«Люди з інвалідністю, зокрема із синдромом Дауна, потребують самореалізації, і я розумію, що наразі існує не такий великий спектр занять, де вони могли б проявити себе. Але мистецтво в цьому є найбільш помічним», — каже мисткиня Ольга Ставникович.
У Львові вона заснувала інклюзивну студію українських митців артбрюту (артбрют — «грубе, необроблене, первинне» мистецтво, термін, що ним позначають творчість непрофесійних митців — прим. DIVOCHE.MEDIA).
У студії не тільки навчають роботи із фарбами і полотном, а й поставили собі за мету дбати про самореалізацію людей з інвалідністю, художників із синдромом Дауна та розладами аутистичного спектру (РАС) через мистецтво, а також прагнуть усіляко популяризувати їхню творчість.
Ольга згадує, що все почалося із запрошення на майстер-клас: «Мене попросили провести майстер-клас із живопису для дітей із синдромом Дауна, і просто заради цікавості я пішла. В моєму оточенні ніколи не було людей із синдромом Дауна — ні в школі, ні в моєму селі, де я зростала, тому йшла на майстер-клас без підготовки, і дуже хвилювалась. Але мені сподобався процес. Тому що сама як мисткиня розумію: щоб намалювати абстракцію, треба ретельно продумати, які кольори взяти, де будуть акценти, а під час майстер-класу я побачила: у дитини із синдромом Дауна все виходить інтуїтивно, вона підбирає кольори і форми на емоційно-інтуїтивному рівні. І я тоді подумала, що було б цікаво далі досліджувати таке мистецтво».
Мисткиня зізнається: коли після майстер-класу вирішила продовжити працювати з дітьми та людьми із синдромом Дауна, для неї самої передусім почали руйнуватися стереотипи, якими живе й оперує суспільство щодо них.
Йдеться, зокрема, про «сонячність» людей із цим синдромом, мовляв, вони всі завжди на позитиві, випромінюють тільки радість і суцільне щастя: «Я зрозуміла, наскільки некоректний термін щодо них. Тому що вони теж переживають широкий спектр дуже різних емоцій. Так, вони можуть бути радісними, веселими, обійматися весь час. Але так само можуть переживати і сум, і злість, і відчай. Тому зараз у нашій студії ми намагаємося нести меседж, що діти із синдромом Дауна всі різні, діагноз не відкидає їхню індивідуальність, ці діти мають різний характер, різний темперамент, свої унікальні особливості, а для нас вони всі — митці із синдромом Дауна, які працюють за напрямом артбрюту».
Ольга наголошує на мистецькій складовій роботи в студії. Роботи її підопічних, їхня творчість — це насамперед про мистецтво, а не про терапію. Вона не заперечує цілющі властивості мистецтва, але все ж таки терапевтичний ефект творчості — це додатковий бонус, а не головна мета роботи студії.
Ще одним викликом для Ольги та її студії стала робота з батьками дітей із синдромом Дауна — тими, хто йшов до неї із певним набором очікувань від робіт своїх дітей.
«Перше слово, з яким я хочу, щоби асоціювали мою студію, — це слово “вільні”. Ми можемо бути вільними, ми можемо малювати абсолютно все, що нам хочеться. Те саме стосується і матеріалів у нашій студії: це можуть бути малюнки руками, малюнки на стінах чи підлозі, на папері чи полотні — у нас нема обмежень. А це вже важче пояснити батькам, які хочуть задовольнити якісь свої амбіції, їм часто хочеться, щоби дитина із синдромом малювала так само, як і нормотипова дитина, щоб це було мистецтво точного відтворення в малюнку. А моя місія, моя мета — показати світу унікальність стилю митців, їхнє проживання моменту творчості, їхнє відтворення світу. Між іншим, ми не можемо намалювати так, як вони, а вони, якщо докласти достатньо зусиль, можуть навчитися малювати так, як всі інші. Але я не хочу, щоб вони робили ідеальні академічні малюнки, я хочу, щоб вони малювали так, як відчувають. Тому багато працюю з їхніми батьками, щоб донести до них: діти малюють прекрасно, те, що вони творять, — це дуже гарно, це дуже глибокі відчуття в кольорі. Щоразу, коли людина приходить до мене на заняття, вона бере ті фарби, ті матеріали, якій їй сьогодні ближче до душі, а інколи взагалі, може, не хоче малювати, ми можемо сісти, поговорити, можливо, придумати нову концепцію наступних робіт, або просто побути. Тому що “побути” це теж про творчість», — розповідає мисткиня.
У студії зараз займаються митці віком від двох до 32 років, заняття відвідують не лише люди з інвалідністю. Ольга тішиться тим, що студію одночасно відвідують і нормотипові діти, і нейровідмінні, і разом вони займаються творчістю.
І це, переконана вона, допомагає їм усім: «Це і соціалізація для дітей із синдромом Дауна, вони можуть навчитися чогось нового, зокрема налагоджувати комунікації, а діти нормотипові можуть навчитися емоційності. Крім того, це важливий досвід для них, бо в дорослому віці діти, які разом навчалися з однолітками із синдромом Дауна, наприклад, вважатимуть таку комунікацію здоровою нормою. Це те, чого ми тут в студії прагнемо — руйнувати бар’єри і стереотипи».
За словами Ольги, багато батьків її учнів зізнаються, що вони бояться, оскільки не знають, як правильно комунікувати чи спілкуватися з дітьми із синдромом Дауна, і що вони прагнуть цього навчитися.
«І я це розумію, я сама була така!» — каже вона.
Студія Ольги Ставникович працює уже понад три роки. Окрім занять, уже провели кілька виставок (зокрема в київському просторі Urban Space 500), роботи митців були представлені на «Кураж Базарі», а ще брали участь у міжнародних аукціонах — кошти із проданих робіт передавали в благодійні фонди, які опікуються реабілітацією українських військових.
Крім того, студія пропонує власний мерч — шкарпетки, листівки, принти, кошти з продажу яких ідуть на підтримку роботи студії. А до 21 березня — Всесвітнього дня інформування про людей із синдромом Дауна — студія запустила в продаж пару шкарпеток, розроблену її художницями разом із брендом Griffon socks.
Цього дня на підтримку людей із синдромом Дауна і для привернення уваги до тих, хто має додаткову копію 21-ї хромосоми, у світі відбувається флешмоб #lotsofsocks, коли вдягають різнокольорові шкарпетки.
«Принти для цих шкарпеток малюють наші художники, і малі, і дорослі, у нас є дуже багато напрацювань, — говорить Ольга. — І дуже хочеться зруйнувати стереотип “ой, малювали бідні дітки, давайте вже допоможемо”. Я хочу, щоб спочатку все-таки бачили саму творчість, щоб людина купила шкарпетки через класний принт, і вже потім в подарованій листівці прочитала, хто цей принт створив і який діагноз має ця людина».
