Сестри Тетяна та Роксолана Кирилови з міста Косів чотири роки займаються власною справою — тримають онлайн-крамницю українських виробів «Чічка», що на гуцульському діалекті означає «квітка» або «вродлива дівчина». В асортименті крамниці — косівська кераміка, в’язані капці з вовни, хустки та прикраси.
На сторінці в інстаграмі, що є головним майданчиком для продажу, дівчата намагаються розповідати більше про гуцульську культуру та майстрів і майстринь, з якими співпрацюють.
Про початок створення власної справи, переосмислення українських виробів та їхнє створення поговорили зі співзасновницею «Чічки» Тетяною Кириловою.
«Відкрили для себе інший косівський світ — поза межами базару»
Ми з сестрою з міста Косів — це джерело ремесел, де дуже багато майстрів. Проте ми виросли не в мистецькому середовищі. Жодна з нас не думала, що у Косові є люди, які серйозно займаються ремеслами. До початку створення бізнесу, чотири роки тому, здавалося, що ми жили в якомусь звичайному місці.
Коли переїхали в Чернівці на навчання, влаштувалися офіціантками. Паралельно пробували себе у SMM. Роксолана займалася фотографією, я обрала копірайтинг. Почали вести у соціальних мережах профілі закладів, де працювали, а з часом брали й нові проєкти. Згодом зрозуміли, що хочемо створювати щось своє — прагнули більше креативу. Мені хотілося просувати у мережі той бізнес, що викликає захоплення.
Тоді Роксолані спало на думку, що можна продавати щось своє через інстаграм, адже ми знаємо цю платформу та її можливості. Так до сестри прийшла ідея — займатися продажем українських виробів. У Косові є базар, де продаються сувеніри. Приблизно пів року ми купували цю продукцію та продавали у нашому онлайн-магазині. Можна сказати, ми розганялись, було мало продажів. За цей період трошки соромно, проте, мабуть, у кожного бізнесу є такий ріст.
Вже під час ковіду вирішили, що маємо серйозно зайнятися своєю справою. Зрозуміли, що маємо ставитися до проєкту, як до бізнесу. Почали думати — хто ми та що хочемо робити. Тож ретельніше занурилися в тему українських ремесел та шукали майстрів/майстринь для співпраці.
Саме тоді відкрили для себе інший косівський світ — поза межами базару. Як виявилося потім, деякі майстри/ні, з якими ми почали співпрацювати, виявились знайомими нашої родини: татові однокласники, друзі. Завдячуючи їм, асортимент крамниці значно змінився, а у нашого проєкту почався новий етап.
Косівська кераміка
Косівська кераміка, мабуть, найпопулярніша позиція в магазині. Вона подобається багатьом людям, бо може бути як для вжитку, так і для декору. Це ремесло, яке розвинулося в Косові ще 200 років тому та має унікальну технологію. Загалом у гуцулів все відрізняється колоритом — вироби мають багато кольорів та орнаментів.
Наприклад, на Гуцульщині були гончарі, які робили звичайний полив’яний посуд коричневого кольору. Згодом майстри почали створювати на ньому малюнки та орнаменти. Є дві теорії — їм подобалося, щоб він був гарним, або подобався через кращі продажі. Навіть якщо людина не мала грошей, вона все одно хотіла це купити. Можна їсти зі звичайної миски, а можна з мальованої, де зображені квіточки. І в переважній більшості оберемо з квіточками, тому що так буде приємніше.
Протягом 200 років майстри додавали нові орнаменти та почали зображувати на кераміці сюжетні малюнки. Це вже більш декоративна кераміка: кахляні печі, тарілки на стіну. Цікаво, що за тих часів на ці вироби був попит не стільки серед гуцулів, як серед поляків, бо Галичина була в складі Австро-Угорщини. Все-таки більш платоспроможне населення купляло ці вироби, але тодішня влада заохочувала розвиток майстрів — підтримувала фінансово.
Косівська кераміка має сюжетні малюнки. Наприклад, один гуцул грає на скрипці, інший на трембіті, й це все перенесено на тарілку. Косівська кераміка показує наш розвиток як нації, суспільства. Це надихнуло нас із сестрою інтерпретувати малюнки косівської кераміки на хустинах.
«Гуцульські майстри зображали сюжетні малюнки на кераміці, а ми вирішили показати на хустках нашу реальність»
Левова частка хустин у нашому магазині з вовни, але є і суміш вовни та шовку. Складно знайти вовняну тканину, яка буде ідеальною для хусток — тонкою, легкою, водночас теплою.
Гуцульські майстри зображали сюжетні малюнки на кераміці, а ми вирішили показати на хустках нашу реальність. До прикладу, на одній хустині гуцули й гуцулки у військовій формі. Один керує дроном, інша — у бронежилеті, решта персонажів грають на трембіті чи скрипці.
Косівська кераміка має природні кольори: жовтий, зелений і коричневий. Проте також ще був синій. У радянському союзі майстрів карали за поєднання жовтого та блакитного кольорів — чи то вишивка, чи кераміка. Синій колір в якийсь період зник, а для нас було важливо відобразити його зараз. Тому в нас є хустки і з синім кольором.
Зараз ми маємо власне виробництво. Самостійно шукаємо тканину, підрядників, місце для друку та дизайнера. Через велику війну натуральні тканини в Україну погано поставляли, тому ми самі їздили за ними в Італію. Востаннє були там у серпні, і лише у грудні закінчуємо виробництво. Може здатися, що достатньо одного місяця, щоб зробити близько ста хустин, але нам знадобилося чотири.
Друк робимо в Україні, знайшли лише два місця, де працюють із натуральними тканинами. По-перше, там довгі черги, по-друге, дорожча вартість роботи через якість матеріалу.
Вовняні капці, рамки, скрині та чоловічі прикраси
Асортимент магазину значно розширився після того, як повністю включилися у бізнес. Наприклад, до холодного сезону ми робимо вовняні капці. Для цього долучили до роботи маму. Вона шукає вовну і пряде її. Є ще інша майстриня, яка в’яже, а мама оцінює якість виконаної роботи.
Нещодавно у нас з’явилися інкрустовані вироби з дерева — скриньки та рамки. У XIX столітті скриньки були більш деталізовані: мали велику кількість орнаментів та вставок. А зараз їх спрощують, через це менша вартість і легше продати. Ми вже знайшли майстрів, котрі роблять так, як у давнину.
Мальовані ж рамки були у кожній гуцульській хаті. Загалом у нас на Гуцульщині була дуже популярною народна ікона на склі, її малювали місцеві майстри. Після заборони релігії в срср, митці були змушені знайти інший спосіб заробітку і стали малювати рамки для фотографій чи образочків. Світлина може висіти просто так, але елементи декору додають оселі справжнє відчуття дому.
Ми довго шукали майстрів, які б любили ці вироби й могли зараз створити щось унікальне. Важливо, щоб ця річ була своєрідним скарбом — ти його купляєш і воно тобі цінне.
Звичайно, в асортименті є й прикраси, зокрема й силянки. У нашому магазині вони з’явилися роки три тому, коли ще не були такі популярні. Після повномасштабного вторгнення стався бум — чимало людей почали їх робити. Є думки припинити ними займатися, адже це стало більш масовим, відповідно більша конкуренція.
З іншого боку, для нас важливо показувати, що є прикраси й для чоловіків. Наприклад, для них ми пропонуємо шарфи та силянки. Ще є котильйони — нагрудні прикраси з бісеру. Раніше дівчата дарували їх воїнам УПА, вони вважалися оберегами. Такі традиційні прикраси можна подавати по-новому.
Це загальна тенденція, чоловіки раніше любили прикрашати себе: носили хустинки, персні, зокрема гуцули любили капелюхи.
Ми маємо в асортименті попружки, або їх ще називають крайки. Це ткані пояси, які є елементами нашого народного строю. Зараз їх можна класно стилізувати під тренч, сукню, штани та сорочку. Взагалі, коли «вводимо» якусь річ у наш магазин, спочатку випробовуємо її на собі: носимо, дивимося, чи вона актуальна. Бо якщо ця річ нам не подобається, я не напишу про неї класний текст, щоб інша людина теж закохалася у виріб.
Після повномасштабного вторгнення зріс попит на українське, проте інколи люди плутають наші хустки з російськими. Тож ми почали розповідати про відмінності та про наші товари більше. Підписники та підписниці ділилися, що багато що з наших оповідей було новим.
Переважно ми співпрацюємо з майстрами з Косівського району. Але, до прикладу, є майстриня з Одещини, яка створює прикраси з бісеру.
Наша місія — оточити людей якомога більшою кількістю речей від українського виробника. Не тільки вишиванками єдиними можна говорити про наш культурний код.
«До частини товарів у нас є пам’ятка — коротка “біографія” автора виробу»
У своєму інстаграмі ми розповідаємо про майстрів, українські традиції та показуємо етапи створення виробів.
Тексти в інстаграмі містять гуцульські діалектизми, але ми намагаємося не перенасичувати ними та писати зрозуміло. Помітили, що у Косові мало хто говорить із гуцульським діалектом, це більше стосується людей старшого віку, переважно з сіл. Наприклад, наша мама використовує говірку, а я навіть не надавала цьому значення. Згодом нам захотілося зануритись у це, адже діалектизми забарвлюють мову.
До частини товарів у нас є пам’ятка — коротка “біографія” автора виробу, його світлина та опис процесу створення. Це додає цінності як для покупців, так і для майстрів. Сила нашої крамниці в тому, що ми розповідаємо про ремесла. Людині необов’язково їхати в Карпати, щоб щось купити, вона може це отримати онлайн.
Людина з вулиці, яка нічого не знає ні про нас, ні про вироби, може здивуватися цінам. Помітили це, бо наші вироби також можна придбати у кав’ярні-крамниці «Чічка» у Львові, яку відкрила Роксолана разом із другом.
Вартість хустки через натуральний матеріал становить від 3200 до 4100 гривень, залежно від розміру, а інкрустована рамка коштує понад 1000 гривень.
Можна купити дешевші, і теж з українськими сенсами, але хочеться, щоб цей сенс був не тільки на орнаменті.
Дуже подобається шлях, який проходимо з сестрою — спочатку ми стали на місце покупця і нічого не знали про нашу культуру. Тоді зрозуміли, що дуже багато втратили. Зараз можемо бути провідниками для тих, хто був такими, як ми.
