Культура пам’яті не обов’язково мусить бути всуціль про довгий список прижиттєвих досягнень чи популярності й слави за життя. Не всі живуть життям великим, масштабним, таким, що потребує грандіозної біографії у твердій палітурці.
Часом головним спогадом, який перетриває в часі й просторі, може виявитися рецепт смачного печива, спогад про улюблені тако з вуличного ресторанчика, плетена ковдра або й просто закинута і забута могила.
Жіноча спільнота в’язальниць, яка закінчує творчі рукодільні проєкти померлих людей, жінка-клінерка, яка безплатно прибирає закинуті могили, та гастроблогерка, яка шукає на надгробках кулінарні рецепти, доводять: пам’ять про людину — це справа рук живих, а добра пам’ять — це історії про затишок, тепло і велику щедрість.
Прибирання чужих могил
«Кожен заслуговує на те, щоб його останнє місце спочинку було чистим, прибраним і доглянутим», — переконана американська інфлюенсерка з онлайн-ім’ям The Clean Girl, яка має кілька мільйонів підписників на ютубі, в інстаграмі та в тік-току і чиї відео збирають десятки мільйонів переглядів.
The Clean Girl — професійна клінерка, на своїх соціальних платформах вона постить невеличкі челенджі із прибирання дуже і дуже брудних речей чи локацій — наприклад, туалету у фастфудівському ресторані, ванни в будинку старенької самотньої людини, громадських вбиралень, пляжів.
Шаленої популярності та мільйонних переглядів вона зажила відтоді, як взялася прибирати й впорядковувати закинуті, забуті, давно невідвідувані могили — як на кладовищах, так і випадково знайдені, наприклад, у лісових хащах.
The Clean Girl безплатно відмиває до блиску брудні пам’ятники та меморіальні плити, що їх, судячи з кількості вимитого бруду, давно не торкалась людська рука з ганчіркою. Часом дівчині доводиться привозити із собою додаткові робочі інструменти, щоб покосити зарості трави біля меморіальної плити, або розібрати, розпиляти непроглядні чагарники, що наросли довкола закинутої могили. Вичищені могили вона прикрашає живими квітами та зеленими рослинами, висаджуючи їх поруч, якщо ж йдеться про дитяче поховання, то часом залишає свіжі квіти та м’яку іграшку.
Прибираючи закинуті поховання, The Clean Girl завжди намагається з’ясувати, якою була доля померлої людини, чим займалась та чим її запам’ятали за життя, чи є в неї живі родичі.
Реакція авдиторії на її відео «прибирання з кладовища» загалом дуже позитивна, люди дякують жінці за те, що вона приводить до ладу місця останнього спочинку тих, хто або вже не має живих родичів, які б доглянули за могилою, або таких, які мали б можливість чи бажання це робити.
Не обходиться і без хейтерів, які чи не під кожним відео цікавляться, хто це їй дозволив чистити брудні надгробки й чому вона досі не сидить за ґратами за подібне зухвальство. Чимало підписників, між іншим, цікавляться, чи не страшно їй розчищати та прибирати чужі могили, особливо, якщо прибирання вона робить вночі (до речі, відео із нічним прибиранням — одне з найпопулярніших у блозі, лише в тік-току воно вже має 30 мільйонів переглядів).
Про зустрічі з привидами The Clean Girl не згадує, але в недавньому відео поділилась дивовижною знахідкою на одному з кладовищ — вона знайшла вагітну собаку у дуже важкому стані, забрала із собою, відвезла до ветеринара, а потім взялася за лікування тварини. Ева — так вона назвала свою знахідку — недавно народила цуценят, тож тепер The Clean Girl щаслива власниця шістьох чудових, пухнастих, товстеньких собак.
Рецепт печива з надгробка
Роузі Грант з округу Вашингтон, починала вести тік-ток з того, що розповідала на своєму каналі про цікавинки старовинних американських кладовищ, аж поки одного дня не натрапила на надгробок, де поруч з ім’ям похованої жінки в камені був вигравіюваний рецепт її знаменитого печива (йшлося про хрустке і масляне печиво spritz cookies).
Із цікавості Роузі вирішила приготувати печиво. Інструкцій на надгробку не було, лише пропорції інгредієнтів, але з підказками своїх підписників із кільканадцятої спроби Роузі впоралась — історія про рецепт печива з пам’ятника принесла дівчині справжню популярність.
Відтоді вона шукає рецепти на пам’ятниках і надгробках, готує пам’ятні страви та повертається на цвинтар із приготовленою стравою, щоб вшанувати пам’ять людини, яка за життя була знана за цим рецептом. Роузі каже, що за кілька років цілеспрямованого «полювання» на «цвинтарні рецепти», їй вдалося відшукати лише 20 (18 — на кладовищах у США і два — в Ізраїлі), 19 із них вона приготувала і поділилась процесом на сторінках своїх соцмереж.
Роузі часом знаходить родичів людей, чиї рецепти з надгробків вирішила відтворити, — дізнається більше про сам рецепт та інструкції приготування, про саму людину, чим і як вона жила і чому саме цей рецепт потрапив на меморіальний камінь.
Історія про найперший відтворений нею рецепт мала продовження — родичі жінки, на чиєму надгробку Роузі знайшла рецепт spritz cookies, вийшли з нею на зв’язок. Разом вони кілька разів приготували знамените печиво своєї бабусі, яка за життя нікому так і не розкрила секрет унікальної хрусткості солодощів.
Сьогодні Роузі не тільки відшукує рецепти на надгробках, а й шукає цікаві написи, пов’язані з їжею. Наприклад, на меморіальній плиті знаменитого американського ресторанного критика Джонатана Голда, єдиного гастрожурналіста, який отримав Пулітцерівську премію, замість печальних і щемких посвят є лише коротенький напис: «Тако назавжди!» Роузі провела невеличке дослідження, з’ясувала, які саме тако та з яким соусом за життя полюбляв Джонатан, знайшла вуличний ресторанчик, де той частенько замовляв улюблену страву, купила і прийшла з ними на могилу, щоб посмакувати стравою і вшанувати пам’ять гурмана.
Почавши із пошуку «цвинтарних рецептів», зараз Роузі заглибилась у вивчення кулінарної історії своєї родини і допомагає порадами, як намацати, відновити і вивчити гастрономічний спадок сім’ї.
Те, що треба доробити
Міжнародний проєкт The loose ends (перекладається як «те, що треба доробити, закінчити») — це дивовижна спільнота рукодільної творчості, підтримки і взаємодопомоги.
Історія проєкту починається у 2022 році, коли дві закохані в рукоділля подруги Мейсі Каплан та Джен Сімонік взялися закінчити хендмейдові поробки, що їх за життя не встигнули завершити їхні добрі знайомі. Та вдячність, з якою родини померлих прийняли закінчені двома подругами роботи, навели їх на думку, що, напевне, тисячі тисяч людей, які втратили близьких, були б неймовірно щасливі, якби знайшовся хтось, хто дов’язав би светр, довишивав би вишивку, закінчив би незібрану клаптикову ковдру, роботу над якими перервала смерть або тяжка хвороба.
Отак і народився проєкт The loose ends. Як він працює? Якщо ви — родич чи друг людини, яка за життя не встигла завершити якесь важливе рукоділля, то можна подати заявку на сайті, щоб хтось взявся довести його до кінця — дошити, доплести, довишивати. Якщо ж ви маєте бажання і можливість присвятити свій час роботі над чиїмось незавершеним шитвом чи плетінням, то залишаєте волонтерську заявку. В переліку робіт, з якими працюють майстрині, — плетіння, вишивка, квілтінг, аплікації, шиття, в’язання.
Засновниці The loose ends кажуть, що програма підбирає «ідеальний збіг» замовника і волонтера: обидва мають жити більш-менш поруч, а рівень майстерності волонтера має збігатися зі складністю завдання, яке треба виконати.
Діє певний перелік правил (звісно, що побиті міллю, надто брудні чи речі з пліснявою не беруть у «доробляння»), але загалом проєкт надзвичайно відкритий до людей — і навіть якщо трапляється надзвичайно складне завдання (наприклад, втрачена схема, загублена викрійка, або їх взагалі не було, а малюнок, візерунок чи шитво треба доробити дуже творчо і водночас дотримуючись першочергового задуму) рукодільні волонтери приходять одне одному на допомогу.
Охочих доробляти «те, що треба доробити» настільки багато, що на сайті The loose ends майстринь та майстрів дуже просять набратися терпіння і трохи почекати — «ідеальний збіг» обов’язково станеться.
Учасники спільноти в соцмережах діляться історіями про завершені проєкти і публікують неймовірно затишні та щемкі фото, коли рідні та близькі людини, яка так і не змогла чи не встигла закінчити своє рукоділля, отримають на пам’ять дошиту сукню, доплетений кошик, достьобану ковдру чи дороблену вишивку. Тут і сльози, й обійми, й усмішки, й абсолютна переконаність у тому, що сила спільноти та взаємна підтримка і є тим цементом, на якому фундується людяність.
