З 28 серпня до 7 вересня тривав 81-й Венеційський міжнародний кінофестиваль. В рамках секції Biennale College Cinema показали повнометражний дебют Жанни Озірної — малобюджетний проєкт «Медовий місяць», що повністю профінансований цією ініціативою.
Кінокритикиня Соня Вселюбська розповідає про фільм та наводить цитати режисерки про виклики в умовах війни, малобюджетні фільми як короткотривалий порятунок та поради режисеркам-початківицям.
Тарас і Оля щойно переїхали до нової квартири, де, здавалося б, має початися нове прекрасне життя. Молодята кличуть друзів на новосілля й обговорюють буденність. Зокрема, згадується філософія Жака Дерріди — друзі говорять про привидологію (термін, який впровадив філософ, — прим. DIVOCHE.MEDIA). Дерріда описував явище привида як парадоксальний стан, тобто збереження або повернення до елементів із соціального чи культурного минулого. В цьому контексті Дерріда говорив про комунізм. Далі розмова переходить до чуток про наступ росії.
Розмови друзів звучать доволі іронічно. Вони обговорюють тривожні валізки та нерозуміння, як можна жити без світла. Зрештою, все зводиться до жартів чи легких заспокоєнь одне одного. Утім, наступного ранку починається повномасштабне вторгнення. Медовий місяць у новій квартирі перетворюється на період виживання, в якому випробовується психологічний стан закоханих.
Фільм Жанни Озірної є унікальним кейсом для української кіноіндустрії. На початку 2023 року режисерка подала чернетку тритменту зі сценами на програму Biennale College Cinema, що створена для підтримки малобюджетних фільмів режисерів-початківців. Фільм потрапив до шортліста найкращих проєктів, а далі — на фінальний етап програми та зрештою отримав повне фінансування.
«Ми отримали підтвердження фінансування в грудні, а в березні — вже знімали. Глобально виробничий цикл зайняв всього 10 місяців», — згадує Жанна Озірна, котра стала першою українською режисеркою, фільм якої був профінансований Biennale College Cinema і презентований на кінофестивалі в однойменній секції.
Програма надає 200 тисяч євро, за її умовами це має бути єдине джерело фінансування стрічки.
«Ми знімали дуже малесенькою командою, і на більшості змін не було другого режисера. Це майже нереально, тому поєднувати адміністративні, логістичні й креативні функції, водночас у такій складній психологічній драмі, яка ще і є дебютом, — для мене найбільший виклик», — ділиться Жанна.
Знімання під час війни додає викликів, які не покриє жодне фінансування. Попри це «Медовий місяць» виглядає вкрай самобутньо в парадигмі українського кіно. Це камерна стрічка, що знята на мінімальній кількості локацій і з мінімальною кількістю акторів. Відчуття замкненого простору, що викликає такий кінематографічний сетинг, чудово передає настрій головних героїв, які вимушені ховатися від війни, рятуючись своєю любовʼю.
Водночас Жанна вміло працює з символічними елементами кіномови: насичує кадр теплими кольорами, обирає цікаві статичні кути камери, використовує звук, який фактично є чи не єдиним свідком вторгнення. Це робить «Медовий місяць» винятковою картиною, оскільки це чуттєва історія про трансформацію кохання під час війни, яка втілена в життя завдяки постійній генерації винахідливих рішень. В українському ігровому кіно сьогодні таких прикладів дуже мало.
«Ми всі із задоволенням би знімали масштабні історії на великі бюджети, але доводиться працювати з камерними малобюджетними історіями з об’єктивних причин», — говорить Жанна.
Хоча практика, яку отримала режисерка, вочевидь, не є дієвим рішенням для українського кіно надалі. «Я дуже сподіваюся, що в майбутньому українські кінематографісти матимуть змогу не зв’язувати собі руки камерними історіями. З одного боку — це крута практика для мене, тому що коли не маєш особливо що показувати, то мусиш працювати з драматургією безпосередньо, із психологією персонажів, сценарієм. Але я б не хотіла, щоб все українське кіно було скуте рамками безгрошів’я», — додає режисерка.
Над фільмом «Нижній горизонт» Жанна працює вже декілька років, цю стрічку, за словами режисерки, неможливо зняти за невеликі гроші: «Це масштабний фільм, із купою людей, з багатьма локаціями у двох країнах, тому сподіваюсь, що це кіно теж буде важливе і матиме свою силу».
«Є цитата Забужко, яка в мене висить над робочим столом і звучить вона так: “І нічого вже не бійсь, якщо переступила”. В кіно працювати — це пан або пропав. Тут немає жодних гарантій, чи будуть гроші на наступний проєкт і що взагалі буде далі. Я можу дати єдину пораду — заходити у сферу кіно, лише якщо ти дуже-дуже сильно цього хочеш і знаєш, що попри всі перешкоди й обставини триматимешся свого шляху і віритимеш у себе і свою ідею. Єдиний шлях залишатися в кіно в Україні — це сильна віра без жодних гарантій», — зізнається Жанна.
