Не знаю, чи мали ви брехливу подружку в дитинстві, але я — так. Ця мала з сусіднього під’їзду розповідала, що в неї дванадцятий айфон (це був 2013 рік), папа — мільйонер, мама дозволяє матюкатись, а вдома в неї лежить уся колекція ляльок Monster High. Жодну з них показати дівча не могло (й сфотографувати на свою технологічну мобілку теж). Так от, історія життя загадкової жінки, про яку йтиметься далі, за сюжетом перевершує вигадки таких друзів чи подружок, яких ви чули в дитинстві (а може, й дорослих брехунів).
Письменниця Кармен-Альфонса-Фернанда-Естрелья-Наталена Королева має біографію, сповнену легенд, неочікуваних зв’язків і неочевидних виборів, найголовніший з яких — стати, власне, українською авторкою.
Як дівчина, що народилась у самій «еспанській Еспанії» опинилась у Великих Борках?
Наталена народилась 3 березня 1888 року в монастирі Сан Педро де Карденья біля іспанського міста Бурґос. На цей світ прийшла дівчинка роду з дуже величною родинною історією. Мати, іспанка старовинного роду Ласерда, згідно з легендою, споріднена зі святим Домініком та Понтієм Пилатом. Сім’я володіла палацом, який називався La casa de Pilatos («Дім Пилатів»). Жінка померла через п’ять годин після пологів. Батько новонародженої, граф Адріян Дунін-Борковський, потомок давнього роду, знаного в Україні ще за часів Ярослава Мудрого. За легендою, перший із цього роду Вільфред Швено прийшов в Україну з Данії, можливо ще з варягами, з Рюриком. Звідси нібито й походить частина прізвища: Дунін — даньчик. Мав бездоганну освіту й був членом французької Академії наук, подорожував багатьма країнами з дослідницькою метою.
Після народження дитини граф Адріян був убитий горем втрати коханої жінки і Наталену бачити не міг. Тому з Іспанії її одразу ж відіслали до України. Чому туди? Дунін-Борковський заплющив очі й тицьнув пальцем на випадкову країну на мапі? Ні.
Річ у тім, що тут, у селищі Великі Борки на Волині, розташувався маєток його матері Теофілі — пані була з українського шляхетного роду Домонтовичів (і ні, автор «Дівчини з ведмедиком» до нього не належав). Перші п’ять років життя Наталена провела саме тут, розділивши їх із сирітською малою Марусею, яку прихистила бабця. Саме тут Королева всотала українську мову. Близьке знайомство з цим краєм у перші роки стало однією з причин, чому письменниця почала визначати себе українкою.
Юність: між країнами Європи
Після смерті бабусі брат по матері Євгеньо забрав Наталену до Іспанії, а згодом віддав на виховання до монастиря Нотр-Дам де Сіон, що у французьких Піренеях. Там дівчинка виявилася дуже вправною в історії, літературі, філософії й мовах. Відтоді Наталена бувала то в іспанських родичів, то у Франції, то в Італії. Під час перебування в Іспанії навчилася стріляти, їздити верхи й фехтувати.
Вивчала різні мови — латинь, іспанську, французьку, італійську, арабську — з останньою відчувала особливий зв’язок. Наталена не відкидала припущення, що один з її предків по лінії матері був арабом, а тому інтуїтивно відчувала близькість до цієї культури, історії, добре володіла мовою.
«Я народилася з іменем Кордова, і мавританська Кордова відбилася на мені […]. Я не можу цього змінити, як не можу змінити свого почерку — нерозбірливого й дивного — я його зіпсувала в молодості, коли писала арабськими літерами», — писала Королева згодом.
Хоч її зацікавленість цією темою не заперечити, але дивина: про цей факт біографії матері (місце походження її роду й прізвище) Наталена згадає вперше в ненадрукованій передмові до повісті «Шляхами життя». І єдиним його джерелом досі лишається письменниця. Симпатизував Королеві мавританський підхід до розповіді історії, що дещо пояснює туманність її біографії та різницю фактів:
«А мавританські автори, не важливо, історики вони чи ні, пишуть інакше, ніж їхні європейські колеги. Європа займається лише голими фактами. У маврів завжди історичні події переплетені з поезією, казкою, легендою. І мавританський автор надає цьому стільки ж уваги, скільки й історичним фактам. Для автора-мавританця немає появ, і його цікавить усе однаково, і він вірить легенді, фантасмагорії так само, як історичним фактам».
Поки Наталена натхненно вчилася й зростала впевненою панночкою, батько одружився з Людмилою Лось зі старовинного чеського роду. Граф Адріян мав маєтки в Києві, а тому пара оселилася там і викликала шістнадцятирічну Наталену до себе восени 1904 року.
Київ: у чужій культурі й родині
Батько, хоч і чужа людина, допоміг доньці адаптуватись. Прибувши, серед юрби слуг, що крутилася навколо майбутньої письменниці, Королева помітила чорняву дівчину: у розкішній вишиванці й намистах. Це була та сама Маруся, з якою в купі Наталена провела п’ять років дитинства. Історію ми знаємо з автобіографічної повісті «Без коріння», вперше опублікованій 1936 року.
На новоприбулу дівчину чекала купа розчарувань. Родина не дала їй очікуваного відчуття сімейного затишку, тепла й любові, а була поєднана лише надмірною чемністю й холодністю почуттів. Новоспечена мачуха вирішила віддати Наталену до Інституту шляхетних дівчат. Серед арсеналу мов Королевої не було російської: вона мусила опанувати нову мову за лічені місяці. Задуха цієї імперської установи, чужої мови й злісних виховательок мучила Наталену. Відправляючи доньку туди, батько дав серйозну настанову про глузування москалів з екзотичного імені, честь роду й принципи. Особливо нас цікавить формування української ідентичності панянки, тому цитуємо саме цей уривок із тиради Адріяна:
«Рід, що віками рахує своє існування, може довільно чи з примусу зміняти місце осідку, землю, нарід, серед якого триває його життя. Це закон вічного руху, одвічних змін, без яких не було б життя. Але дві речі лишаються постійно незмінні: одна — обов’язок до народу, серед якого живеш. Особливо ж, коли це народ скривджений і поневолений, не вільно ані погорджувати ним, ані бути байдужим до нього та його потреб. Бо лицарський обов’язок і присяга зобов’язують боронити всякого скривдженого й воювати за слабого».
Наталена завершила ненависний інститут через два роки. Втім, Київ таки мав свої принади: знайомства з видатними національними діячами зробили свій внесок до виховання у ній українського духу. Брала Наталена Королева приватні уроки музики в Миколи Лисенка й видатного оперного співака Олександра Мишуги — саме він відкрив у ній видатний голос і з перших занять почав пропонувати серйозні партії в операх. Враження справляли на неї ці постаті, але до повного охрещення в українство ще було далеко.
Санкт-Петербург, ризиковані мандри й перський князь
Родина переїхала до Санкт-Петербурга головним чином тому, що мачуха хотіла ввести Наталену до вишуканого товариства балів, придворного життя — і видати заміж падчерку з упертим норовом. Дівчина зовсім не з власного бажання вже була офіційно заручена з ротмістром російської армії Кисілевським, але той рушив у Персію. Перед тим як здійснити нечувано нахабний для тих часів вчинок, панночка не втрачала часу дарма.
Наталена здобула освіту одразу у двох навчальних закладах. Самобутню дівчину не приваблював Санкт-Петербург — місто придворних інтриг і вишуканих кавалерів. Королева вступила до Археологічного інституту й досліджувала литовську старовину, водночас навчаючись у Петербурзькій академії мистецтв. Здобула диплом «вільного художника» і навіть мала власні експозиції там і у Варшаві. З археологією справи теж пішли вгору: Наталена досліджувала історію Литви, Вірменії, Персії, Єгипту й написала російською дві статті. Зовсім нещодавно вона не розуміла жодного слова цією мовою, а її спроби вимовити простеньке речення викликали сміх приватного викладача.
Батьки далі тиснули на Наталену щодо шлюбу з нелюбом, а пропозиція оперного дебюту від українського композитора Олександра Мишуги ставала ще більш спокусливою. Блискучим успіхом увінчався її виступ у стінах Михайлівського театру — паризький Theatre de Gimnase підписав із нею контракт. Дівчина, якій не було ще й двадцяти, офіційно порвала з родиною і ненависним Кисілевським. Лишень вдумайтесь, який це зухвалий виклик суспільству й самій собі!
Раптом Наталена познайомилася з перським князем Іскандером Гакгаманіш ібн Курушем — і закохалася настільки, що рушила до далекої країни свого нового нареченого. Вона пройшла обряд прийняття до роду, дала клятву кров’ю у вірності, а потім покинула нареченого й помандрувала караваном верблюдів до Індії. Хоча перська культура вабила дівчину від самого дитинства, але цей шлюб йшов проти її «істини життя».
Дорога й пошуки манили Наталену. Невдовзі вона опинилася в Іспанії — батьківщині свого серця — й зустріла юного короля Альфонсо XIII. Дитяча дружба поновилася, але деспотична мати парубка звеліла або покинути омріяну батьківщину, або вступити до монастиря. Королева зробила свій вибір. Так дівчина стала видвореною з країни, яку любила понад усе. Вир життя, майстерно витворений панночкою, важко чітко розставити хронологічно.
Резюмуємо: до Першої світової війни Наталена Королева встигла заспівати партію Кармен на головних сценах Парижу й Венеції, помандрувати країнами Близького Сходу та Європи, взяти участь у розкопках Помпеїв із гуртом паризьких вчених, поспівпрацювати з провідними науковими виданнями Франції та почати писати французькою мовою. Цій жінці точно було що розповісти, тому рука тягнулась до пера. Могла стати іменитою авторкою там, але стежки життя Наталени незбагненні. Доля мала зовсім інші плани на її феноменальний талант і впертий норов.
Повернення додому, «в лоно українського народу»
Перша світова війна застала Наталену в Києві: дівчина разом із дядьком провідувала хворого батька. Кордони закрито. На молоду зірку чекала, згідно з контрактом, сцена Венеції, а потрапила вона на поле бойових дій, зголосившись допомагати службою у Червоному Хресті. Панянка виховувалась у тепличних умовах і мала б боятись крові, насильства, смерті як вогню, але, пройшовши шестимісячні курси, трималась гідно на фронті й допомагала чим могла. Оперна співачка й витончена археологиня знесла п’ять поранень, запалення легень, тиф — і отримала навіть солдатську медаль «За храбрость».
За три роки, проведених там, Наталена практично оглухла на одне вухо, через ушкоджену ногу почала накульгувати. Під час відрядження до Києва 1915 року вона зустріла того самого перського князя Іскандера — тепер Павла, адже прийняв віру християнську. Закохані одружилися, цього разу Королева не втекла на каравані верблюдів. Молодятам судилося пів року: Іскандер загинув під Варшавою.
Наталена повернулася до Києва, до мачухи, й разом із нею записалась до групи чеських репатріантів. Жінки виїхали до Львова, а в грудні 1919 року провідали родичів у галицькому містечку Красне. Там Людмила Лось захворіла й померла. Наталена рушила до Праги сама: без родини, чоловіка й грошей. Туди був відряджений і письменник Василь Королів-Старий у складі дипломатичної місії УНР. Існує інша версія: нібито Королева теж була у складі місії. Її підтверджує той факт, що пан Василь у листі до товариша, композитора Олександра Кошиці, кликав кохану й себе «членами дипломатичної місії».
Невдовзі вони побрались і осіли в містечку Мельник.
Василь надихнув дружину почати писати знову й стати українською авторкою. Перше оповідання Наталени Королевої українською мовою «Гріх (З пам’ятної книжки)» було опубліковане у віденському українському тижневику «Воля» 15 січня 1921 року. Не будемо всіх лавр навернення до українства жінки віддавати чоловікові. У старості вона напише:
«За молодих літ я себе за українку не вважала. І, хоч я здибалася з багатьма українцями, однак не знайшлось нікого, хто підштовхнув би мене до національної самосвідомості. Лише в дозрілому віці, скоштувавши огонь світової війни та революції, й близько зійшовшись з українським народом, відчула я свою національну приналежність й, мовляв, лише «на старі коліна» вернулась додому — тобто в лоно українського народу».
І от археологиня, в минулому дружина перського князя, осіла в невеликому містечку, де серед розваг пара мала важку фізичну працю, догляд за кролями, птицею і готування їжі. Порятунком стало занурення в «теплу ароматну ванну згадок» і творча праця. Найбільш плідним періодом для письменниці стала 1935–1939 роки. З листів чоловіка до композитора Кошиці дізнаємось ймовірну причину такої активності: Наталена Королева боялась просто померти (поранення на війні давались взнаки), не встигнувши розповісти все, що хотіла. Закінчивши титанічну книгу про Понтія Пілата, авторка одразу бралась за інше. Чоловік просив її відпочивати, але жінка студіювала історичну літературу для написання далі. З-під її пера один за одним виходили бестселери.
«Річі майже виключно на експорт»
Так писав чоловік Наталени про її тексти в листі до Кошиці, а Валерій Шевчук влучно кликав жінку «найекзотичнішою постаттю української літератури»:
«Вона стоїть в українській літературі трохи осібно, її стиль ні на який інший не схожий, її мова барвиста, також своєрідна, я б сказав, вишукана й трохи книжна. Зрештою, саме в такій мовній одежі її твори набувають якоїсь особливої, орнаментованої привабливості. Вона зуміла створити власну поетичну мікрогалактику, і саме це ми ставимо її у заслугу».
Книги її охоплюють безліч історичних і культурних контекстів, сплітають у собі різні традиції й жанри. Історичний дискурс Королевої тісно пов’язаний із духовними пошуками, прагненням зрозуміти своє коріння й, звісно, біографічним досвідом. Кожен її текст вносить абсолютно нове до стилю авторки за темою, сюжетом і мовою, якою Наталена послуговувалась немов рідною. Володіючи непересічним культурним досвідом, вона цілком його віддавала українській літературі, чим наповнила канон текстів новими сюжетами й переосмисленнями.
Скажімо, повість «1313» 1936 року має за основу життя німецького ченця-францисканця Бертольда Шварца. Наталена Королева послуговувалась класичним фаустівським сюжетом, вводячи читача в незнаний світ середньовіччя з його артефактами, релігійними рухами й атмосферою того часу. В особливому виконанні авторки містична історія з використанням народних легенд і християнських символів постала захопливим інтелектуальним читанням. Незвична назва має обґрунтування — це рік, у якому Бертольд зробив своє смертоносне відкриття. «1313» — глибока підтекстами книга й непересічна, захоплива історія водночас. Даремно Наталена з її текстами лишається зараз майже на узбіччі формування українського канону.
Загадка Королевої
Наталена любила Іспанію, археологію, мандри й містифікації. Спосіб розповідати історію, у якому факт і фантасмагорія рівні, захоплював жінку з дитинства. То скільки в її неймовірній долі віддано захопливим легендам? Цього не знаємо. До нас дуже звивистими стежками прибула Королева — норовиста й обдарована панна, що прислужилась феноменальним талантом і розумом українській літературі так, як своїй рідній. Це було лицарським обов’язком Наталени, що його пообіцяла батькові виконувати.
