Снігова людина, Лохнеське чудовисько і любов жінок до «поганих хлопців» — явища одного порядку. Про них багато говорять, їх вперто намагаються пояснити, але в природі вони навряд чи існують.
Мене дратує стереотип «жінки люблять поганих хлопців». Його надто часто використовують проти жінок, хоч сама фраза багатозначна настільки, що майже позбавлена сенсу. Вона — як порожнє горнятко, і кожен може обрати, чим його заповнити. Бо, чорт забирай, хто такі ці «погані хлопці»?
Герої наших романів — не наші герої
Якщо йдеться про вигаданих персонажів літератури й кіно, мабуть, більшість може пригадати поганця, який змушує серденько калатати. Лиходіїв у кіно часто грають вродливі та харизматичні актори. А якщо ви перейнялися долею антагоніста у книжці, це означає, що автор добре виконав роботу. Гарний сторітелінг може змусити нас співчувати наймерзеннішим персонажам.
Але варто розділяти фантазії та реальність. Навіть якщо дівчина — палка прихильниця трилерів чи романів про гарячих мафіозі, це не означає, що нездорові стосунки подобаються їй у реальності. Фантазія на те й фантазія, що дозволяє безпечно переживати екстремальні сценарії та яскраві емоції, після чого спокійненько вставати з дивану і йти у своїх справах.
Врешті-решт, вигаданими лиходіями захоплюються не лише жінки: серед фанатів Джокера, Дарта Вейдера чи Локі безліч чоловіків. І хіба чоловічу уяву не хвилювали Марго Роббі в образі Гарлі Квінн чи Мішель Пфайффер у ролі Жінки-Кішки? Однак стереотипу «чоловікам подобаються погані дівчата» не існує.
Та я залишу світ мистецтва критикам і культурологам. Як легендарні «погані хлопці» виглядають у реальності?
Чи любимо ми по-справжньому поганих хлопців
У нашій свідомості, наче скалочка, міцно сидить химерне уявлення, ніби небезпечні люди виглядають якось особливо. Можливо, як міцні бритоголові молодики у спортивних штанях. Або як татуйовані бородані на байках. Або ще якось, але їх точно видно.
Якщо я щось і зрозуміла з купи кримінальних документалок — у небезпечних людей немає жодних зовнішніх ознак. За винятком хіба що військової форми ворожої армії.
Любити «поганих хлопців» — це як любити того, невідомо кого. Навіть якщо дівчина мріє про бритоголового міцного молодика, забитого татухами і щоб ганяв на байку, — еталонного «поганого хлопця» в уявленні хрестоматійної радянської бабусі. Все одно незрозуміло, як татухи й байк роблять його поганим. Образ нічого не говорить про те, погана людина чи хороша, чим вона живе і як ставиться до інших.
Якби жінки дійсно любили поганців, колишні в’язні були б найбажанішими чоловіками тіндеру. Судимість — хоч якийсь критерій, нехай крихкий і ненадійний. Але поки що фраза: «Я відсидів за вбивство», не вважається шикарним підкатом. Існує феномен жінок, які листуються з ув’язненими й чекають на них, але це виняток. Так само як і палкі прихильниці серійних вбивць, що укладають з ними шлюби просто під час судових процесів.
Хто говорить, що ми любимо поганців?
Якось мені на очі потрапила новина про тяжкий злочин: журналіст у деталях розповідав про двох дівчат, що зазнали групового насильства. Оповідь була побудована так, ніби це репортаж із місця подій. Автор почав із того, що дівчата в кафе не захотіли знайомитися з «простими хорошими хлопцями», але почали спілкуватися з підозрілими молодиками. Ті заманили їх у квартиру і зґвалтували. Про це журналіст писав: «Дівчата, звісно, пішли з ними, а не зі звичайними хорошими хлопцями, бо кому потрібні хороші хлопці, коли є поганці?»
Попри те, що я була підліткою і нічого не знала про журналістську етику, публікація мене настільки обурила, що пам’ятаю її досі. Хоча вже немає газети, яка то друкувала.
От чому мене злить стереотип «жінкам подобаються погані хлопці». Його постійно використовують для звинувачення жінок.
У яких контекстах ви могли чути цю фразу? Наприклад, від чоловіків, що запевняли: «Я простий добрий хлопець, з хорошою роботою, але дівчатам не подобаюсь, бо вони люблять поганців!» Я також чула цю арію наживо. Головна помилка доповідача зазвичай у тому, що він вважає себе хорошим. Він може зневажати дівчат, розповідати анекдоти про білявок і очікувати, що партнерка буде «слухняною». Але у своїх очах він хороший.
Чула я фразу про «поганих хлопців» і як виправдання скотського поводження з партнеркою. Мовляв, я ніколи не запитую, що вона хоче, не прошу вибачення, адже саме це вам, жінкам, насправді треба: «Ой, не розказуй мені, ви про повагу тільки говорите, а шаленієте від поганих хлопців!»
Зустрічалася ця фраза мені і як складова класичного віктимблеймінгу: «Вона від нього не пішла, значить, її все влаштовує. Вона завжди любила таких чоловіків!» «Таких» — це домашніх тиранів. Хоча чоловік, про якого йшлося і який бив нашу спільну знайому, не справляв враження тирана. Навпаки: завжди спокійний, доброзичливий і приязний. Аж ніяк не мачо. Тому зауваження про «таких» чоловіків мене вразило неабияк.
Ох, якби ж то у «поганців» були особливі прикмети. Та навіть уявлення, ніби ці прикмети є, грають проти жінок. Складно визнати, що чоловік — чудовий і добрий до інших — кривдить тебе тільки тому, що вважає це своїм правом. А не тому, що із тобою щось не так.
Головний сенс стереотипу от у чому: жінки люблять якихось «не таких» хлопців, а отже — самі винні. Причому жінки, в очах суспільства, завжди люблять «не таких». Наприклад, у Китаї неіронічно заборонили «жіночних чоловіків», якими масово захоплювались дівчата. На думку комуністів, це захоплення руйнувало інститут сім’ї та знижувало народжуваність.
Річ не в тім, що жінки люблять «поганців». У нас немає спільної свідомості, різним жінкам до вподоби різні чоловіки (а комусь — і не чоловіки взагалі). Питання в тому, що, кого б ви не любили, ви любите не тих, кого треба. Бо у патріархальному суспільстві жінка апріорі неправильна, погана, тому неправильне й погане все, що вона любить суто для власної втіхи. Навіть якщо це безневинні любовні романи чи китайські хлопці, які фарбуються краще, ніж я.
Думаю, «жінки люблять поганих хлопців» — просто чергова інкарнація принципу «жила-була дівчинка, сама винна».
