Гостею третього епізоду нового сезону подкасту «Чому їй не байдуже» стала засновниця організації «Землячки» Ксенія Драганюк.
Вона розповіла ведучим — головній редакторці DIVOCHE.MEDIA Оксані Павленко та засновниці гуманітарного центру «Так Штаб» Ксенії Букшиній — про роботу організації та її досягнення за рік, поділилася навичками роботи з партнерами, які допомагають забезпечувати жінок на фронті, та тим, як «Землячки» готуються до нового сезону.
Про організацію «Землячки» і потреби захисниць
Громадська організація «Землячки» створена з двох причин. Перша — сестра мого чоловіка Андрія 24 лютого приєдналася до війська. Вона була email-маркетологинею, а зараз захисниця, зв’язківиця. І авжеж, ми почали думати, як це все структурувати, як допомагати. Паралельно з тим я згадала, що у мене був проєкт «Землячки» — телевізійний тревел-проєкт, у якому розповідала про жінок різних нетипових для соціуму професій у мирному цивільному житті: пілотеса або ковальчиня пані Наталя, яка власноруч робить металеві паркани. І це дуже круто, коли люди не звертають уваги на стереотипи, а обирають ту професію, той напрям, що їм реально до душі.
Ми почали розповідати про захисниць на нашій сторінці в інстаграмі, з неї, власне, 31 березня зробили перший пост і відтоді систематично розповідаємо про жінок у війську в різних професіях, популяризуємо культуру «жінки-військової» з усіх сил як в Україні, так і за кордоном.
Основним завданням, після того як ми почали багато спілкуватися з дівчатами, стало забезпечення допомоги, тому що військові, які перебувають на передовій, кажуть, що треба форма, взуття або ще щось. Почали шукати шляхи, як допомогти, і наразі ми вибудували дуже класні механізми для підтримки захисниць, робимо це систематично.
За рік закрили 9000 індивідуальних запитів, надали 8500 боксів жіночої гуманітарки. Якщо минулого року ми закривали десь 40 індивідуальних запитів від захисниць на місяць, то зараз це близько сотні запитів на день. Також надали 3000 бронеплит, дев’ять тонн захисту, 5000 комплектів жіночої форми.
Я вважаю, що це дуже круто, тому що жіноча форма для жінок — це суперлогічно. Спочатку ми закуповували її за кордоном. У вересні почали розробку, може, навіть раніше. І вже восени 2022-го відшили першу партію жіночої форми за лекалами, які ми розробили. Уявіть, якби ми всіх чоловіків перевдягли в жіночу форму, що б було, мабуть, якийсь масовий бунт, а дівчата: «Ну ок, десь підшиємо, десь підкачаємо, десь підв’яжемо». Я вважаю, що це не дуже добре.
Якщо говорити про статистичні запити, найбільша кількість — форма, взуття за розміром, тому що з цим теж є багато нюансів, адже якісне класне взуття 35–36–37 розміру, навіть 38–39 знайти суперважко. А у більшості жінок саме такий розмір ноги. Також це полегшена броня — у броні 10 кілограмів важко працювати. Особливо важко працювати тим, хто без фізичної підготовки, доброволиці, які почали готуватися рік-два тому. Також для жінок полегшена броня є пріоритетною, тому що в них, як мені здається, потужність м’язів спини відрізняється від м’язів спини чоловіків. В ідеалі взагалі фізіологічно жіноча. І шоломи маленьких розмірів S і М на ринку не знайдете, зараз все починається від L-ки, а на наших головах це буде бовтатися, як відро, і це не ок.
Коли ми говоримо про зиму, знадобляться ще якісні теплі спальники і якісні каремати, вони мають бути термоізоляційні, розраховані хоча б на -20 градусів, тому що невідомо, де ти будеш спати. Дівчата ділилися, що взимку замерзає навіть соняшникова олія.
Мінімум, який потрібно закрити, — 7000–8000 індивідуальних запитів. Тому що близько 10 тисяч із 60,5 тисяч жінок перебувають на передовій або чергують на першій лінії. Вони два дні на передовій, на «нулі», і потім більш-менш у тилу, якщо можна назвати тилом першу-другу лінію. В ідеалі — взагалі закрити всі 60,5 тисяч запитів. Я розумію, що це ідеал, ми до нього прагнемо й обов’язково дійдемо, але хоча б ці 7000–8000 індивідуальних запитів — обов’язково. Я буду вважати, що це наша мета і мінімальна планка, яку ми маємо закрити за цю зиму.
Є базова піраміда потреб людини: людині не має бути холодно взимку, не має нічого ніде натирати, вона не має бути голодною тощо. Всі ці пункти ми маємо закривати, оскільки це повномасштабне вторгнення, і кожен має виконувати свою функцію, максимально бути корисним війську. Всі зараз одна команда — і тил, і фронт, — ми маємо триматися одне одного.
До нас у хаб дуже часто приїжджають дівчата, можуть заїхати просто потеревенити, просто посидіти за кавою, можуть привезти якісь подаруночки. І це вже стало приємною традицією для нашої команди. Це дуже цінно, що вони діляться тим, що відбувається на фронті. Є величезна межа між цивільними та військовими, дівчата-військові кажуть, що вони не можуть уже просто говорити зі своїми цивільними друзями — нема про що.
Дівчатам інколи просто потрібно виговоритися. Я можу годину мовчати, і вони розповідають, розповідають, це дуже важливо для них, і, можливо, саме ця година нашого спілкування збереже життя або ментальне здоров’я. Якихось особливих тем немає, всі абсолютно побутові та звичайні, просто на фронті побут інший. Також це дуже важкі втрати — цим обов’язково потрібно ділитися, тому що сама фізично не можеш це вивезти, особливо коли їх багато. Тому треба говорити і звертатися до психологів.
У нас є команда психологів «Психологічна підтримка для захисниць», є номер, за яким кожна захисниця може написати в Telegram і отримати 8–10 безоплатних онлайн-консультацій із психологом. Кураторка цього проєкту — головна психологиня Ганна Гавриш, інколи вона сама закриває запити, інколи переадресовує до інших психологів. І девіз проєкту «З будь-якого окопу та будь-якої позиції» — не просто так, тому що дуже часто дівчата переписуються з психологами або зідзвонюються, і це може відбуватися десь реально в окопі або у бліндажі, коли є можливість побути тет-а-тет із психологом.
У хабі в нас зараз нон-стоп шість людей: Ніна, Діма і Кріс переважно займаються відправленнями, логістикою і закриттям запитів. Ми з Андрієм — здебільшого тим, щоб було що відправляти, і Марія це все фільмує і фотографує. На відстані ще є сьома людина — наша дизайнерка Айгюль, яка робить всі наші пости.
Ще в нас є декілька волонтерок та волонтерів, які до нас можуть приходити, коли в них є вільна годинка, це також наші близькі друзі. Ми поки не збільшували команду, хотіли б це зробити, і, мабуть, це було б ефективно, але тут питання того, що це мають бути «свої» люди, бо атмосфера в хабі дуже цінна. Коли дівчата приїжджають, то кажуть, що у нас як вдома, ми в хабі проводимо більше часу, ніж вдома. А роздути велику команду не можемо, бо це буде просто система.
Після перемоги нашим головним завданням буде робота з ментальним здоров’ям захисниць. Ми вже зараз працюємо за цим напрямом із дівчатами, які повертаються з полону, які повертаються з фронту з різних причин. Наприклад, наша родина прожила питання втрати, це дуже болісно.
Ми всі трохи поламані, і після перемоги нас усіх треба буде склеювати, й основним напрямом громадської організації «Землячки» буде саме психологічна реабілітація, реабілітаційні поїздки кудись у Карпати, в гори. Будемо говорити з психологами, робити на цьому акцент і говорити, мабуть, із компаніями. Займатимемося також культурою того, як цивільні мають зустрічати військових і як компанії мають створювати робочі місця та атмосферу, щоб військовим було комфортно набувати нові навички і розвиватися в нових для себе напрямах, бо після фронту вони не бачать жодного варіанту, окрім фронту, і цього потрібно буде вчити наново дівчат, вчити цивільного життя.
Про популяризацію культури «жінки-військової»
Зараз суспільство активізувалося, і взагалі культура «жінки-військової» прогресує і дуже класно розвивається в Україні.
Для мене культура «жінки-військової» складається з декількох пунктів, насамперед це адекватне ставлення, мабуть, ставлення без здивування. Жінки можуть обирати собі всі професії, які хочуть, якщо вони можуть, мають сили. Я вважаю, що абсолютно немає різниці, який в тебе гендер, це абсолютно ніяк не впливає на твою професійність і на твою роботу, тому що дуже багато різних напрямів, де навіть фізичні навантаження не потрібні, наприклад операторки БПЛА або снайперки — там головне чіткість, зосередження і правильне розуміння, що ти робиш.
Також я вкладаю в це поняття зручність та повагу до захисниць. Тому що в наших військовиць немає часу на фронті подумати, де знайти білизну, де знайти форму за розміром, де взяти взуття. Тобто це апріорі має бути в забезпеченні нон-стоп, і вони на це не мають відволікатися. А я знаю декілька історій від дівчат-парамедикинь, які, стоячи рачки та рятуючи життя дуже важким пораненим, паралельно думали ще про те, що їм сильно натирає взуття або тиснуть штани. Це ненормально, такого не має бути.
Але, порівнюючи з досвідом інших країн, у нас все суперкласно, тому що, наприклад, в Америці знадобилося понад 50 років від моменту, коли вони почали говорити про жіночу форму, і до моменту, коли вони її затвердили. В нас це дуже швидко відбувається, фактично у нас вже жіноча форма затверджена. Я сподіваюся, що вже зовсім скоро її розвезуть дівчатам на передову і всім іншим захисницям.
Культура розвивається, більшість жінок, які приєдналися до війська після 24 лютого, — це цивільні. Вони не мріяли бути військовими. Вони стали на захист, поставивши своє попереднє життя на паузу, якісь свої мрії, бажання розвитку у своїх кар’єрах і професіях. Я вважаю, що величезна повага до наших жінок, які добровільно це обирають, також дуже сильно впливає на нашу культуру «жінка-військова».
Про навички роботи з партнерами
Ми почали із соціальних мереж, із нашої сторінки в Instagram, і у нас набралася наша жива аудиторія людей, яким було цікаво дізнаватися про життя захисниць на передовій, взагалі про кількість жінок у війську, про те, чим вони займаються. І так до нас почали стукатися. Ми зрозуміли, що це працює, можна іти до партнерів, можна їм пропонувати підтримку. Потім ми вже почали обирати якісь великі компанії, в яких є великі потужності. Тобто ти не приходиш випросити, ти приходиш повідомити про потребу в певному секторі, щоб компанія могла обрати, в чому саме вона буде тебе підтримувати. Дуже важливо донести, чому це необхідно, дуже важливо показати статистику.
Ми об’єднуємо партнерів, без котрих наша робота неможлива. Небайдужих компаній, небайдужих українців багато, небайдужих людей за кордоном, які підтримують українців, дуже багато. І в цьому, мені здається, є сила і продуктивність нашої підтримки захисниць. Зараз ми ходимо пітчимо партнерів, ми це робимо нон-стоп.
До нас часто приєднуються якісь бренди, компанії, які раніше витрачали кошти на блогерів, а зараз вони обирають за краще «Землячок»: «Захисницям передамо якісь вітамінки, і вони про це розкажуть у гарному відео, й аудиторія прийде».
І це насправді дуже круто, я, наприклад, стала звертатися до тих компаній, які допомагають війську. Для людини важливо побачити, що компанія соціально активна, якщо компанія заробляє кошти, дуже правильно, що вона може подякувати захисникам і захисницям. Дуже часто організації не можуть підтримувати військові напрями, і особливо за кордоном ми часто з цим стикаємося.
У нас бували випадки, до речі, мабуть, найкрутіших наших партнерств, що вони не відбувалися в одну хвилину або в один день. Ми могли влітку запітчити партнерів, і лише взимку вони поверталися до нас, бо ми вже їх проінформували про потребу за напрямом, який ми закриваємо, і вони це тримали в голові.
Дуже важливо стукати до всіх, до кого ти можеш достукатися, і коли ми з кимось знайомимося на виставках, обов’язково розказуємо про потреби захисниць, про статистику, про нашу організацію, обмінюємося контактами, і потім ця людина може запустити сарафанне радіо. Нещодавно небайдужі пенсіонерки в Америці за два тижні зібрали $5000 на підтримку захисниць, вони десь нас побачили, десь знайшли наш сайт і вирішили допомогти дівчатам на фронті в Україні. І таких досвідів дуже багато.
Наші партнери — піар-агенція COMMSX — самостійно прийшли, і комунікацією з медіа займаються дівчата на благодійній основі, це дуже круто.
Якщо схарактеризувати мою роботу — я просто виступаю за інтереси захисниць перед компаніями, перед людьми і намагаюсь пояснити та донести, що важлива не тільки зброя, а й базове забезпечення жінок. Пояснити це — доволі важкий шлях, але насправді люди, коли чують інформацію, чують статистику, їм це відгукується, вони включаються. Ми підготували списки і плюс-мінус знаємо, яка це має бути кількість, яка це має бути сума, з ким і на що збираємо. Зараз потрібно розділити партнерів за різними напрямами, а потім — об’єднати всю допомогу.
Ще важливий нюанс — документи. Я документами не займаюся, це все мій чоловік, він все розрулює і завжди каже: «Моє головне завдання — зробити так, щоб потім нас не ув’язнили за те, що ми робимо». Це, мабуть, перше правило, на яке взагалі треба звертати увагу, тому що перед державою, перед податковою за всі ті кошти, які ти збираєш та витрачаєш, ти маєш звітувати за правилами. І це дуже нудно насправді, бо це бюрократія, але коли ми говоримо про великі обсяги, то перевірити, чи ти реально це робиш, чи ні, без папірця ніяк.
Ми працюємо півтора року і рік тому зареєстрували себе як громадську організацію, бо обсяги почали зростати, і ми зрозуміли, що більше не можемо функціонувати як волонтери, нам потрібні документація і великі компанії. Вони ніколи не будуть працювати з приватними партнерами, їм дуже важлива статистика, дуже важливо, щоб це була офіційно зареєстрована організація, щоб вона була неприбуткова. Щоб вони могли перевірити всі витрати, всю прозорість чеків, куди зайшло на офіційний рахунок, куди вийшло, і подивитися на результат. Важливо, щоб бажання допомагати мало основу для довіри великих компаній, бо тільки з великими компаніями можливо закривати масові запити, для цього потрібно вирішувати і такі бюрократичні моменти.
Слухайте подкаст на Apple, Google Podcasts, Spotify, Youtube, NV та MEGOGO.
Другий сезон подкасту став можливим завдяки підтримці Центру інформації і документації НАТО в рамках співпраці DIVOCHE.MEDIA та «Інституту конструктивної журналістики і нових медіа».
