У видавництві #книголав виходить книжка «Влада: посібник для жінок з життя і керування без вибачень» («POWER: A woman’s guide to living and leading without apology») австралійської тренерки з лідерства Кемі Неквапіл.
Це трансформаційний гайд для жінок, які хочуть стати сильнішими в суспільстві, де влада часто використовується як інструмент залякування та упокорення. Авторка вчить ефективно використовувати внутрішню силу, спираючись на історії з власного життя, ухвалювати рішення, орієнтуючись на власні потреби та моральний компас, а не на думку людей навколо.
«Влада: посібник для жінок з життя і керування без вибачень» має вийти друком до кінця серпня, наразі на сайті видавництва можна оформити передзамовлення.
Публікуємо уривок.
Влада структур пригноблення
«Патріархат нищить історії та жінок, щоби зберегти свою владу. Якщо ви жінка, ця штука формує вас. Він лишає шрами, повторює вам, що ви нічого не варті, що ви ніхто, не маєте голосу, що в цьому світі вам не знати безпеки, рівності чи свободи» — Ребекка Солніт
Глибоко в душі я не хотіла писати про патріархат у цій книжці. А проте не вийде написати книжку про жінок і владу, не пишучи про патріархат.
Патріархальні системи — досі один із найдієвіших способів тримати жінок у покорі. У них нам задаються дуже тісні рамки для самовираження та діяльності у світі. Як нам виглядати, скільки важити, які роботи можемо виконувати, а які ні, що є «жіночним», а що «іншим» — усе вирішують за нас. А якщо ми наважуємося створювати власні способи буття у світі, якщо насмілюємося самовиражатися так, як забажаємо, важити стільки, скільки хочемо, говорити те, що думаємо, і працювати там, де прагнемо, на тому рівні, на якому бажаємо, — покарання буде суворим і невідворотним. Та насамперед — передбачуваним. Це — абсолютна влада над об’єктом, і вона робить свою справу: жінки лишаються мовчазними, знають своє місце і повільно німіють всередині.
Але так чинить із жінками не лише патріархальна модель. Ми самі робимо це із собою та одна з одною через інтерналізований (тобто засвоєний, внутрішній) патріархат.
Інтерналізований патріархат — це не наївність чи брак розуму. І неважливо, на якому етапі шляху до гендерної рівності ви перебуваєте — у вас буде своя форма інтерналізованого патріархату.
Збираючи матеріал для цієї книжки, я розіслала повідомлення з одним запитанням родині, друзям і близьким колегам віком від п’ятнадцяти до п’ятдесяти трьох років. Багато з них — успішні жінки, які працюють у різних галузях, як-от державна служба, юриспруденція, музика, освіта, креативні індустрії, нерухомість, бізнес. Моє запитання звучало так: «Як проявляється ваш внутрішній патріархат?». Не встигла я відкласти телефон після того, як натиснула «надіслати», як прилетіли відповіді:
«Не хвилюйся про вагомі речі / питання / дії. Чоловіки про все подбають. Мене виховали люди зі стійкими патріархальними поглядами, які хотіли як краще, але при цьому ламали мене через коліно».
«Нещодавно мені сказали, що я як жінка ніколи не повинна проявляти емоції на роботі, бо не отримаю підвищення. Це мій внутрішній голос промовляє мені: “Тебе, жінку, ніколи не сприйматимуть всерйоз, тому що чоловіки можуть виконувати роботу краще, ніж ти”».
«Для мене це проявляється в думці, що в чоловічому світі мені немає місця. Саме це завадило мені стати фотографкою, коли мені виповнилося вісімнадцять».
«Я мушу робити все так, щоб подобатися їм. Якщо казатиму те, що насправді хочу сказати, вони розізляться».
«Який у цьому сенс? Світом правлять вони».
«Не проси занадто багато».
«Твої почуття нічого не важать».
«Коли я була підліткою, мені сказали: “Що б ти не робила, не виростай жінкою”. Не думаю, що я засвоїла це як істину, яка мала руйнівний вплив, однак, безумовно, це ніби промовляло мені: “З-поміж поганих варіантів, ким можна вирости, стати жінкою — найгірше”».
«Схвалення від чоловіків просто необхідне».
«Чоловіки можуть робити все що завгодно. Це стосується мого минулого і, на жаль, нещодавнього досвіду».
«Чоловіки пропонують захист».
«У чоловіків є відповіді».
«Чоловіки вирішують, наскільки я потрібна».
«Я мушу бути худорлявою».
«Чоловіки визначають мою цінність».
«Я мушу належати чоловікові».
«Мою ідентичність як жінки визначає чоловік».
«Чоловіки вирішують, що є вартісним і цінним: щоби бути вартою чогось, мене мають цінувати чоловіки. Крім того, коли в коледжі я обіймала одну з керівних посад, то була твердо переконана, що мушу бути абсолютно бездоганною, щоб, можливо, бути достатньо хорошою лідеркою як жінка. Чоловіки ж могли мати багато недоліків як лідери, але для них все одно цього було досить. А я мусила бути ідеальною, але навіть цього могло бути недостатньо».
Одна з респонденток написала наприкінці своєї відповіді: «В мені цього так багато. І від цього мені дуже-дуже сумно». Я не стримала сліз раз чи двічі, коли отримувала ці відповіді. З кількома жінками я зідзвонилася, і ми разом просльозилися, а потім разом розізлилися і посміялися з того, наскільки все це деструктивно й кумедно.
Мій особистий наратив щодо внутрішнього патріархату включає весь спектр форми «чоловіки знають краще». І знаю, що в цьому я не самотня.
Коли я розмірковую про такі інтерналізовані досвіди, то переконуюсь, як це важливо, щоб кожна з нас визнала, наскільки ми засвоїли ці мізогінні та патріархальні наративи. Опанувати власну версію означає знайти власний фундамент для розвитку влади, яка виходить за межі цієї виснажливої форми влади над жінками.
Важливо те, що ми цілком усвідомлюємо, коли і як забираємо владу в себе та інших жінок, коли віримо в ці системи пригноблення.
