Світова культура глибоко просякнута менструальною кров’ю. Від асоціацій зі злими духами до обрядів ініціації переходу у доросле життя — місячні існували в усіх громадах, де були жінки, тобто фактично всюди.
«Легенди та передісторії стародавніх культур рясніють міфічними історіями про менструацію. Ці казки по-різному характеризують менструальну кров як священну, дар богів чи покарання за гріх, але вона завжди магічна і потужна», — пишуть докторки медичних наук Дельфін Тан, Рохана Хаттотува та Ян С. Фрейзер у своїй роботі під назвою «Культурні аспекти та міфології навколо менструації та аномальних маткових кровотеч».
У деяких культурах жінки під час менструації вважалися могутніми і священними істотами — грізними воїтельками, набагато сильнішими за чоловіків. Наприклад, у доколоніальних громадах маорі (корінний народ Нової Зеландії й основне населення країни до прибуття європейців) менструація вважалася честю, яка уособлювала єдність з життєвим потоком. Менархе (або ж перша менструальна кровотеча) молодої дівчини відзначалося ритуалами і розглядалося як обряд переходу.
Так само у грецькій міфології страх та святобливість щодо жіночої крові можна простежити у постаті Медузи Горгони. Протягом останніх років з нею відбулася низка трансформацій, зокрема завдяки жіночій оптиці, яка вказувала на те, що, згідно з міфом, Медуза не була антагоністичною силою — Посейдон зґвалтував її, а Афіна перетворила на чудовисько.
«За свою красу, чистоту і доброту Медуза була зґвалтована. За здатність захищати себе Медуза була вбита», — пише Меган Беллатрікс Арчибальд у своєму есе «Медуза».
Окрім того, голову Медузи Фройд порівнював із жіночими геніталіями та символом кастрації. Кінокритикиня Барбара Крід у своїй книжці The monstrous-feminine зауважує таке:
«Якщо голова Медузи репрезентує жіночі статеві органи, точніше, якщо вона не призводить до жахливих наслідків (скам’яніння), а натомість вказує на їхню змогу приносити насолоду, то можна пригадати, що демонстрація статевих органів відома в інших джерелах як апотропеїчний акт. Те, що викликає жах у вас самого, спричинить такий самий вплив на ворога, від якого ви прагнете захиститися. У Рабле ми можемо прочитати про те, як диявол утік, коли жінка показала йому свою вульву».
Проте існує також й інша інтерпретація, ближча до теми саме менструальної крові. Дослідниця Ішані Рей говорить про те, що у стародавніх цивілізаціях Медуза як богиня-змія втілювала божественну жіночу мудрість, а змії часто асоціювалися із символами родючості, сили, зцілення, відродження та безсмертя. Згідно з уявленнями багатьох первісних спільнот, дивитися прямо на неї означало перетворитися на камінь, оскільки вони вірили, що її кров (зокрема й менструальна) має магічну силу. Люди з цих спільнот вірили: якщо жінка під час менструації подивиться на чоловіка, він перетвориться на камінь.
У грецькій міфології боги залежали від чудодійної сили менструальної крові, яку евфемістично називали «надприродним червоним вином», що давала богам Мати Гера. Так само у скандинавській міфології існує міф про те, що бог Тор став безсмертним і досяг чарівної країни просвітлення після того, як скупався у річці, наповненій менструальною кров’ю. Чудодійні сили місячної крові також простежуються у даосизмі — за повір’ями, червоний сік Інь дарує безсмертя тому, хто його вип’є. У стародавніх єгиптян також вважалося, що вживання крові ірису дарує просвітлення тому, хто її випив. Одним із найважливіших символів стародавніх єгиптян був амулет «Вузол Ісіди» — червона, закільцьована форма, що представляла богиню-матір Ісіду та її кров і вважалася потужним символом захисту.
Тобто жіноча менструальна кров тисячоліттями мала сакральну силу та значення у різних культурах, і вищенаведені приклади це лише мала частина від світового надбання цивілізації. Це розуміння потрібне для того, щоб побачити, що подальший розвиток цих вірувань, забобонів та легенд перекочував у кінематограф із тисячолітньої історії та містить у собі значно глибші сенси, ніж може здатися на перший погляд.
Звідси ж походять табу і вороже сприйняття жінок та їхньої менструальної крові й у сучасному світі. У багатьох громадах жінок під час менструації цураються або ганьблять, вважаючи їх «нечистими» чи навіть «грішними». Жінкам, у яких йде кров, можуть заборонити відвідувати місця поклоніння або не дозволяти молитися. У деяких релігіях жінці може бути заборонено готувати їжу для інших або вступати в статеві стосунки.
Наприклад, у Непалі сталою практикою є менструальне табу чхаупаді — своєрідний ритуал, коли жінки під час менструації змушені жити в хатинах за межами своїх домівок і не мають права брати участь у звичайних сімейних справах, оскільки у цей період вони вважаються «нечистими». Ця ідея «нечистоти» поширена і в багатьох сільських районах Індії — дівчат можуть так само ізолювати від родини (у 2018 році в південному індійському штаті Тамілнад загинула 14-річна дівчинка: її змусили спати окремо, бо у неї була менструація, незабаром до міста прийшов великий циклон, і дівчинку завалило у маленькій хатинці, в якій вона мала перебувати), ображати через протікання (у 2017 році 12-річна школярка з південної Індії наклала на себе руки після того, як вчителька принизила її через криваву пляму від менструації), а також застосовувати фізичне насильство (у 2023 році 12-річна дівчинка померла після того, як її три дні катував 30-річний брат, котрий сприйняв менструальні виділення за результат статевого акту).
Те, що для одних є страшною вигадкою на екрані, для інших — частина реальності.
У цьому полягає гірка іронія патріархальної системи сучасного світу — лякаючись абсолютно нешкідливої природної менструації (єдиної крові, задля появи якої не потрібно застосовувати насильство), представники цієї системи готові буквально заплямувати руки у крові дівчат задля відновлення уявної справедливості.
Кров як символ життя існує як у філософії, так і в біології. Втрата крові з рани або іншого отвору зазвичай є тривожним знаком, який вказує на травму і можливу смерть. Натомість кровотеча із зони, яка вважається за своєю суттю сексуальною і не є реакцією на травму чи пошкодження, свідчить про вихід за рамки звичних біологічних правил.
Наслідуючи наративи багатьох культур, у кінематографі втрата крові часто вважається символом входження молодої дівчини в доросле жіноче життя.
Цей етап також стає своєрідним маркером зміни оптики та сприйняття персонажки на екрані: вона вже не дитина, захищена від чоловічого погляду, а тепер його головний об’єкт. Це ніби негласне правило патріархальної індустрії — перша крапля менструальної крові дає зелене світло на вільну сексуалізацію героїні, адже тепер вона здатна народжувати нове життя та «приваблювати» чоловіків, вона більше не асоціюється з дитиною.
Однак сам кінематограф (точніше, його представники, які у більшості випадків були чоловіками) не надо охоче досліджував тему менструації. Це радше були поодинокі випадки, які часто зводилися до епізодичних моментів авторського кіно (наприклад, як у фільмі «Незаміжня жінка» 1978 року, коли головна героїня згадує свої перші місячні, розмовляючи з психологинею) чи принизливо-комедійних ефектів (як у сцені з Хлоєю Грейс Морец у «Фільмі 43»).
Тільки після початку руху #MeToo у 2016 році доробок Голлівуду почав обростати справді глибокими історіями про жіночий досвід і, відповідно, про взаємодію з власним тілом. Проте ще задовго до цього явища у кінематографі все ж була одна лазівка, яка породила низку рефлексій на місячні — горори.
Від самого початку свого існування горори представляли широкий пласт ролей для жінок (хоча й ті часто підпадали під патріархальну стигму): вони могли грати ключових героїнь у моторошних сюжетах (вбивця, месниця, остання вціліла тощо), коли у решті жанрів діапазон їхніх персонажок зводився до стереотипних: донька, мати, дружина. Окрім того, суть горору як жанру лежить в основі дослідження тем суспільних тривог та страхів. Тож така глобальна фрустрація на рівні культури перед жіночими трансформаціями під час місячних, яка своїм корінням тягнеться ще з часів міфів, просто не могла залишитися без уваги.
«Місячне прокляття», «менструальний жах» та «деструктивна жіноча сексуальність» стали поширеними темами у фільмах жахів. Автори таких сюжетів часто пов’язують появу місячних у дівчат із сексуальним пробудженням та появою паранормальної сили, яка несе загрозу руйнування. У фільмах жахів менструація використовується як візуальний ідентифікатор загрози, яку жінки та їхня сексуальність становлять для суспільства.
Місячне прокляття у кінематографі та паранормальні сили: Стівен Кінг та «Керрі»
Найвідомішим прикладом менструації у жанрі горор є дебютний роман Стівена Кінга «Керрі» 1974 року. Через два роки за мотивами книги був знятий однойменний фільм, режисером якого виступив Браян де Пальма. Цікаво, що «Керрі» стала першою стрічкою в історії кінематографу, яка вперше показувала менструальну кров на екрані. Саме зображення початку місячних має вкрай сексуалізований і майже еротичний вигляд.
Фільм відкривається сценою, у якій Керрі приймає душ — камера фокусується на окремих фрагментах її тіла, переважно ногах та намилених руках дівчини, які ковзають по її стегнах.
Де Пальма відомий своїм сексуально орієнтованим зображенням жінок у кіно, тож 16-річну Керрі ця доля теж не оминула. Зараз же, через понад 40 років після появи цієї сцени, можна сміливо стверджувати, що цьому зображенню бракує емпатійності та жіночого погляду, який би не зображував героїню як сексуалізований шматок м’яса.
Просто в душі у дівчини й починаються місячні, які призводять до паніки головної героїні та подальшого її булінгу від однокласниць (знущаючись із неї, ті закидують її прокладками і тампонами).
«Вона не просто налякана, її показують дещо моторошною. Згорбившись, тягнучись до своїх однокласниць, які кричать, вона стає монструозною фігурою», — зазначає Олівія Грейс у своєму есе про менструацію у горорах.
У сюжеті також є рефлексія на теми «нечистості» та «грішності» менструацій. Мати Керрі — палка вірянка, яка не розповідала своїй доньці про місячні та зміни тіла, бо вважає це явище гріховним.
«У фільмі менструація подається як навмисний прояв сексуальності, а не як природна частина статевого дозрівання», — влучно зауважено у статті «Фільм і менструація: Чому місячні зображуються жахливими?».
У романі, за мотивом якого було знято фільм, Стівен Кінг продовжує розвивати тему крові, яку не можна стримати. Початок менструації стає каталізатором для виходу репресованого гніву та болю Керрі, який накопичувався роками через гніт однокласників і жорстокість із боку матері.
Паралель між появою руйнівних телекінетичних здібностей Керрі та її місячними очевидна — вони з’являються одночасно і водночас символізують перехід у новий, неконтрольований, але надзвичайно сильний етап життя героїні.
Кінг продовжує розвивати тему «місячного прокляття» і крові як каталізатора протягом усього сюжету. На випускному вечорі Керрі обливають свинячою кров’ю, і це стає останньою краплею в її намаганнях стримувати свою силу. Її гнів та відчай виливаються у паранормальний кошмар, який дає дівчині силу знищити всіх, хто завдав їй шкоди.
«Більше не дитина і не безсила жертва, вона використовує свою новознайдену плідну жіночність як смертоносну зброю помсти», — пише Табата Вуд в есе «Дослідження менструації у фільмах жахів та похмурій фантастиці».
Так само ще одна робота Кінга представляє поєднання жаху, дорослішання та місячних. Героїня Беверлі Марш у книжці «Воно», та, відповідно, її екранізаціях у 1990-му та 2017 роках, саме проходить через підлітковий вік, коли місто починає тероризувати уособлення всіх страхів — клоун Пеннівайз.
Як і Керрі, Беверлі проживає травму від різних джерел насильства. В її випадку — фізичне та сексуальне насильство з боку батька, а також об’єктивізація та сексуалізація як від однолітків, так і дорослих чоловіків.
Ключовою сценою поєднання страху дорослішання та сексуалізації власного тіла стає момент із раковиною, що наповнюється кров’ю, яка забризкує усе навкруги. Беверлі лякається та кличе до ванни свого батька, але той не бачить крові та залишає дівчину розбиратися з її страхами на самоті. Порівнюючи дві екранізації, авторка Табата Вуд зауважує цікаву деталь — у фільмі 2017 року до Беверлі приходять хлопці з «Клубу невдах» і, на відміну від батька, вони бачать залиті кров’ю стіни. Надалі йде сцена, в якій усі хлопці старанно допомагають Беверлі відчищати кожну пляму крові з поверхонь, вони поруч із нею, щоб підтримати її.
Хоча події обох екранізацій відбуваються у 1989-му, стрічка 2017 року показує, як сучасні тенденції та наративи можуть відображатися на першоджерелі. Якщо у фільмі 1990 року Беверлі змушена потерпати від свого страху самотужки, то нова версія показує, наскільки важливо підтримувати дівчат у цей делікатний період, і несе позитивне послання своїм глядачам (особливо юним хлопцям).
Твоє тіло почне змінюватись: фільм «Перевертень» та монструозна жіночність
Фільм 2000 року «Перевертень» (Ginger Snaps) не мав успішного прокату, але отримав визнання критиків і чималу фан-базу. Попри полярні думки стосовно якості фінального продукту, значно цікавішим є його концепт та фокус історії.
Стрічка розповідає про двох сестер-підліток Бріджит і Джинджер Фіцджеральд, які постають перед труднощами пубертату і статевого дозрівання, та проводить паралель між змінами у жіночому тілі та трансформацією у перевертня.
За сюжетом на Джинджер нападає вовкулака та кусає її, тож настання менструації та фази «місячного календаря» (з яким часто пов’язують перевтілення перевертнів) нерозривно пов’язані між собою. У Джинджер починає рости волосся у незвичних місцях, а її поведінка стає більш жорстокою та сексуально орієнтованою. Сестра головної героїні Бріджит із тривогою звертає на це увагу, але Джинджер заперечує ці підозрілі зміни, пояснюючи все звичайними гормональними реакціями.
«У мене є гормони і вони можуть зробити з мене потвору, але вони не роблять із мене монстра», — каже Бріджит в одній зі сцен.
Страхітливість трансформацій героїні підкреслюється і її сексуальною ненаситністю — вона вступає у незахищені статеві стосунки з хлопцем, та використовує секс як ствердження своєї влади та домінантності: «У мене все болить. Я думала, що це через секс, але це заради бажання розірвати все на довбані шматки!»
Заразом фільм має більш феміністичну перспективу стосовно самої появи місячних. Мати дівчат радіє першій менструації Джинджер (хоча батько дівчат явно відчуває огиду до цієї теми), зазначаючи, що «в цьому немає нічого страшного, це найнормальніша річ у світі». Через її персонажку автори стрічки підносять цей прояв жіночності й висміюють небажання суспільства обговорювати менструацію.
Проте зміни у поведінці та характері Джинджер прогресують, зрештою вона стає абсолютним втіленням чудовиська, що у поєднанні зі страхами стосовно жіночої емансипації та сили призводить для сумнозвісного однозначного фіналу (який є поширеним для більшості подібних героїнь).
«Зазвичай, як це часто буває з жіночими персонажами у фільмах жахів, і Керрі, і Джинджер передчасно закінчують своє життя. Їхні сили настільки потужні, що вони стають нестабільними, керованими помстою або жагою. Це наратив, який ми неодноразово чуємо в художній літературі та реальному житті: “Цей період місяця робить жінок божевільними”. Вони ірраціональні, небезпечні та несповна розуму. Подібно до звіра чи монстра, з ними неможливо домовитися», — зазначає Табата Вуд.
Це болюче поєднання між образами жінки, яка зірвалася, та монстром, якого треба приспати, несе у собі значно глибші психологічні наративи.
У своїй роботі «Болі монстра: Мазохізм, менструація та ідентифікація у фільмі жахів» авторка Авіва Бріфель пише, що якби фільми жахів слідували гендерній бінарності, то зворотною стороною монети жахливих страждань були б мазохізм і менструація: «У своїх контрастних способах зображення, вони намагаються викликати дискомфорт у консервативної та бінарної аудиторії однаково гендерними способами».
Бріфель також пише про те, що гендер не уникає ідентифікації в тропах фільмів жахів. У своєму есе «Менструація у фільмах жахів: стигма та стереотипи» Ішані Рей трактує це твердження так: «На відміну від мазохістського самокалічення, яке постійно приписують монстрам-чоловікам, монстри-жінки йдуть іншим шляхом — мстяться за насильство, з яким вони зіткнулися раніше, або, навпаки, мають психологічну мотивацію».
Аналогічно Бріфель пише про те, як жінку-монстра показують під час менструації перед остаточним шаленством. Навіть якщо вона намагається усунути свою жахливість, як це видно у фіналі фільму «Перевертень».
Менструальна кров як символ магічного (та небезпечного): «Відьма кохання» та «Сонцестояння»
Елементи святості та відродження, з якими менструальна кров асоціювалася тисячоліттями, значно рідше зображують у кіно, ніж руйнівні та монструозні перетворення жінок.
Проте тема не полишає своєї актуальності — тільки у липні 2023 року популярне видання Dazed випустило статтю із заголовком: «Тож ви думаєте про те, щоб використовувати кров менструації для магічних заклинань?» У матеріалі згадують про те, що менструальна кров часто вважалася священною, адже історично овуляція у жінок відбувалася під час повного місяця, який уособлював наповненість і життя, а кровотеча під час нового місяця символізувала очищення перед початком нових циклів. Також згадується міфологія мая, у якій менструації походили від богині Місяця, чиї місячні виділення були дані їй як покарання за те, що вона переспала з богом Сонця. Її кров зберігали у 13 глечиках, де вона перетворювалася на змій та отруту, а також використовувалася для зіллєваріння. Тож легенди навколо місячних у культурі породили окреме явище так званої «менструальної магії», яка знайшла своє відлуння й у кіно.
У стрічці «Відьма кохання» режисерки Анни Біллер глядач спостерігає за життям відьми Елейн, яка шукає чоловіка, що покохає її. У своїх пошуках Елейн виконує ритуали, зокрема різноманітні любовні заклинання, і застосовує у чаклунстві власні біологічні рідини. У цьому плані для героїні не існує сорому чи стигми, проте сама Елейн усвідомлює, наскільки табуйованою є тема менструації, а тим паче «менструальної магії».
Наприклад, в одній зі сцен героїня коментує, що більшість чоловіків ніколи не бачили використаних тампонів, і коли поліцейські знаходять могилу одного з її колишніх коханців, то, виявивши її відьомську пляшечку з використаним тампоном і сечею, вони не можуть збагнути, на що саме дивляться.
Інший сучасний фільм, що нагадав глядачеві про силу та магічний ефект жіночої крові — це стрічка «Сонцестояння» Арі Астера. В одній сцені молода дівчина кладе лобкове волосся в пиріг, а також додає краплю менструальної крові у напій одного з головних героїв, щоб закохати його в себе. Менструальна кров є основним компонентом більшості ритуалів родючості, а волосся здавна асоціюється з приманюванням кохання.
У статті «Стривайте, невже шведські традиції в “Сонцестоянні” дійсно… існують?» журналіст і критик Йонас Енгхольм із відділу історії культури Скандинавського музею підтвердив, що молоді дівчата справді могли використовувати всілякі магічні техніки, щоб дізнатися, за кого вони вийдуть заміж у майбутньому, або щоб закохати в себе хлопця. Одна з них полягала у тому, щоб додати свою сечу, менструальну кров або піт у каву, воду чи щось інше, що питиме хлопець. Не дивно, адже у низці культур менструальна кров є основним елементом більшості ритуалів родючості, а волосся здавна асоціюється з приманюванням кохання.
З усіх цих прикладів стає зрозуміло, що менструація у фільмах жахів часто використовується для позначення тієї страшної «інакшості» жінки, яка має під собою як культурне, так й історичне підґрунтя.
Інструментами можуть бути як посилення віри в те, що жінка — гріховна чи нечиста або ж джерело неконтрольованої сили.
Через те, що значна частина як літератури, так і кіно цього жанру часто була орієнтована на чоловіків (як авторів, так і споживачів), вона апелює до фактора «незбагненного», «дикого» неприборканого циклу, над яким чоловіки не мають жодного контролю. Табата Вуд зазначає, що репрезентація місячних часто відрізняється, залежно від статі автора: «Жінки-письменниці пропонують (що не дивно) більш реалістичний і прагматичний погляд на “жіночі дні”, тоді як чоловіки часто ототожнюють менструації з несподіваними спалахами насильства або ж неконтрольованою сексуальною енергією, а іноді із тим і з іншим разом».
Утім, залишаючись табуйованою темою у багатьох сюжетах, у жанрі горор рефлексія менструацій знайшла свій прихисток. Проте зараз стає зрозуміло, що більшість її попередніх зображень є застарілими та занадто затертими чоловічою оптикою. В останні роки у кінематографі починає з’являтися все більше стрічок, як від режисерок, так і режисерів, які не бояться говорити про місячні прямо та без зайвої містифікації або ж використовують менархе органічно (як, наприклад, у вищезазначеному «Сонцестоянні»).
Тож немає причин сумніватися — сучасний кінематограф активно переосмислює тематику менструальної крові і не цурається її використання у сюжетах, а, отже, з роками на глядачів чекатиме тільки більше цікавих робіт, які не бояться зазирнути «за ту сторону кривавого».
