волонтерське будівництво жінками», — розповідає Дар’я Косякова.
Весь процес відбудови житла для пані Ніни та її сім’ї фільмують — тож разом із будинком має народитися документальна стрічка про проєкт «Велике Дівництво», яку RepairTogether планує презентувати міжнародній авдиторії через публічні покази та на кінофестивалях в Європі та США. У такий спосіб команда прагне зафіксувати успішну історію про спротив, фемінізм, відбудову та силу спільноти й розказати про це світові.
За два роки існування проєкту «Велике Дівництво» до нього долучилися понад 200 волонтерок: як відомих та публічних жінок — ONUKA, Рита Муратова, Ярослава Кравченко, так і небайдужих дівчат, охочих допомагати. Серед них, наголошує Дар’я, чимало переселенок, які з власного досвіду знають, що таке — втратити будинок, майно і мотивацію жити далі.
«Для мене насамперед важливо побудувати будинок»
З минулого року RepairTogether запустило ще один помічний проєкт — ІНБУТ (інтернаціональний будівельний табір), до якого долучилися чимало іноземних фахівців із будівельної справи. Вони мали набагато менше упереджень щодо місця жінки на будівництві. Принаймні від них не лунало принизливого переконання, що жінка на будівництві — це ще гірше, ніж жінка на кораблі.
«У них не було такої картинки в голові: “Він це може, а вона — ні”. Навчали будівництва всіх — і хлопців, які не мали будівельного досвіду, і дівчат, які були в тих самих умовах. Від цього у нас загалом на волонтерському будівництві поліпшилась комунікація, більше ніхто не дозволяє собі висловлюватися про те, що жінка неспроможна щось там робити», — зазначає Дар’я.
Волонтерка наголошує: RepairTogether (включно із «Великим Дівництвом») — це історія не про гендерний активізм, а про творення спільноти. І в рамках цієї мети вони зводять будинки для людей, які втратили домівки й належать до вразливих категорій населення — для багатодітних мам, для людей з інвалідністю, малозабезпечених, самотніх людей.
«Для мене насамперед важливо побудувати будинок, я розумію, якщо ми не зможемо чогось зробити силами жіночої бригади, то ми однозначно будемо просити про допомогу, бо відбудова будинку значно важливіша, ніж мої особисті намагання щось довести. Навіть якщо хтось дратується, що довго будують, не так будують, щось не подобається, — це не впливає на мою мотивацію чи мотивацію команди волонтерів. Ми все одно бачимо: ось людина без даху над головою, їй треба допомогти й збудувати для неї житло», — говорить вона.
«Без дівчат у нас було б набагато менше волонтерів»
Загалом на рахунку RepairTogether майже 16 будинків на різній стадії будівництва, в п’яти з них вже живуть люди. Розтрощені будівлі волонтери спершу толокою розчищали під нуль, залишаючи частину фундаменту. На самому старті проєкту намагалися відбудувати дім на старому фундаменті й за старим плануванням, але, за словами Дар’ї, це призводило до великих витрат ресурсів.
Тому вони відійшли від індивідуального планування до більш стандартного, до роботи над яким залучали архітекторів і узгоджували запропоновані базові варіанти із господарями. Крім того, зізнається волонтерка, на третій рік повномасштабного вторгнення стало набагато важче знаходити фінансування: фонди згортають грантові програми відбудови і більше орієнтуються тепер на підтримку малого та середнього бізнесу.
«Але ми продовжуємо шукати бізнеси та компанії, готові допомагати нам. А одна жіночка, для якої ми відбудовуємо дім, сказала: “Я скоро маю отримати гроші від «єВідновлення», а ви для мене вже так багато зробили, то я можу віддати частину тих коштів вам, щоб ви іще комусь могли допомогти, як і мені”. І це мене і дивує, і тішить, — зізнається Дар’я. — Я сама у 2014 році переїхала до Києва з Довжанська, що на Луганщині. Я зараз не маю доступу ані до своєї квартири, до місця, де я виросла, до хат бабусь і дідусів. У 20 років я не одразу відчула, що втратила, тоді я просто відпустила себе в нове життя. Але ось минуло 10 років, і я розумію, як за всім цим сумую. І ті переселенці, які зараз волонтерять на відбудові на Чернігівщині, вірять: їм теж хтось допоможе відбудувати дім, ми всі разом поїдемо після деокупації це робити. Зараз для мене однозначно, що жінки — це сила, без дівчат у нас було б набагато менше волонтерів. Це дуже сумний факт — чоловіків стає менше, і, на жаль, буде ще менше, тому не можна зараз казати, що будівництво — то чоловіча справа. Я пишаюсь тим, що до нас на толоки й будівництва приїжджають і хлопці, і дівчата без будівельного досвіду і допомагають нам. Бо наша основна мета — це спільнота та її зв’язки всередині, і ми як організація допомагаємо людям допомагати!»
Волонтерка «Великого Дівництва» Олександра Савченко — вчителька української мови та літератури родом із Донецька, звідки змушена була виїхати у 2014 році. Вона розповідає, що їй не залежало на тому, щоб руйнувати стереотипи про місце жінок на будівництві, але відгукнулась ідея жіночої спільноти. Крім того, жінка вважає надзвичайно цінною згуртованість сотень людей, які здатні об’єднатися заради важливої мети.
«Траплялось, що місцеві, які проходили повз будоб’єкт, або хлопці-військові могли щось сказати на кшталт: “Ой, дівчата, давайте я вам підбіжу, піднесу”. Були серед мешканців громади ті, хто сумнівалися і запитували: “А ви точно будуєте просто так? А вам німецькі фонди платять?” Були в людей недовіра і нерозуміння, чому такі проєкти потрібні молодим українцям. У мене є свій мотив. Він не намацальний, він більше на рівні медитативному. Я просто вірю, що ми мусимо це робити. Бо колись ми дійдемо і до Донеччини й відбудови там. Бо хто, як не ми? Вже немає часу чекати на якусь точку перемоги, напівперемоги, думати: “А тепер можна?”, “А тепер безпечно?”. Просто треба буде йти й братися за роботу», — переконана волонтерка.
Всі охочі можуть долучитися і спробувати свої сили на будівництві RepairTogether або до Інтернаціонального будівельного табору. Всі оновлення публікуються в соцмережах проєкту.
