Я знаю, звідки ростуть ноги моїх розхристаних стосунків із грошима. Знаю, чому гроші часом, як то кажуть, «руки мені печуть» — так хочеться скоріше накупити всього гарного, потрібного, непотрібного, «фукнуть і розтринькати». Знаю, чому домашнє бюджетування навіює на мене страшну нудьгу. І здогадуюсь, чому слова «нема грошей» так болісно озиваються в мені. Бо я людина, яка народилась у совку і зростала в сум’ятті 90-х, у болісні часи повального безгрошів’я, грандіозних фінансових махінацій і розвіювання будь-якої довіри до зовнішніх засобів збереження грошей.
Це був не просто злам епох, а зіткнення двох айсбергів, коли дослівно за одну ніч ми перейшли із радянської парадигми «бідні, але чесні» до «бідні, бо дурні», а дитиною ти ще й небагато міг зробити із тими фінансовими випробуваннями, що насувались на тебе і твою родину.
Тут було все: заощадження «на книжках», які в мить перетворилися в ніщо, «згоріли», як тоді казали, кількамісячні затримки зарплат, якщо не кількарічні, виживання на городині, перші купоно-гроші, які знецінювалися ще до того, як мама встигала порізати їх ножицями (привіт, пекуче бажання витратити всі наявні гроші, щойно отримуєш їх на руки!), затим — купонокарбованці, з якими інфляція хутко перетворила нас усіх на мільйонерів, грандіозні афери пірамід із виманювання грошей — всі ці шахрайські АО МММ, «Дім Селенгу» чи як там ще вони називалися.
«Травма бідності насправді існує, це не вигадка»
На перший погляд здається, що вже минуло три десятки років, скільки можна варитися в тих прикрих часах: «Агов, на вулиці 21-ше століття і 2024 рік!» Але річ у тім, що кожна з тих буремних епох щедро обдаровувала нас прикрими уроками життя (на додачу до химерних настанов дорослих на кшталт «не жили добре, нема чого й починати», «гроші — нікчемний метал», «бідні слуги не мають», «хочеш — то перехочеш»), які в’їдались у пам’ять незмивним тавром, на довгі роки визначаючи наші стосунки із грошима, що інакше як «химерними» не назвеш.
«Травма бідності насправді існує, це не вигадка. Оцей негативний досвід радянського і пострадянського життя наших батьків посилює загальноукраїнську тенденцію відсутності фінансової грамотності. Багато дуже сильних упереджень щодо грошей формувалися в родинах і потім роками не давали рухатися до фінансової незалежності, фінансової свободи та грамотності. Дев’яності роки дуже вплинули на людей (особливо старшого віку) в тому сенсі, що вони в принципі не довіряють банківській системі, не довіряють державі, не довіряють фінансовим інституціям, тому що вони вже мали критичний досвід у житті, коли втратили все на ощадних книжках, — пояснює консультантка з персональних фінансів, авторка подкасту «Заплати собі сама» Оксана Желєзко. — Дуже часто, коли до мене на консультацію приходить людина, і, проговорюючи з нею шляхи заощаджень, я пропоную розглянути варіант інвестувати у недержавний пенсійний фонд в Україні, то перше, що зазвичай каже людина віком 35 плюс: “А пам’ятаєте, як люди на ощадкнижках втратили все в одну мить?” Я на це кажу: “Так, втратили, але тільки тому, що не були достатньо фінансово грамотними, бо фактично всі свої активи вклали в один кошик, а так не потрібно робити. Наше завдання як фінансово грамотних людей — диверсифікувати власні інвестиції, скласти активи в різні кошики і щоб кожен із них перестраховував”».
Це щира правда, але з важливою поправкою: переважна більшість радянських громадян не мали жодних інших кошиків, куди б могли поскладати накопичені гроші. Купувати діаманти, золото, нерухомість було нереальним і недоступним джерелом диверсифікації заощаджень для пересічної людини, яка працювала на зарплату і від зарплати до зарплати жила. Хіба що люди встигали купити або збудувати дачу чи придбати присадибну ділянку або й хату в селі — і ця інвестиція «в город» вже направду ставала порятунком для багатьох родин, особливо в ті роки, коли не було ані роботи, ані грошей, ані жодних перспектив майбутнього.
Оксана Желєзко зізнається, що переважна більшість людей, які приходять до неї на консультації з особистих фінансів та фінансової грамотності — це люди віком від 25 до 45 років. Старші люди — ні. Але водночас експертка зазначає, що старші люди, хай і не можуть заробляти більше, проте заощаджувати вміють, як ніхто інший.
Утім, Оксана переконує: насправді нема граничного віку, до якого «ще не пізно» навчитися давати раду грошам. Важливо зробити перший крок, хай з якими настановами в голові про гроші людина до того жила, від «хороші гроші заробляють тільки шахраї, а не порядні люди», «нікому вірити не можна», «гроші — це бруд» до «бути багатим — соромно і стидно».
«Наші гроші — це персональна наша відповідальність. Іноді бувають дуже сильні упередження щодо грошей і стосунків із ними, і це роками не дає людині рухатися до фінансової свободи. Насправді важлива не так кількість тих упереджень, як їхня сила. Іноді професійний психолог у такій ситуації — тільки в поміч. Бо фахівець тоді працює взагалі із твоїм баченням себе у цьому світі, з твоєю самооцінкою, тому що у фінансах є дві крайнощі: дуже багато витрачати або дуже багато заощаджувати. І самозаборона витрачати гроші — це теж про самооцінку, тому може бути предметом роботи із психологом. Тому що фінансова грамотність — не тільки про те, як небагато витрачати, але й про те, щоб уміння витрачати на себе теж було адекватною життєвою нормою. Бо ми прийшли в цей світ не тільки, щоб заощаджувати, але й щоб думати про власне майбутнє, про фінансову свободу і разом із тим жити сьогодні, тому що життєвий ресурс закінчується».
За словами Оксани, попередній бекграунд невпорядкованих стосунків із грошима насправді не визначає нас як пожиттєвих невдах, яким мріяти про фінансову незалежність — зась. Головне — визнати, що у наших стосунках із грошима щось не так і цьому треба дати раду. І для цього не обов’язково одразу ж шукати фінансового консультанта, порадника або записуватися на дорогі курси. Правду кажучи, в людини з телефоном та інтернетом є величезний доступ до безплатних ресурсів: лекцій, подкастів, статей, книжок. І маючи достатньо мотивації та самодисципліни, вона може почати самостійно закладати підвалини своєї фінансової грамотності.
«Ваші гроші — це не відповідальність консультанта»
«З чого починається фінансова грамотність? Насамперед із того, щоб закрити всі борги. Потім ми маємо сформувати фінансову подушку. А потім маємо думати про фінансову свободу, про заощадження та інвестиції. Коли ти переходиш на етап фінансових накопичень на майбутнє, то маєш розуміти, що інвестиція — це завжди про ризик. Коли ти вкладаєш гроші, то завжди є варіанти: заробиш або ні, саме тому ти маєш диверсифікувати свій інвестиційний портфель, навіть географічно — інвестувати в різні країни, не лише в Україну, у закордонний фондовий ринок, маєш обирати різні інструменти, як-от військові облігації, недержавний пенсійний фонд, чужий бізнес, власний бізнес. У цьому і полягає фінансова грамотність. Це не про те, щоб назбирати 2 тисячі доларів і покласти їх під подушку, бо це така само неграмотність, бо під подушкою гроші знецінюються, а не працюють на тебе. Фінансова грамотність можлива, коли в тебе позиція дорослої людини, коли ти приймаєш відповідальність за власні рішення та дії», — говорить Оксана.
Фундаментом такої дорослої позиції вона називає розуміння, що ваші гроші — це не відповідальність консультанта, до якого ви прийшли за порадою, не держави, не пенсійного фонду чи родичів, а ваша особиста.
«Якщо держава щось і повинна, так це вийти і чесно сказати людям, що вони мають подумати про пенсію, про фінансову безпеку майбутнього — самостійно, тому що державної пенсії для людей, яким сьогодні до 40 років, найімовірніше не буде. Але оскільки зараз 80% українців живуть на межі бідності, то це буде дуже непопулярний меседж, хоча і правильний. А це втрата електорату. Тому я не думаю, що в найближчій перспективі ми почуємо чесну комунікацію, але всіх молодих жінок, молодих дівчат я попросила б подумати: “Що я можу з цим зробити”», — додає Оксана.
І звісно ж, не покладатися на те, що магічне мислення про умовну «чарівну каву щочетверга із корицею, яка приманює гроші» — то реальний крок до фінансової свободи. Тому що у здорових стосунках із грошима визначальним фактором лишається критичне мислення.
«Іноді мозок людини йде за найпростішим сценарієм, і думати про те, що от ти випила кави, і гроші звідкілясь прийдуть — набагато простіше, ніж зробити певний перелік дій, і в результаті заробити гроші. Мозок людини так влаштований, що він досить лінивий, і його базове налаштування — це зберігати енергію, а не витрачати. Коли ти не думаєш критично, ти не хочеш напружуватися, і найпростіше — це піти попити кави і сподіватися, що вона “начаклує” гроші на рахунку. Але це так не працює. Я раджу подивитися на своє фінансове становище за попередні сім років, як воно змінилося. Твій фінансовий добробут поліпшився чи ні? Якщо змінився і виріс — ти молодець, значить, ти щось зробила правильно. Якщо нічого не змінилося, то, найімовірніше, і наступні сім років у такому ж режимі будуть такі самі за результатами. І питання — якщо ти не хочеш повторення тих попередніх семи років, а хочеш, щоб було краще, по-іншому, то чи не варто змінити алгоритм дій? І це точно не про каву з корицею», — наголошує Оксана.
Між іншим, це не означає, що корицевої кави взагалі більше не має бути у вашому житті. Просто пам’ятайте, що єдиний, хто отримує гроші від смачної кави з корицею щочетверга — це бариста, який ту каву вам зварив.
