Аграрна справа в Україні — одна зі стереотипно «чоловічих» галузей діяльності. Образ чоловіка-фермера, тракториста, землероба міцно закріпився в суспільстві. Саме чоловіків найчастіше зображують аграріями на рекламних плакатах, у кіно чи у брошурах агропідприємств.
Та поступово в Україні стає більше жінок у цій галузі. Вони успішно опановують керування сільгосптехнікою, вирощують зерно та овочі, а також обіймають високі посади на агропідприємствах. Впливає на це і повномасштабна війна в Україні. За даними Національного інституту стратегічних досліджень, понад 150 тисяч фермерів і працівників продовольчої системи безпосередньо постраждали від війни та/або були змушені мігрувати. Через те, що люди вимушено покидають свої домівки, а чоловіків мобілізують, в агросфері є нестача робітників. Це призводить і до збільшення навантаження на жінок. Брак працівників відчутний у галузі тваринництва і в суміжних аграрних професіях: водіїв, трактористів, механіків.
DIVOCHE.MEDIA розпитало жінок-аграрійок, чи важко опанувати цю справу, чи стикаються вони з гендерними стереотипами й чи прибуткова робота в селі.
Оксана Боднарук, трактористка
Оксана родом із маленького села Стопчатів Косівського району Івано-Франківщини. Після закінчення школи вона отримала професію перукарки, однак цією справою дівчина займатися не хотіла. Змалечку Оксана захоплювалася різною технікою, але серйозно опанувати її вирішила після заміжжя. Чоловік Оксани — тракторист, він і навчив її керування і ремонту тракторів.
«З дитинства я кайфую від різної техніки й автомобілів, це моя любов. Я вийшла заміж за тракториста дев’ять років тому і зрозуміла, що тепер зможу навчитися бути з технікою на “ти”. У нас вдома є різна причіпна техніка і три старі трактори — два МТЗ-82 і ЮМЗ. Всім тонкощам їзди й ремонту тракторів мене навчив чоловік. Сідати в таку техніку і вчитися косити, розбивати, громадити чи тюкувати — це велика робота», — розповідає трактористка.
Загалом Оксана працює на полях близько семи років. Разом із чоловіком заготовляють тюки для тварин на зиму (великі згортки сіна для годування худоби — прим.ред.).
«Ми працюємо вдвох усе літо, беремо замовлення і заготовляємо тюки. Для мене це проста робота, бо вона мені подобається. Складно було лише вчитися, оскільки техніка стара — як не колесо відпаде, то щось із коробкою стається. Але я вже добре руку набила. Колись подавала інструменти чоловікові, а зараз ремонтую техніку нарівні з ним. Він з однієї сторони щось крутить, а я з іншої. Зараз на трактори дуже дорогі запчастини, колеса, тому маємо щоліта працювати на полі, щоб і в техніку вкладати, і мати на що жити», — розповідає вона.
Хоч досвід роботи в Оксани великий, офіційно трактористкою вона стала наприкінці минулого року. Дівчина пройшла навчання у Снятинському коледжі й отримала посвідчення водійки. Це було необхідно для того, щоб вона могла виїжджати трактором на дорогу, чого раніше робити не могла.
Оксана каже, що під час навчання викликала подив і в колег-учнів, і у викладачів.
«Складала екзамен я в Галичі. Туди з’їхалися люди з різних місцевостей. Пам’ятаю, зайшла в клас, там сиділи лише чоловіки, я була єдиною жінкою. Я цього очікувала, але вони, здається, ні. Коли склала теорію і пішла складати їзду, то тракторист-екзаменатор був наскільки шокований, що я думала, він скаже: “Дівчино, йдіть від мого трактора і нічого не чіпайте”. Тоді я йому сказала: “У мене таке враження, що я перша дівчина, яка сіла у ваш трактор”. А він відповів, що так, раніше екзамен у дівчат він не приймав», — каже Оксана.
Зараз дівчина викладає відео про будні трактористки в тіктоці.
«Якось почала шукати в тіктоці українок, які працюють на тракторах, і нікого не знайшла. Подумала, чому б мені не закинути відео? Перше відео набрало 700 тисяч переглядів. А зараз у мене 21 тисяча підписників. Хочеться показати, що жінка може вправно працювати й на такій старій техніці, як МТЗ і ЮМЗ», — зазначає Оксана.
@kseniya_traktoryst А ще на весні, я поділюся з Вами цікавою інформацією! Чекаю на Вас на своїх сторінках Фейсбук та Інстаграм! #техніка #трактори #мтз #юмз #тюки #сіно #чоловікіжінка #разом #робота #село ♬ оригінальний звук – Слухай Українське 💙 💛
Дівчина часто чує, що обрала «не жіночу» професію. Але на ці зауваження не звертає уваги. Навпаки, вважає професію трактористки актуальною і перспективною для жінок.
«Часто мені кажуть: “Та ти ж жінка, нащо тобі ці трактори?”, “Як ти можеш ходити в тому мазуті?” тощо. Відповідаю всім однаково — бо я це люблю і це моє життя. У мене була можливість вчитися, є своя техніка і бажання, тоді чому я маю підлаштовуватися під суспільство і нав’язані стандарти? Зараз жінки стали частіше вчитися цій професії, і я лише підтримую їх. На мою думку, опанувати їзду на тракторі жінці не складно. Єдине, що фізично складно — це ремонт техніки, наприклад розбортування колеса (знімання і розбирання колеса для подальшого ремонту — прим. ред.). А от працювати в полі, ще й на новій обладнаній техніці, насправді не важко. Вже є класні сучасні трактори з кондиціонерами, в які просто сів і поїхав працювати з комфортом. Можливо, жінки бояться осуду, але я вважаю, на це не потрібно зважати. Тим більше зараз такий складний час. Чоловіки йдуть на війну, але посівна має бути попри все, тому жінки можуть замінити їх у полі. Завдяки трактористам є хліб і є життя. Всі люди, які працюють на землі, — це є великі люди», — каже Оксана.
Дівчина мріє розвиватися в агросфері та планує придбати новий хороший трактор.
Катерина Олійник, фермерка
Катерина Олійник родом із села Клекотина Вінницької області. До того, як займатися фермерством, вона жила в Переяславі на Київщині й викладала у двох школах — навчала дітей географії. У 2018 році Катерина вирішила повернутися додому в село. Рік вона шукала справу, якою б хотіла займатися і яка б приносила кошти, і все ж знайшла — вирощування перцю.
«Після переїзду в село ми з чоловіком взяли в оренду пів гектара землі. До вибору культури для вирощування підійшли прагматично. В нас не було великої фінансової подушки для довгого розвитку справи. До прикладу, у садок потрібно п’ять-шість років постійних вкладень, щоб отримати перший урожай. Також ми не хотіли займатися зерновими, оскільки це теж потребує великих вкладень у техніку. Тому зупинилися на овочах, які найбільш поширені на ринку, — помідори, огірки, перець, баклажани і кабачки. Майже всі вони просто ростуть на грядках, на присадибних ділянках, але не перець. Виростити перець — це виклик для домашніх господарств, не у всіх виходить його виростити в домашніх умовах. Це доволі вибаглива культура, що дає йому ціну в сезон», — розповідає дівчина.
У 2019 році Катерина з чоловіком закупили 14 тисяч насінин на останні заощадження і висадили першу плантацію перців. Цьогорічний сезон стане п’ятим для фермерки. Катерина каже, що знайшла свою справу життя і тепер буде вирощувати лише перець.
Переглянути цей допис в Instagram
«Виростити якісний смачний перець, який би не гірчив, був достатньо вологий, пружний, хрумкий і солодкий, — це справжнє мистецтво. Коли я вперше спробувала свій вирощений перець — солодкий і не схожий на магазинний, то по-справжньому закохалася в нього й остаточно вирішила, що моє господарство буде вирощувати тільки перець. Раніше ж я цей овоч відверто ненавиділа і практично не їла. Можливо, раз на кілька років у вигляді фаршированого, а просто так гризти, як я зараз обожнюю, могла рідко», — каже вона.
Знання з вирощування перцю фермерка отримала з книжок та інтернету.
«Починали ми з базових підручників про фізіологію рослин. Також я часто заходила на сайти університетів, де є кафедри овочівництва. Вони викладають на своїх ресурсах список рекомендованої літератури або список тем на семестр. Я завантажувала PDF-файли з рекомендаціями й за ними вчилася. На жаль, українських авторів з овочівництва досі мало, це були переклади американських та європейських фахівців. Також дуже став у пригоді ютуб. Зараз багато фермерів створюють власні ютуб-канали, розповідають про свій досвід, дають поради й показують, як у них це виходить. Інформацію знайти можна, але це забирає багато часу. Набагато швидше і зрозуміліше було б, якби хтось із фермерів поділився своєю технологією», — говорить Катерина.
Зараз вона має велику теплицю площею 400 квадратних метрів, де росте позасезонний перець, невелику теплицю площею 80 квадратних метрів, де вирощує розсаду, й орендовані поля загальною площею близько двох гектарів. Майже все у власному господарстві Катерина робить вручну.
«Більша частина роботи робиться руками, але є й автоматизовані процеси. Наприклад полив, що дозволяє натиснути одну кнопочку і просто пройти подивитися, чи все гаразд. Також ми викликаємо трактор для формування гряд. Всі інші процеси робимо вручну — кропимо, садимо тощо. Я намагаюся знайти баланс між новими технологіями вирощування, де використовується автоматизована праця, і крафтовими, сільськими, як у бабусі на грядці. Вважаю, саме цей баланс допомагає мені вирощувати смачний перець, за яким хочеться повертатися», — зазначає фермерка.
Щороку дівчина стикається з різними викликами, але впевнено їх долає.
«Кожного року ми маємо якісь нові виклики, не схожі на попередні. Перша величезна невдача була, коли ми засадили пів гектара поля — це 14 тисяч рослин перцю. Ми його доглядали за всіма підручниками й схемами, які собі намалювали, але одного разу приїхали зранку на поле, а весь перець іржаво-жовтий і листя із зав’язями опадають. Це був перший рік нашого вирощування, і ми не розуміли, що трапилося. Для мене це стало величезною кризою, я на два дні впала в емоційну яму і не бачила нічого перед собою. Все, над чим довго працювала, в один момент зруйнувалося. На щастя, знайшли фермера, який підказав, що сталося, і ми вилікували рослини. Виявилося, що це був дефіцит (нестача основних елементів живлення рослини — прим. ред.). Хоч ми й робили аналіз ґрунту, в одному місці на вершині поля на рослину сильно впливав нахил поля і кількість сонця, яку вона отримує протягом дня», — згадує Катерина.
Цього сезону фермерка вирощує на полі й в теплиці близько 30 сортів і гібридів перцю. Це кубовидний солодкий, кубовидний високорослий солодкий, кілька видів довгого типу капі, мексиканський гострий перець халапеньйо та гострий перець хабанеро. Цього року навіть має «Македонський» — рідкісний вид «вишитого» перцю та снекові мініперчики червоного і помаранчевого кольорів. Овочі дівчина продає на ринках і через інтернет.
«У сезон ми продаємо перець на місцевих ринках, у нас вже навіть є постійні клієнти. Крім того, в мене є невеликий блог, через який я теж продаю перець — надсилаю поштою по Україні. Оскільки він їде просто з грядки до столу, то не встигає зів’яти й залишається хрумким. Вже на другий день після відправлення наш перець можна отримати в будь-якому місті України. Крім того, в мене є домовленість із кількома ресторанами. Наприклад, минулого року один із київських ресторанів на Хрещатику готував із мого перчика десерт. Це було шоколадне тістечко з карамелізованим перчиком і морозивом. Коли була в Києві, встигла скуштувати його, воно було дуже смачне», — розповідає Катерина.
Зараз фермерка вдосконалює технологію вирощування, збільшує кількість сортів перцю та розбудовує своє господарство. Попри великий досвід, Катерина неодноразово стикалася з упередженим ставленням від колег як до жінки в галузі. Вона каже, що особливо ця гендерна дискримінація відчувається в селі від старших колег.
«У селі досі є багато стереотипів щодо жінок, і досить складно їх долати. У місті люди швидше звикають до культурних змін, а в селі стереотипи є просто на побутовому рівні, не говорячи вже про сферу, в якій я працюю. Наприклад, якось ми з чоловіком поїхали до фермера переймати його досвід. У нас була своя ділянка біля будинку, де планували посадити сад. Ми розпитували фермера, як садити й доглядати за садом та як вирощувати яблука. Стоїмо ми втрьох, я ставлю запитання, а він розвертається і починає говорити з моїм чоловіком, ігноруючи мене. Або відповідає на мої запитання, але не мені, а чоловіку.
Подібні випадки бувають і на професійних конференціях. Я була на конференції зерновиків, де зібралися понад 100 старших за мене чоловіків і одна я. Там теж була певна напруга, і я відчувала, що вони не хочуть мене приймати у свій колектив. У кожній окремій ситуації й в кожному діалозі треба показувати, що жінка чогось варта, що їй можна довіряти, що вона може ставити розумні запитання, може сама вирощувати продукцію і бути головою фермерського господарства. Це постійна боротьба, але я до неї звикла. Зараз вже маю певний авторитет і навіть консультую старших за мене фермерів», — зазначає Катерина.
За словами фермерки, овочівництво — справа прибуткова й професійна. Секрет успіху в ній — точно обрати нішу і знайти свого покупця.
«Все залежить від особистих якостей і від того, який напрям ти обереш. Якщо хочеш розвивати своє крафтове маленьке господарство і працювати у форматі “від людини до людини”, то питання ще й у тому, як реалізуєш власний бренд, як показуєш цінність продукту. Сюди підключається маркетинг і особисте позиціювання. Якщо хочеш вирощувати великі обсяги, то маєш налагоджувати контакти з різними каналами збуту, можна навіть домовлятися з супермаркетами. Зараз великий попит на овочі, оскільки в нас залишається окупованою частина півдня України, а багато полів не використовуються через замінування чи забруднення внаслідок бойових дій. Тобто, в овочівництві є можливість гарно себе реалізувати. Питання, як ти себе позиціюватимеш як виробник і як шукатимеш свого клієнта. Моя порада фермерам-початківцям — коли починаєш щось вирощувати, одразу шукай покупця свого продукту. Коли я в перший рік виростила 15 тонн перцю, то насипала його в торбинки й пакети, їздила по магазинах і питала, чи візьмуть. Відповідали: “Візьму 10 кілограмів, спробую”, тоді як у мене на полі підростало ще 10 тонн. Тоді я зрозуміла, що це неправильна стратегія», — радить фермерка.
Можливості для жінок в аграрній галузі
Для розвитку власного агробізнесу жінки можуть подаватися на різні грантові програми й проходити навчання. Наприклад, влітку, з 31 липня до 4 серпня, громадська спілка «Бізнес Мережа Сільських Жінок» проводитиме Всеукраїнську літню майстерню з розвитку бізнес-ініціатив жінок, які живуть і працюють у селі. Її учасницями можуть стати мешканки сіл, які мають бізнес-ініціативу чи активний бізнес і хочуть отримати менторську допомогу для його розвитку. Завдяки участі у майстерні жінки зможуть підвищити компетенції у розвитку власної справи та отримати знання з проєктного менеджменту. Подробиці й реєстрація за посиланням.
Також отримати гранти до 1 мільйона гривень можуть ветеранки, які хочуть розвивати власну справу. Їх видають у межах державної програми «єРобота». Гроші можна отримати і на створення агробізнесу: закупівлю свійських тварин, птахів, бджіл, молодняка тварин, саджанців, посівного матеріалу. Дізнатись більше та зареєструватись можна за посиланням.
Допомогу фермерам-початківцям надає і Мінагрополітики. Зокрема, міністерство ініціювало грантову програму на побудову модульних теплиць і на висадження садів. Розмір гранту на теплицю — до 7 мільйонів гривень. Його надають для теплиці площею від 1,6 до 2,4 гектара. Якщо отримаєте грант, маєте створити не менше 40 робочих місць. Подробиці та реєстрація за посиланням.
Також за програмою Мінагрополітики можна отримати грант на сад — 140–400 тисяч гривень за гектар. За умовами цієї грантової програми сума фінансової допомоги не може перевищувати 70% вартості вашого проєкту висадження насаджень. Подробиці та реєстрація за посиланням.
