У новому сезоні подкасту «Чому їй не байдуже» говоримо про відновлення постраждалих від війни регіонів України. Перший випуск присвячений відновленню шкіл та доступу до освіти — співзасновниця та стратегічна директорка фонду savED Ганна Новосад розповідає про досвід роботи у постраждалих громадах.
Повний випуск дивіться на Youtube або слухайте на Apple, Google Podcasts, Spotify, NV та MEGOGO.
Цей випуск подкасту DIVOCHE.MEDIA створили як учасники мережі «Вікно Відновлення». Все про відновлення постраждалих регіонів України дізнавайтеся на єдиній платформі.
Про мету фонду
Можливо, це для багатьох очевидно, але для когось, може, й ні, що росія дуже свідомо і дуже цинічно, і, я впевнена, дуже сплановано нищить саме освіту.
Вони зробили це не тільки в цю війну, вони це робили всі попередні 300 плюс років нашої окупації в різних формах.
І тому вони чудово знають, що таке освіта, і тому, коли захоплюють якісь території на Півдні чи Сході, одна з перших речей, яка робиться, — це спалюються українські книги, забороняється викладання, забороняється літера «Ї» тощо. Тому це все системна історія. І наразі росія знищила вже кожну десяту школу, і винятково через росію сьогодні, в цей навчальний рік, сидять виключно в онлайні два мільйони українських учнів. В онлайні повністю та змішано.
Це рівно половина дітей шкільного віку, яка сидить вдома. Це означає, що вони не мають жодної соціалізації, можливості бути разом. Якщо вдуматися, у нас є діти, які за чотири роки ніколи не ходили до школи.
Це ростуть абсолютно не соціалізовані, не підготовлені до життя в суспільстві діти, які могли ніколи не бачити одне одного, не бачити вчителів. Це страшно, бо це навіть не про академічні знання, не про те, що вони щось не будуть знати. Це про можливість бути взагалі членом суспільства.
Ось тому мета нашого фонду — це, власне, відновлювати доступ до освіти, і ми це робимо. В різний спосіб, залежно від того, що можливо в тій чи іншій громаді.
Першим містом, власне, якому ми хотіли допомогти, був Чернігів, який не змогли взяти, вони були в оточені. Росіяни прицільно розстрілювали зокрема школи, де жили цивільні. Дві школи в Чернігові просто знесли фактично під фундамент авіабомбами.
Нам вдалося отримати кошти від фінського посольства. Вони профінансували проведення технічної оцінки 27 шкіл Чернігова, які були пошкоджені різною мірою. Відповідно до законодавства, аби щось відновлювати, у міської або сільської ради має бути це обстеження, а це означає, що мають працювати фахівці, інженери, архітектори. В середньому один об’єкт коштує десь 3000 євро.
Ми, власне, профінансували оцінку всього пошкодженого майна у кожній школі, мали технічні звіти, кошториси, щоб міська рада далі могла вже планувати це відновлення, коли місто оговталося.
Далі ми подумали, що з цим робити? У нас є інформація про те, як потрібно відновлювати, скільки орієнтовно це коштів. Вирішили пробувати шукати кошти на власне відновлення хоч якихось шкіл, і так з’явилася ідея робити фонд. Тобто у квітні 2022-го це все в нас почалося, а вже в липні ми зареєстрували фонд SavED, директоркою якого є Оленка Северенчук, в нас почала формуватися команда.
Про вулики
Вулики — це такі освітні центри, освітні простори. Спочатку ми планували втілити їх для прихистків. Всі пригадують кінець лютого та березень 2022 року, скільки людей тисячами їхали на Захід і жили будь-де — від спортзалів до будинків культури.
Я на той момент ще працювала з посольством Канади, ми їм допомагали закупити матраци, подушки, ліжка тощо. Тоді я подумала, що у таких прихистках живуть сотні жінок із дітьми, чому б не зробити там якийсь освітній осередок. Ми почали про це розмову з одним із партнерів, поки я знайшла перші гроші, благо, Збройні сили вже звільнили Північ. Ми почали робити освітні центри вже не в прихистках, а у звільнених громадах.
Ми облаштовуємо «вулики» у місцях, які нам дає місцева влада. До прикладу, у Богданівці — це був повністю весь будинок культури. Зараз це повноцінна тимчасова маленька школа.
В Бородянці нам дали два класи, які ми переобладнали. На той момент це була єдина школа у місті, куди втисли учнів двох навчальних закладів, сільраду, пошту, прокуратуру. Фактично наш вулик — це було єдине обладнане місце для освіти.
Словом, це така швидка освітня допомога, як я це називаю. Ми ремонтуємо простори, облаштовуємо всім необхідним — меблями, технікою, обов’язково сучасними українськими книжками, й що головне — ми наймаємо тьюторів, готуємо їх та оплачуємо їхню роботу, щоб вони працювали з дітьми. І зараз у нас 64 такі вулики в п’яти областях у тих громадах, які постраждали.
Ми тісно співпрацюємо з Міністерством освіти: ділимося своїми думками, намагаємося адвокатувати якісь рішення, які могли б лягати в основу полісів, ділимося нашими дослідженнями, бо це теж важлива частина нашої роботи.
І, до слова, «вулики» зараз є в документі від Світового банку. Є так звана швидка оцінка пошкоджень, руйнувань і потреб в Україні, яку, якщо не помиляюсь, раз на пів року робить Світовий банк, і там у кожній зі сфер оцінюються збитки, зокрема щодо освіти і щодо науки. Щодо освіти також говориться про рішення, і, власне, наші центри стали одним із варіантів рішень того, як можна відновлювати доступ. І це вже визнає Світовий банк.
Про школи в укритті
Я нещодавно була в Ізюмі. Кілька тижнів тому. І я чесно була в шоку. Насамперед це дуже моторошно. Моторошне, на жаль, поки що місце. Воно звільнене, воно вільне, але ти приїздиш ввечері, і там немає світла або світломаскування. Це абсолютна темінь, ти розумієш, що тут відбувалися масові розстріли, масові поховання.
Але там 3000 дітей, 3000 дітей шкільного віку. Ми їдемо до нашого центру через усе місто. І це фактично одне з небагатьох місць, де є світло в підвалі.
Школа холоднюча (наш «вулик» у школі в укритті), тому що вона два роки вже не опалювалася, тому що вона не працює.
Але працює укриття, воно повністю обладнане, там кілька місяців тому Жадан робив для дітвори свій концерт. Це таке рішення для громад, де навчання можливе лише під землею. Або, наприклад, ми працюємо в такий же спосіб у прикордонні Білорусі, росії — на Чернігівщині: це Городня, Ріпки, Любеч, Семенівка.
Ще низка громад, які біля кордону, не обстрілюються, окрім Семенівки, яка інколи обстрілюється з арти, а всі інші — плюс-мінус. Зараз якось тихо, але все одно біля кордону. Тому для них мати облаштовані укриття і можливість там бути — це просто must.
Про пріоритезацію
Ми в ситуації, коли ресурсів дуже мало, кажу якусь очевидність, і потрібно теж пріоритезувати, кому ми допомагаємо насамперед.
У моєму світі передусім треба допомагати тим, хто не може допомогти собі сам і кому зараз найважче. І це ось ці два мільйони дітей, які сидять або в онлайні, або у змішаному форматі з різних причин: або вони в прикордонні, або вони в прифронтових зонах, або в них взагалі шкіл нема, бо їх русня знищила, або в них немає укриттів, або в них все вкрали росіяни після окупації, або ще щось.
Кого ми пріоритезуємо — це важливе питання, і я абсолютно щиро переконана, що нам зарано говорити про те, як наш космічний корабель освіти буде якось рухатися новими просторами надзвичайної якості. На жаль, ми дійсно в ситуації, коли нам треба хоча б зберегти статус-кво. І це насамперед про те, щоб дати дітям доступ хоча б до якогось офлайну, хоч буде якась соціалізація, взаємодія, і друге — це як забезпечити умови для подолання освітніх втрат, які створюються.
Освіта — це ж не просто, коли приходиш у будиночок під назвою «школа» і вчиш множення чи префікси-суфікси вивчаєш. Це також про м’які навички, які не можуть формуватися в зумі, та про психологічну підтримку. У нас надзвичайно поганий психологічний стан в учнів.
Ми опитували учнів старших класів — щонайменше на третину більше учнів вважають, що вони у пригніченому тривожному стані, аніж вважають їхні батьки.
