Видавництво #книголав випустить книжку «Непереможена. Моя битва за викриття королеви криптомафії» Дженніфер Макадам.
У період між 2014-м та 2017 роками глобальне шахрайство з криптовалютою Onecoin забрало від 4 до 14 мільярдів доларів у звичайних людей у всьому світі, з них приблизно 100 мільйонів постраждалих із Великої Британії.
Дженніфер Макадам — шотландка й донька шахтаря — була єдиною жертвою, яка дала відсіч, і попри постійні переслідування та погрози невпинно боролася за справедливість для себе, своєї родини, друзів і тисяч людей у всьому світі, які втратили все. Дехто з жертв покінчив життя самогубством.
Ця історія дає зрозуміти, що рано чи пізно шахрайство викриють, бо є ще ті у світі, кому не байдуже.
Публікуємо уривки.
РОЗДІЛ СЬОМИЙ. СТАТИ ДО БОЮ!
Перед вебінаром я і так погано спала, але, боже мій, після нього сон став ще гіршим. Якщо я і засинала, то мені снилися жахи, як тікаю вуличками від грабіжників у масках. Бувало, раптово прокидалася й тремтіла, бо наді мною скупчувалися ті злісні монстри. Вони зірвали із себе маски — це були лідери «Ванкоїна», які тицяли в мене пальцями й гарчали: «Хейтерка!»
Прокинувшись, я вмикала ноутбук, брала до рук телефон і намагалася зв’язатись із жертвами в усьому світі. Різниця в часі не мала значення. Я прокидалася, щоб відповісти на кожне сповіщення, кожне запитання, на кожен крик про допомогу.
Не спати й слухати історії обурених людей — це теж своєрідні жахи. Інші жертви також мали свої кошмари. Вони засмутилися й почали переживати, особливо після того як Бйорн розповів про мафію, яка підтримувала Ружу. Вони боялися наслідків, якщо зчинити галас. Дехто казав, що відречеться від компанії, змириться з утратами й просто мовчатиме — прийме омерту, як висловились би в мафії. Багато інших попереджали мене, щоб я просто списала ванкоїн на поганий досвід. Що ж могли зробити маленькі люди проти цілої мережі шахраїв і бандитів? Хтось соромився бути частиною шахрайства. Досить важко зізнатися про це собі, а розповісти іншим і поготів. Багато хто не збирався розказувати про це своїй сім’ї, друзям чи колегам. Кожен сам себе запитував: «Як можна було так пошитися в дурні?»
Компанії не подобалося, що я виступала проти них. Вона одразу ж почала переслідувати мене. Воррен Матадін, який пишався своєю позицією діамантового лідера у Великій Британії та був близьким соратником страшного Хосе Ґордо з Іспанії, часто писав у вотсапі: «Я чув, у Джен проблеми з головою. Люди в білих халатах уже вирушили».
Це повідомлення стало початком багатьох звинувачень у тому, що я божевільна, тож мене запроторять до психлікарні. Я була божевільна, але в хорошому сенсі. Я була зла, як чорт, і ніяк не могла змиритися зі зловживанням моєї довіри.
Як одна спільнота, ми, жертви, були шоковані, але нас об’єднувала параноя, тому я вірила, що ми допоможемо одне одному. Я створила групу підтримки жертв «Ванкоїна» у вотсапі, але ми дуже швидко досягли ліміту. Вотсап дозволяє додати тільки 257 осіб у групу, а історій про приреченість і катастрофу ставало дедалі більше. Я створила ще більше груп. Люди втрачали не тільки інвестиції та гроші, а й засоби існування та навіть життя. Я була знесилена, але не могла ігнорувати почуття обов’язку: тримала телефон біля себе, навіть коли спала. І щойно чула сповіщення — мусила відповісти. Я зрозуміла, що навіть моє добре слово з маленького куточка Шотландії може врятувати життя. Жертви почали ототожнювати себе зі мною, бо я була однією з них.
****
Я втомилася ховатися від людей, які хотіли мене скривдити. Тепер я повністю усвідомлювала, що «Ванкоїн» — це лише цифри на екрані, гроші з «Монополії», за які можна купити пакети хіба в іграшковому світі. Справжні гроші ховали деінде. Звичайно, їх не виплачували назад інвесторам, а відкриття довгоочікуваної і давно обіцяної біржі, де ми зможемо обмінювати ванкоїни на долари, євро, фунти, досі відкладали. Навіть найвідданіші інвестори у ванкоїн згадували про це. І поки я формувала рух опору, Ружа продавала своє бачення банкінгу майбутнього, літаючи з Нью-Йорка до Лондона, з Макао до Дубая і Сінгапура. Вона збирала стадіони, залучала нових інвесторів. «Ванкоїн» стрімко зростав.
Докторка Ружа, Себастіан і решта на горі піраміди заробляли стільки грошей, що їм доводилося збирати готівку стосами в офісах і квартирах у Болгарії, Гонконзі, Дубаї та Південній Кореї, готуючись відмивати їх через Америку і Європу. Ружа вже хизувалася, що компанія працює на п’яти континентах, у понад 190 країнах, і цього разу вона казала правду — увесь світ був її метою. А також способом відмити гроші. Кінцевим пунктом призначення більшої частини наших грошей був національний банк у Рас-ель-Хаймі — найвіддаленішому еміраті, що за сімдесят хвилин їзди на північ від Дубая. Банком керує найближчий бізнес-союзник Ружі — сім’я аль-Касімі, яка також контролює найближчий емірат Шарджа. То невеличка гірська територія з населенням менш як 500 тисяч людей, які не платять податків. Як і у Швейцарії, тут діє банківська таємниця, ніхто навіть і слова не зронить. Однак рахунки в банку не анонімні, а зашифровані в компʼютерний код. Мої гроші, як і гроші інших людей, мабуть, пройшли довгий шлях у валізі або через банківський переказ, відмиті через банки Нью-Йорка, Каліфорнії, Європи, Південно-Східної Азії, Індії, Перської затоки. Мільйони тут, ще більше мільйонів там. Інколи гроші переміщували між європейськими банками, знімали дрібними купюрами, поміщали на рахунок банку «Вестерн юніон», потім пересилали через Середземне море, отримували готівкою в посередника в Дубаї і зрештою вносили на чистий рахунок «Ванлайф». Згодом їх пересилали через Сінгапур і Гонконг назад в Америку, а там перекидали від узбережжя до узбережжя в американські банки. То була справжня фінансова мильна опера, у якій Америка допомагала Ружі відмивати гроші.
Це все вражало, але найбільше я непокоїлася через новини, що в цій справі беруть участь жорстокі бандити. Я говорила про це з Ейлін, але в неї запальний характер, тому вона не сприймає ніяких дурниць. Вона готова боротися як справжня шотландська солдатка. Ґордон підтримував мене, але зосереджувався радше на мені й моєму здоров’ї. Думаю, уся ця історія з ванкоїном пройшла повз нього або він просто так хотів, бо тільки так він міг упоратися з усім тим цілодобовим хаосом у домі. А як же мій син, Фіона та їхні діти?
Одного разу після роботи я запросила Лі на розмову за чашкою чаю. Я чесно розповіла йому про всі негаразди з «Ванкоїном». Пояснила, що переживаю за безпеку його сім’ї, якщо продовжу боротися з Ружею та її огидними приятелями. Він заспокоював мене, як і раніше.
— Перестань, мамо, — промовив Лі. — Ти тепер не зупинишся.
Ніхто інший за це не взявся б. Ти мусиш бути обережною, але я знаю, що ти не зупинишся.
Однієї ночі, коли мене змусили відпочити кілька днів від постійного стеження за групами, з’явилися повідомлення, що молодий чоловік хотів заподіяти собі смерть. Я відчайдушно намагалася зв’язатися з Мохаммедом, членом інвестиційної групи в Азії. Він тоді писав у групі:
Я прошу вас зробити хоч щось! Або мені доведеться скоїти САМОГУБСТВО. Я знаю, що моя смерть нікого не зачепить.
На це відповів інший інвестор:
Ха-ха-ха, спочивай з миром, поки ми насолоджуватимемося нашими ванкоїнами.
Я спробувала приєднатися до групи Мохаммеда, але я ж Джен Макадам — найненависніша персона нон грата у світі «Ванкоїна». Мене видаляли з групи ще до того, як я могла відправити повідомлення. Тому я залишила повідомлення у своїх мережах:
Думаєш про самогубство? Дозволь поговорити з тобою.
Я розумію твої почуття. Мохаммеде, прошу, відгукнись. Ти не сам, навіть якщо зараз тобі так здається, поки ти віч-на-віч із думками. У всьому світі є багато інвесторів, які почуваються так само, як і ти, але вони знайшли сили й підтримку в групах жертв «Ванкоїна». Прошу, не вбивай себе через «Ванкоїн». Так, вони забрали в нас наші гроші, але вони не заслуговують забрати в нас життя.
Я намагалася дописатися до нього. Минали години — і все марно. Тоді була вже пізня ніч, і Ґордон, немов янгол-охоронець, турбувався про мене, бо знав, як легко й швидко стрес здатен спровокувати хворобу. Я могла трохи задрімати, але одразу прокидалась і брала до рук телефон. Він просив мене спробувати заснути. А згодом прошепотів:
— Джен, ти не можеш усіх урятувати.
— Але можу спробувати, — наполягала я.
***
РОЗДІЛ ОДИНАДЦЯТИЙ. РУЛЕТКА РУЖІ
Упродовж тих жахливих місяців 2017-го вдома панувала напружена атмосфера, бо я була занурена в справу Ружі, намагалася розрадити жертв і відстежити їхні гроші. У мені жила надія Поліанни, що одного дня вони зможуть повернути хоч частину вкладень. Через це залишалося мало часу на інші справи й людей, яких люблю. Багато чого я не розповідала й свідомо не дозволяла Ґордону дізнатися про цю драму. Він турбувався моїм активізмом, але добре мене розумів і не намагався зупинити. У такі хвилини світ потребував мене і вдень, і вночі. Як знайти час на розмову з Ґордоном? Він завжди дбайливий, особливо коли я страждаю від міалгічного енцефаломієліту, щедро витрачає свої час та емпатію. Я відчувала страх провини, що не приділяла йому уваги через усі справи, які поглинули моє життя. У Ґордона були власні проблеми зі здоров’ям, і я виправдовувала себе, мовляв, захищаю його. Він ніколи нічого не казав, либонь, ображався на мене, коли я його уникала, йдучи до Ейлін обговорити подальші дії. Ми сиділи в її маленькій вітальні цілу ніч, працюючи за ноутбуками.
Часом виникала спокуса проігнорувати дзвінки, повідомлення й листи, але мені завжди бракувало сміливості жити з наслідками, жити самій із собою, якщо хтось через моє нехтування завдасть собі кривди. Я відчувала, що перебуваю у двобої з Ружею, тому не могла втратити пильності. А якщо колись вагалася, то безсоромні маніпулятори з «Ванкоїна» відразу ж робили з мене месницю. Ружа викрала моє життя — і я змінилася. Я все ще турбувалася про інших і переживала за них, але тепер стала цинічнішою, гостріше відчувала темний бік життя і вважала, що довіряти іншим майже неможливо. Злість і погрози в мій бік тривали, іноді навіть у завуальованій формі. Мене це не дивувало. Ті покидьки змусили людей утратити життя й хворіти, позбавили надії, а потім тікали зі всім, що мали, без жалю, навіть не оглядаючись на жертв, які були для них лише річчю.
Я боролася проти світового шахрайства на мільярди доларів. Схоже, банки від Дубліна до Дубая не можуть підсумувати всі гроші, які Ружа переказувала через рахунки. Це був світ міжнародних бандитів, кмітливих і підступних шахраїв — вони заробляли мільярди, обманюючи мільйони людей, які просто бажали кращого життя. На жаль, жахливі наслідки боротьби з імперією Ружі настигли групи підтримки жертв та інформаторів з «Ванкоїна». Багато хто постраждав, коли погрози стали реальністю. Ближні постійно сіпали мене, просили зупинитися в бажанні перемогти королеву драконів. Вони розуміли, що мені треба було боротися з Ружею, але хотіли, щоб я уповільнила темп через своє здоров’я.
Але як це зробити? Я зрозуміла, що добре слово може врятувати життя або повернути розсудливість людини. «Ванкоїн» обікрав людей у 177 країнах, і мені здається, що в різні способи я комунікувала з усіма жертвами. Я витратила нескінченну кількість часу в гугл-перекладачі, щоби поговорити із жертвами їхньою рідною мовою. Я відчувала біль і жахливу їхню невизначеність. Що ж вони могли зробити? Страх тільки зростав. Мене почали переповнювати тривожні думки. Іти крізь пітьму страшно, проте я вірю, що там, де є хоч трохи світла, є і надія. Я дійсно в це вірю. Гелен Келлер, яка народилася з вадами слуху й зору, але стала вчителькою та письменницею, надихала мене з дитинства. Мені запам’яталися її слова: «Найпрекрасніше у світі неможливо побачити, неможливо навіть доторкнутися до нього — його треба відчути серцем».
