«Я і Фелікс», «Ти мене любиш?», «Назавжди-Назавжди» — фільми українських режисерок про 90-ті, які виходять в прокат у 2024-му. Жінка-режисерка — не гарантія «жіночого погляду» в фільмі, а думка, що режисерка автоматично транслює події крізь жіночу оптику може створювати хибне уявлення про сучасне українське кіно.
Розповідаємо, у чому різниця між «чоловічим» та «жіночим» поглядами в кіно і як жіноча оптика проявляється у сучасних українських фільмах про 90-ті.
«Чоловічий погляд» — об’єктивація та зображення жінок із маскулінної перспективи
Термін «чоловічий погляд» запровадила феміністична кінокритикиня Лора Малві у 1975 році в есеї «Візуальна насолода та наративне кіно». Це спосіб, у який візуальне мистецтво та література зображують світ і жінок із маскулінної, гетеросексуальної перспективи. «Чоловічий погляд» — це представлення жінок як об’єктів чоловічого задоволення.
- Об’єктивація — жінки зображуються як пасивні об’єкти, головне завдання яких — бути фізично привабливими, щоб чоловічі персонажі та глядачі могли насолоджуватися їхнім виглядом.
- Динаміка влади — чоловічий погляд посилює традиційну динаміку влади, позиціюючи чоловіків як активних суб’єктів, які керують оповіддю.
- Операторська робота, яка фокусується на тілах жінок, — тривалі кадри, зосередження на жіночих тілах, підкреслення жіночої зовнішності та сексуальності.
- Наративний фокус — історії часто будуються навколо головних героїв-чоловіків, а жіночі персонажі існують для підтримки чоловічого наративу.
Чим «жіночий погляд» у кіно відрізняється від «чоловічого»
«Жіночий погляд» виник як відповідь на «чоловічий», саме тому його іноді називають «іншим поглядом». В такому кіно підкреслюється суб’єктивність, досвід і перспективи жінок, часто надається перевага емпатії та емоційній складності над об’єктивацією. Серед характеристик «жіночого погляду»:
- Суб’єктність — фокус на внутрішньому житті, думках і почуттях персонажок. У таких фільмах жінки — складні й автономні особистості.
- Емпатія та зв’язок — наголошення на емоційній глибині та стосунках, дослідження досвіду жінок.
- Наративний фокус — історії часто зосереджуються навколо головних героїнь, з акцентом на їхніх подорожах, боротьбі та перемогах.
«Жіночий погляд» — прерогатива не лише режисерок. Чоловіки також можуть ефективно з ним працювати. Це перспектива та підхід до оповіді, а не стать того, хто за камерою. Поміж сучасних режисерів «жіночий погляд» приписують Педро Альмодовару, Баррі Дженкінсу, Луці Гуаданьїно та багатьом іншим.
Водночас «чоловічий погляд» не тотожний поганому і неякісному кіно. Наприклад, фільмам Мартіна Скорсезе та Френсіса Форда Копполи часто приписують «чоловічу оптику». Вони фокусуються на маскулінних історіях, де жінкам відходять другорядні ролі, переважно дружин або вродливих коханок. «Злі вулиці» чи «Хрещений батько» вважаються класикою світового кіно, але справедливо мають статус «чоловічого погляду», бо вони транслюють певний підхід та наративи.
«Жіночий погляд» в українському кіно про 90-ті
«Я і Фелікс»: Про взаємини чоловіків крізь «жіночу оптику»
«Я і Фелікс» — фільм Ірини Цілик за мотивами роману «Хто ти такий?» Артема Чеха, чоловіка режисерки. У квітні фільм вийшов у прокаті, а в червні — вже доступний для перегляду на Netflix.
Це делікатна історія дорослішання у 90-ті, з елементами драми та гумору. Головний герой — хлопчик Тимофій. За сюжетом Тимофій знайомиться з Феліксом — колишнім контррозвідником, який стає батьківською фігурою для хлопця.
Історії дорослішання молодих чоловіків у кіно під наглядом старшої фігури «віднайденого батька» — концепція доволі популярна. Є ця історія у фільмах «Запах жінки» або ж «Розумник Вілл Гантінґ». У «Я і Фелікс» стосунки між хлопчиком та старим воякою стають підґрунтям для розвитку «жіночого погляду». Ця теза може звучати парадоксально, адже історія взаємин двох чоловічих фігур натякає на щось маскулінне. Насправді ж Ірині Цілик вдається транслювати «жіночий погляд» через дослідження взаємодії між героями, їхньої вразливості та психологічних портретів. Тимофія виховують мама та бабуся, батько то з’являється, то зникає. Саме тому епатажний Фелікс зачаровує хлопчика, а разом із ним і глядачів.
Зосереджуючись на внутрішньому світі персонажів, уникаючи об’єктивації та зображуючи підтримку і повагу, можна створювати тонке та емпатійне зображення чоловічого наставництва та батьківства. Одна з провідних рис «жіночого погляду» — висвітлення емоційної подорожі персонажів. У цьому кіно глядачі бачать розвиток взаємин між хлопчиком та дорослим чоловіком, спостерігають за їхнім особистісним зростанням, вразливістю та емоційними зв’язками. Ці складові не часто можна побачити у маскулінних історіях про чоловіків. Обидва персонажі «Я і Фелікс» зображені як комплексні особистості. Глядач бачить як і внутрішню боротьбу Фелікса, так і перспективу та почуття Тимофія.
«Ти мене любиш?»: Незалежна героїня у залежному сценарії
«Ти мене любиш?» Тоні Ноябрьової — історія про дорослішання Кіри, чий підлітковий вік припадає на розпад срср, розлучення батьків та особисті зміни. Кіру важко назвати «привабливою» персонажкою в традиційному значенні цього слова. У ній є й інфантильність, й імпульсивність, і безвідповідальність. Проте Кіра відчувається живою та автентичною — інфантилізм має пояснення, а характер важко звести до опису «вередлива дитина». Вона, скоріше, розгублена, як і усе покоління, чиє дорослішання припало на непростий період.
З цього боку фільму «Ти мене любиш?» можна приписати «жіночий погляд», адже тут є комплексна головна героїня, чий образ не зводиться до зовнішності чи стереотипних рис.
Однак, якщо розглядати Кіру не як персонажку у вакуумі, а як головну героїню сюжету та авторського висловлювання, виникає питання до наявності «жіночого погляду». Ближче до другої половини фільму Кіра закохується у лікаря Мішу (їй 17, йому 28), який врятував її життя, і так само імпульсивно переїздить до нього у комуналку. Саме з Мішею у Кіри стається перший секс, зображений у стрічці комедійно-реалістично. Але це, мабуть, єдине зображення досвіду Кіри як молодої жінки. Надалі сценарій не досліджує динаміку влади чи особливості взаємин між персонаж(к)ами з такою різницею у віці. Героїня довго живе з Мішею, але про їхні стосунки відомо мало — чоловік постійно на роботі. Кіра хоче більше любові та веселощів (що цілком нормально для її віку), але, коли пара розходиться, складається враження, що Міша Кірі просто набрид.
Про цей фільм можна дискутувати з різних боків. Наприклад, що таке зображення персонажки показує її як незалежну та вільну молоду жінку, яка не переймається нормами стосунків. Та «жіночий погляд» має працювати на рівні не тільки прописування героїв, а й соціальних коментарів та контекстів, які фільм задає на зовнішньому рівні.
Тож вплив «жіночого погляду» в цій стрічці можна простежити лише в рисах персонажки, однак фільму не вистачає дослідження низки тем і рефлексії досвіду, який переживають винятково жінки. Загалом «Ти мене любиш?» не має відповідної оптики, притаманної «жіночому погляду».
«Назавжди-Назавжди»: Коли «жіноча оптика» транслюється через камеру
«Назавжди-Назавжди» Анни Бурячкової виходить у прокат 19 вересня. Фільм має схожу ситуацію із «Ти мене любиш?». У центрі подій — 15-річна Тоня, яка змінює школу через переслідування колишнього хлопця і потрапляє у любовний трикутник у новому класі. Фільм досліджує самотність та потребу у любові покоління 90-х. Основна теза, яка характеризує і шлях Тоні, — «якщо ти не з нами — то проти нас».
Можна припустити, що Тоня — збірний образ звичайних дівчат свого часу, тобто багато українських жінок, ймовірно, зможуть впізнати себе у цій героїні. Однак «Назавжди-Назавжди» важко назвати фільмом із «жіночою оптикою» на рівні сценарію через проблематичне висвітлення теми зґвалтування. В одній зі сцен Тоня розповідає подрузі, що пережила зґвалтування. Ця інформація має наблизити глядача до кращого розуміння Тоні та її світу, але надалі у сценарії не досліджується вплив травматичного досвіду на дівчину. Хоча одна зі складових стрічки — романтичні стосунки Тоні з хлопцями, зокрема і секс, тобто та частина особистого життя, на яку досвід сексуального насильства, як правило, впливає.
У фільмі є окрема сцена сексуального насильства, де компанія підлітків залякує та роздягає однолітку як «покарання за зраду». Тоня спостерігає, та цей епізод не резонує з нею. Після нього вона потайки віддає постраждалій свій светр, щоб наступного дня його забрати, аби не асоціюватися зі «стукачкою». Тож навіть там, де у сценарію є потенціал показати, як сексуальне насильство вплинуло на героїню, фільм втрачає цю можливість. Якщо прибрати репліку Тоні про те, що вона пережила зґвалтування, у фільмі нічого не зміниться. Спостерігаючи за поведінкою, страхами, діалогами та взаєминами Тоні зі своїм тілом, глядач жодним чином не запідозрить травматичний досвід у її житті. Тут, так само, як і в «Ти мене любиш?», виникає дилема — художньому твору недостатньо містити у собі травматичну/контроверсійну тему і жодним чином на неї не рефлексувати.
Однак «Назавжди-Назавжди» має іншу сильну складову — операторську роботу, в якій і проявляється «жіночий погляд» фільму. Операторка-постановниця стрічки Олена Чеховська ідеально оформлює історію візуально через поєднання близьких кадрів, делікатної тілесності та влучних загальних планів. Чеховська привносить в історію емпатію та інтимність, а кадрування підкреслює емоційний стан та досвід персонажів, що дозволяє глядачам глибоко перейнятися почуттями героїв. У фільмі є низка сцен сексу, водночас об’єктивації на екрані немає. Замість зосередження на фізичних характеристиках жінок, Чеховська використовує кадри, які наголошують на індивідуальності, особистості та емоціях.
«Коли падають дерева»: Еротика та жіночий світ очима дівчинки
Говорячи про українські фільми з фокусом на 90-х, варто згадати стрічку «Коли падають дерева» Марисі Нікітюк, яка вийшла у 2018 році. «Коли падають дерева» — цікавий приклад того, як фільм природно вливається у феміністичний контекст і транслює «жіночий погляд».
Головна героїня Лариса закохана у бандита Шрама, за що її засуджує усе село. За подіями спостерігає молодша сестра Лариси — Вітка. Є тут і бабуся, яка прагне видати Ларису заміж, аби та стала порядною жінкою. Боротьба Лариси та її пошуки себе мають багато спільних наративів з історіями про жіночу емансипацію, про право вирішувати свою долю й обирати партнера. Окремий елемент у прояві «жіночого погляду» — спостереження маленької Вітки. Вона буквально транслює цей погляд, адже через її перспективу глядач бачить велику частину подій фільму.
«Коли падають дерева» — один із перших, якщо не перший, фільм з елементами еротичного трилеру часів нової хвилі. Зображення сексу в цій стрічці також відповідає характеристикам «жіночого погляду». Еротична взаємодія знята чуттєво, реалістично, але є й метафоричні образи, наприклад, сцена в озері.
Це гарний приклад того, як можна органічно досліджувати досвід жінок, не фокусуючись суто на темі жіноцтва. Адже головна ідея фільму — історія про заборонене кохання та осуд суспільства. Героїням не обов’язково вигукувати феміністичні маніфести чи мати травматичний досвід, щоб транслювати «жіночу оптику».
Фільми про 90-ті — не єдиний сегмент українського кіно, яке транслює «жіночий погляд». Але через цей піджанр цікаво досліджувати, як автори та авторки підходять до зображення своїх героїнь і тем жіноцтва. Водночас «жіночий погляд» у кіно не обмежується статтю — як чоловіки, так і жінки можуть використовувати цю перспективу у своїй роботі. Зосереджуючись на емпатичній оповіді та шанобливому зображенні жіночого досвіду, режисери й режисерки можуть зробити внесок у більш збалансовану та інклюзивну репрезентацію в кінематографі.
