У п’ятницю, 26 січня, медична адвокатка Олена Бабич опублікувала пост з історією жінки, яка втратила чоловіка на війні й тепер не може скористатися його кріоконсервованими сперматозоїдами для народження дитини.
У законі, що регулює біологічне батьківство (материнство) для військовослужбовців/виць та інших осіб, а саме у його третьому підпункті (другого пункту) розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» вказано: «У разі загибелі або визнання померлою в установленому порядку особи, репродуктивні клітини якої зберігаються, їх зберігання припиняється з подальшою утилізацією». Цей закон набуде чинності 23 березня 2024 року.
Ми поговорили з Оленою Бабич про білі плями у законі й те, як військові можуть захистити право на біологічне батьківство, зокрема й постмортальну репродукцію (зачаття дитини після смерті чоловіка чи дружини).
А народна депутатка Оксана Дмитрієва, яка є авторкою закону про біологічне батьківство, розповіла, що «зради» не буде, й усі необхідні правки вже готуються та вноситимуться найближчим часом.
Олена Бабич, медична адвокатка
Історія жінки, яка втратила чоловіка-військовослужбовця на війні
У приватній клініці дружині військовослужбовця відмовили в застосуванні сперматозоїдів її загиблого чоловіка, посилаючись на те, що в ухваленому законі про біологічне батьківство (який набуде чинності 23 березня) вже є правка про утилізацію біоматеріалу в разі смерті військового.
Пара платила за зберігання біоматеріалу і жінка хотіла запліднити яйцеклітину, народити дитину. Їй відмовили в послузі запліднення, сказали йти до іншої клініки, якщо хоче зачати дитину в такий спосіб (порадили не говорити, що чоловік загинув). Вищевказаний закон не дозволяє їм використовувати біоматеріал загиблого військовослужбовця, а вимагає утилізувати сперму. У жінки були підписані всі договори й документи. Проте довіреність на дружину чи іншу особу щодо розпорядження біоматеріалом загиблого втрачає силу, якщо він загинув.
У клініці напевно не знали, що, поки закон ще не набув чинності, він фактично не діє, тому й неправомірно відмовили жінці. Я розв’яжу проблему клієнтки, та з березня, якщо правки не внесуть, в усіх подібних клініках буде аналогічна ситуація. Жодна клініка після березня 2024 року не візьметься використовувати біоматеріал загиблих військових. А сьогодні переважна більшість клінік перестраховується й сповідує позицію «від гріха якомога далі».
Ніхто не побіжить завтра утилізувати сперму, яйцеклітини чи ембріони, клініки — не узурпатори, вони розуміють, що в їхніх руках чиясь доля, але й проводити програму з ЕКЗ не зможуть.
У чому проблема закону України про біологічне батьківство (материнство)?
Наразі закон про біологічне батьківство (материнство) ще не набув чинності, а у дружин військових вже трапляються випадки порушення їхніх прав на використання біоматеріалу з метою народження дитини.
Головна проблема закону — не зрозуміло, на яких підставах перед другим читанням до нього додали пункт про утилізацію біоматеріалу військових у разі їхньої загибелі. Тобто за версією нині підписаної норми про біологічне батьківство, у разі загибелі військовослужбовця чи військовослужбовиці, зберігання їхнього біоматеріалу припиняється й утилізується.
Це виглядає приблизно так: «Якщо ти втратив чи втратила свою репродуктивну функцію на війні, але маєш заморожену сперму / яйцеклітину, користуйся ними, народжуй дітей. А якщо ти помер / померла, твої репродуктивні клітини утилізують».
Якщо цей закон у такому вигляді набуде чинності, державні й приватні клініки, які пропонують послуги зі зберігання біоматеріалу (навіть платно), будуть відмовляти в подальшому використанні репродуктивних клітин військовослужбовців, навіть якщо усі документи були оформлені. Тобто вдови не зможуть використати сперму своїх загиблих чоловіків для народження спільної дитини. Інакше це буде порушенням закону, а саме норми про припинення зберігання та утилізацію репродуктивного матеріалу після загибелі військовослужбовця.
Коли лунають тлумачення й роз’яснення цього закону, мовляв, все окей, це стосується лише випадків безоплатного зберігання кріоматеріалу, я кажу: «Стоп, тобто за такою логікою держава стверджує, що готова фінансувати зберігання сперми військових, але якщо вони загинуть, відбудеться утилізація їхнього біоматеріалу. А якщо люди своїм коштом зберігали клітини, можуть розпоряджатися біоматеріалом, як хочуть». Чи не здається це ще гіршою перспективою? А ще виходить, що в Україні взагалі жодним чином не використовуватиметься біоматеріал загиблих військових, бо так вказано в законі.
Я говорю про сперму частіше, оскільки, це більш поширено зараз і процедура легша, а от забір яйцеклітин у жінок є складною медичною маніпуляцією, що потребує гормональної стимуляції, пункції, яка відбувається під наркозом. Але питання утилізації біоматеріалу стосується й жінок.
Чому суспільство звернуло увагу на проблему лише зараз?
У нас діє принцип «дозволено те, що не заборонено». Закон про забезпечення прав учасників війни на біологічне посттравматичне батьківство чи материнство ухвалили у листопаді 2023 року, і я писала про нові правки, намагаючись привернути увагу людей. Але для всіх це стало несподіванкою лише після того, коли виникли реальні проблеми жінок із порушенням їхніх прав на біологічне батьківство.
Факт: голова комітету з питань здоров’я нації Михайло Радуцький вніс правку про утилізацію сперми військовослужбовців у разі їхньої загибелі, й закон ухвалили. Ми перечитували цю правку разом із фаховими юристами багато разів, і ніхто не міг у це повірити.
Якщо депутати й спільнота лікарів не відреагують зараз на резонанс навколо теми утилізації біоматеріалу й не внесуть відповідні правки, закон таки набуде чинності 23 березня 2024 року. І тоді вдовам будуть відмовляти після смерті їхніх чоловіків-військовослужбовців у подальшому використанні сперми.
Які зміни до закону треба внести?
Єдина правка, яку я вважаю доцільною, — це видалення пункту про утилізацію біоматеріалу з закону. Не придумувати щось нове, бо це ще погіршить ситуацію, а видалити пункт про утилізацію біоматеріалу в разі загибелі військових.
Нічого смертельного не станеться, якщо фрази про утилізацію біоматеріалу не буде у законі, мета, з якою він створювався, не зміниться. Адже у першому читанні пункту про утилізацію не було.
Зараз у законі не уточнюється, чи платно, чи державним коштом зберігають біоматеріал військовослужбовця/виці, який у разі загибелі будуть утилізовувати. Виходячи з цього, під загрозою знищення біоматеріал усіх жінок і чоловіків, які служать у війську, байдуже, платять вони за послугу кріоконсервації чи ні. Юридично та фраза означає, що це поширюється на всіх військовослужбовців.
Щоб врегулювати спірні питання стосовно закону про біологічне батьківство, зокрема, постмортальної репродукції, треба внести зміни в низку законів, це не робиться «одним помахом руки».
Як змінилось законодавство, що регулює репродуктивне здоров’я українців від початку повномасштабної війни?
Після повномасштабного вторгнення росії в Україну тема репродуктивного здоров’я нації стала нагальною.
У 2022 році депутатка Оксана Дмитрієва внесла до Верховної Ради законопроєкт про надання безоплатної послуги військовослужбовцям на збереження їхнього біоматеріалу. Про постмортальне використання кріоматеріалу не йшлося — лише про право використання заморожених сперми чи яйцеклітин військових у випадку втрати ними репродуктивного здоров’я внаслідок травм, отриманих на війні. Але люди потребують врегулювання саме тих випадків, коли військовослужбовець гине, та перед цим заповідає матеріал і права на його використання, наприклад дружині чи найближчим родичам.
Коштом держбюджету, відповідно до закону, військовослужбовці безплатно зможуть зберігати біоматеріал у 2025 році. Зараз деякі клініки надають безплатне зберігання чи знижки військовослужбовцям.
Чи з юридичного погляду дитина, що народилася від загиблого батька, є його нащадком?
Це питання треба врегульовувати. Згідно із законом, нащадком, спадкоємцем є лише та дитина, яку батьки зачали за життя. Так, дитя, народжене внаслідок ЕКЗ після смерті військового, буде його дитиною, але питання спадщини — окремий нюанс, адже регулювання постмортальної репродукції має дуже складну природу.
Звичайно, якщо регулювати питання постмортальної репродукції в Україні, слід підіймати стос інших законів і врегульовувати в них численні аспекти, які взаємопов’язані: про спадщину, виплати тощо. Зараз проблема у тому, що жінки понад усе хочуть мати дитину від коханого чоловіка, а питання спадщини для них є другорядним.
Що має статися, щоб правку до закону про біологічне батьківство (материнство) не внесли?
Мій допис у фейсбуці випадково набув соціального розголосу, і результатом цього має бути одне — виправлення закону відповідно до запиту суспільства. Народні депутати зобов’язані внести зміни у закон, що регулює біологічне батьківство українців. Це єдине, що, на мій погляд, змінить ситуацію.
Міністерство охорони здоров’я заявило, що кріобанки не знищуватимуть біоматеріал. У нас, по-перше, поки що немає кріобанків, а кріоматеріал зберігається в окремих клініках. Так, сперму чи яйцеклітини не будуть «завтра» утилізовувати без попередження їхніх розпорядників, але й програми з ЕКЗ ніхто проводитиме, доки депутати не змінять закон.
Що робити дружинам військовослужбовців, які хочуть скористатися послугою ЕКЗ?
Приходити у клініку, якщо хочете скористатися послугою ЕКЗ, і, якщо вам відмовляють з будь-яких причин, звертатися до юристів й відстоювати свої права на біологічне батьківство (материнство).
Оксана Дмитрієва, депутатка, авторка закону про біологічне батьківство (материнство)
Розкажіть, хто має право безоплатно зберігати свої яйцеклітини чи сперматозоїди в умовах війни?
Кріоконсервувати свої статеві клітини коштом держави мають право усі військовослужбовці, представники поліції, ДСНС, представники управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро України, представники Державної кримінальної виконавчої служби України, які беруть участь у бойових діях. Водночас під цю програму не підпадають дружини (чоловіки) військових.
Суть закону полягає в наданні соціальної гарантії захисникам: забезпечення безоплатного зберігання їхніх статевих клітин. Вартість зберігання кріоматеріалу чоловіків коливається в межах 2000 гривень на рік, а от зберігання жіночих яйцеклітин коштує дорожче, та й процес забору біоматеріалу є набагато складнішим. Варто ще пам’ятати, що у жінок є «резерв» яйцеклітин, і колись, відповідно до стану здоров’я й віку, вони закінчуються.
Запит на кріоконсервування статевих клітин після повномасштабного вторгнення росії в Україну зріс, навіть при тому, що ми не маємо офіційних даних, скільки людей скористалися послугою.
Коли додали правку про утилізацію біоматеріалу військових в разі смерті?
Під час другого читання до закону додали деякі покращення, але й постало питання: що робити з клітинами тих, хто загинув. Я виступала проти внесення правки про утилізацію, заявляла про це, і не отримала підтримки.
Поки не сталися реальні проблеми у суспільстві, деякі колеги-депутати не почали перейматися питанням виключенням правки про утилізацію статевих клітин.
Закон про забезпечення права військовослужбовців та інших осіб на біологічне батьківство (материнство) ухвалювався поряд із загальним законом про допоміжні репродуктивні технології, де окремим блоком йде, наприклад, донорство яйцеклітин, а ще окремо говориться й про сурогатне материнство тощо. Саме там мали прописуватися нюанси щодо утилізації. Це мало стосуватися не лише військових, а й усіх громадян України.
Так сталося, що перший закон ухвалили, а закон про загальне репродуктивне здоров’я — поки ні. У вузькопрофільний закон, який покликаний зберегти якісні статеві клітини (на випадок втрати репродуктивної функції внаслідок фізичної чи психічної травми) ми не могли вносити положення, які регулює, наприклад, Цивільний кодекс.
Ми порушували питання про те, що не можна жорстко вказувати в законі — «утилізація репродуктивних клітин у разі смерті військового», а треба дати людині право вибору. Особа має прописати й нотаріально завірити: що відбуватиметься з її біоматеріалом і хто буде використовувати його у разі смерті донора. Наприклад, віддати дружині, утилізувати чи передати до кріобанку.
Але закон ухвалили з правкою про утилізацію в разі смерті донора, керуючись тим, що пізніше загальний закон про репродуктивне здоров’я нації регулюватиме усі нюанси стосовно способів поводження з клітинами донора після його смерті.
Разом із колегами ми напрацювали зміни до закону й подаватимемо їх, щоб ухвалити до березня 2023 року. Мета закону полягала у наданні безоплатної можливості збереження статевих клітин. Ми розуміємо, що в жодному разі ці клітини не можна утилізувати через смерть донора.
Щобільше, я здавала свої яйцеклітини й, усвідомлюючи, що у разі моєї смерті їх можуть викинути, ставила питання: «Як це»? Я від самого початку розуміла, що так не має бути.
Врегулювання закону про забезпечення права військовослужбовців та інших осіб на біологічне батьківство (материнство) тягне за собою зміни у дуже великій кількості законів.
Ще з 2014 року мав би бути такий законопроєкт, бо почалася війна. У всіх країнах, які беруть участь у військових діях, як-от: Ізраїль, Велика Британія, США, програма з кріоконсервації діє.
Закон про забезпечення права військовослужбовців та інших осіб на біологічне батьківство (материнство) ми обговорювали рік, тому вирішили ухвалити його у такому вигляді й розпочати реалізацію. Вирішувались питання: в якій лікарні здавати статеві клітини, де зберігати, хто зберігатиме, хто платитиме за зберігання (НСЗУ чи МОЗ), механізм потрібно було запустити. Після другого читання я особисто контролювала питання утилізації від моменту внесення цієї правки у закон.
Розумію, що зараз, коли люди, чиї партнери загинули, почали стикатися з проблемою подальшого застосування біоматеріалу загиблих, тут потрібно реагувати негайно.
На якому етапі внесення нових правок до закону про забезпечення права військовослужбовців та інших осіб на біологічне батьківство (материнство)?
Зміни до закону вже готові, паралельно ми підготували зміни до законів, що регулюють питання репродуктивного здоров’я нації. Цей законопроєкт вже перебуває на реєстрації, найближчими днями його редакція з’явиться на сайті Верховної Ради.
Цивільні громадяни теж здають статеві клітини і теж помирають за різних обставин. Клініки не можуть нескінченно тримати статеві клітини, не маючи розпоряджень, що робити після смерті донора. Це гроші, ресурси й місце для зберігання.
Питання має бути врегульоване однаково для всіх громадян України. Зараз у законі вказано, що утилізувати клітини в разі смерті військового держава має право тоді, якщо біоматеріал зберігався коштом платників податків. Але так не має бути. Держава самостійно не має вирішувати долю біоматеріалу людини за жодних обставин. Людина має розпорядитися, що станеться з її біоматеріалом після смерті.
Проблема тут і етична, і фінансова водночас, є випадки, коли, наприклад чоловік не опікується питанням оплати за збереження своїх статевих клітин, клініка телефонує, щоб запитати, що далі, а відповідь така: «Ой, а ви ще не утилізували мій матеріал?» Люди думають, що як не скористались своїм біологічним матеріалом протягом якогось часу, клініка автоматично вже щось із ним зробила на свій розсуд. А клініка не має права цього робити.
Зберігаючи свої яйцеклітини, я постійно дізнаюсь, що з ними, чи під час війни з ними нічого не сталося, чи не станеться чогось, якщо я затримаю оплату. Навіть якщо у людини не буде грошей на продовження зберігання свого біоматеріалу, клініка має сто разів вийти на зв’язок і попередити, наприклад, що в такому-то разі відбудеться таке-то. Треба описати абсолютно все, що відбуватиметься з клітинами у будь-якій ситуації одразу під час підписання документів.
Я читала свій договір про зберігання яйцеклітин. Там вказано, що людину мають попередити і в голосовому, і в письмовому вигляді. Якщо людина не з’являється, не виходить ніяк на зв’язок, тоді клітини можна утилізувати, якщо це так прописано у договорі, знову ж таки.
А у випадку з кріоконсервованим матеріалом військових держава витрачає гроші на збереження цих клітин. Зараз було б доцільно, аби кожен із військових, хто вже отримав послугу, прийшов до тієї клініку, де здавав біоматеріал, і ще раз пересвідчився, перечитав договір, щоб чітко вирішити долю клітин у разі загибелі. А якщо людина загинула і не встигла обрати спосіб використання клітин, то є найближчі родичі: батьки, рідні сестри чи брати й дружина (чоловік), хто вирішить: що робити з клітинами після смерті їхнього родича.
Так само відбувається з органами для трансплантації: якщо людина померла й не встигла ними розпорядитися, запитують у найближчого родича.
То «зради» не буде?
Людина має бути конституційно захищена, вона повинна сама вирішувати, що станеться з її кріоконсервованим біоматеріалом після її смерті. Це стосується не лише статевих клітин, а й крові та інших органів. Прижиттєво особа має писати довіреності. Я дійсно боролася проти тієї правки й намагалась довести колегам, що так не має бути. Ця правка буде відредагована, й питання щодо утилізації кріоконсервованих клітин не залишиться невирішеним найближчим часом.
Чи дійсно кошти на програму з безоплатного кріоконсервування клітин мають закласти лише у 2025 році?
Зараз прописуються всі механізми, як це має відбуватися. Проблема ще й у невеликій кількості кріобанків, і насамперед стоїть завдання побудувати загальний державний кріобанк.
У законі я наголошувала: всі лікарні (державні й приватні), які мають ліцензію на кріоконсервацію, можуть долучатися до програми зберігання біоматеріалу військових. Я не говорила тільки про державні. Зараз багато людей здає свої статеві клітини, а місця може не вистачати.
Українські гінекологи вже приносили в МОЗ план із розбудови великого кріобанку. До другого читання закону про забезпечення права військовослужбовців та інших осіб на біологічне батьківство (материнство) також подали правку про те, щоб кожен військовий, який зараз заморожує статеві клітини, міг долучитися до програми безплатного зберігання біоматеріалу.
Попри те, що гроші на програму з держбюджету виділятимуть окремо з 2025 року, цьогоріч кошти на програму вже перерозподіляють з інших джерел фінансування. Мова про те, чи НСЗУ буде платити, чи це буде окремий проєкт МОЗу. Також є варіант пошуку меценатів, які мають бажання долучитися до програми грішми.
Наразі складно розрахувати: скільки людей захоче законсервувати свої статеві клітини, кількість охочих можемо розраховувати з огляду на попередні роки, проте війна вносить свої корективи.
Які етичні засади використання яйцеклітини дружини чоловіком після її загибелі, адже послугою сурогатного материнства мають право користуватися тільки одружені пари?
Закон про забезпечення права військовослужбовців та інших осіб на біологічне батьківство (материнство) створювався паралельно із загальним законом, що має регулювати всі етичні моменти постмортального використання сперми чи яйцеклітин.
Питання врегулювання норм і правил використання сурогатного материнства не у шлюбі залишається відкритим. Так, жінка теж може померти на війні, наприклад, у пари вже був кріоконсервований ембріон, але закон говорить, що чоловік не має права користуватися послугою сурогатного материнства.
Прописати у законі можливість скористатися послугою сурогатного материнства через загибель жінки, фактично не перебуваючи у шлюбі, — це другий крок, ми зробили перший, а ще треба регулювати питання спадщини, питання того, чи буде держава платити за послугу сурогатного материнства чоловікам-військовослужбовцям, якщо їхня загибла жінка теж служила. Одне питання чіпляє багато інших аспектів, через це виникла плутанина з правками.
