Життя в режимі автопілота, фізичне безсилля, емоційна нестабільність, розгубленість, відстороненість — це реальність багатьох людей. Ще дітьми ми переймаємо певні шаблони поведінки, поступово втрачаючи зв’язок із внутрішньою системою координат. Відтак застрягаємо в травматичному досвіді, тривогах, стресах, співзалежних стосунках, віддаляючись від тієї особистості, якою хотіли стати. І тут на допомогу приходять методи холістичної психології — найкраще від психології, нейронауки та духовних практик. Тож усе, що вам потрібно, — свідоме «я», бажання копати й готовність застосовувати правильні інструменти задля покращення власного добробуту.
У видавництві Vivat вийшов український переклад книжки американської психологині та психотерапевтки Ніколь ле Пера. Книжка, яка допоможе зробити життя усвідомленішим та щасливішим.
СВІДОМЕ «Я» ТА ПІДСВІДОМЕ «Я»
Ви можете бачити себе, тобто бути свідомим самого себе, лише якщо перебуваєте в стані усвідомленості, коли вам відкривається безліч раніше прихованих сил, що постійно впливають на вас, маніпулюють вами та стримують вас. Не можна почати краще харчуватися, кинути пити, більше любити свого партнера або так чи інакше самовдосконалюватися, не зрозумівши самого себе. Адже якщо ви інтуїтивно знаєте, що вам потрібно змінити на краще, чому ви цього не робите? Це не якийсь моральний промах — ви просто застрягли на повторі цих певною мірою автоматичних моделей поведінки.
Ця ситуація вам може здатися знайомою. Щодня о тій самій годині ви вирушаєте на роботу, і збори перед виходом досить усталені. Ви йдете в душ, чистите зуби, заварюєте каву, снідаєте, одягаєтесь, їдете на роботу тощо. Вам практично не доводиться свідомо думати про ці речі, адже ви робили їх так багато разів, що розум працює на автопілоті. Чи траплялося колись, що, приїхавши на роботу, ви питали себе: «Як я сюди дістався»?
У режимі автопілота реакціями людини керує примітивна, або підсвідома, частина розуму. На диво, підсвідомість зберігає весь пережитий досвід. Але це не безлике накопичення фактів та цифр — тут панують емоції, реактивність та нераціональність. Щодня і щомиті підсвідомий розум формує бачення світу людиною та виступає основною рушійною силою переважної більшості проявів її (часто автоматичної) поведінки. Щоразу, коли людина не є повністю усвідомленою, її підсвідомість тяжко працює, щоб бути «нею». Як людина думає, говорить та реагує — усе це походить від її підсвідомої частини, зумовленої думками, моделями та переконаннями, які закріпились ще в дитинстві в процесі так званого обумовлення.
Існування в режимі автопілота є функцією обумовленості. Більшість людей застрягла в підсвідомому програмуванні. Деякі знімки головного мозку показують, що лише 5% часу протягом усього дня людина перебуває у свідомому стані, а весь інший час — на підсвідомому автопілоті. Це означає, що людина активно робить вибір лише протягом крихітного проміжку життя, дозволяючи підсвідомості керувати парадом решту часу.
ГОМЕОСТАТИЧНИЙ ІМПУЛЬС
Приголомшливе тяжіння підсвідомості ускладнює процес змін. Еволюційно ми не заточені під зміни. Намагаючись виштовхнути себе з режиму автопілота, ми стикаємося зі спротивом із боку розуму та тіла. Ця реакція має назву «гомеостатичний імпульс». Він регулює фізіологічні функції — від дихання до температури тіла та серцебиття. Усе це відбувається на підсвідомому рівні, тобто людина не бере активної участі в запуску процесів — вони автоматичні. Гомеостатичний імпульс спрямований на забезпечення рівноваги в тілі та розумі. У разі дисрегуляції брак рівноваги може спричиняти проблеми та навіть призводити до самозради.
Підсвідомість обожнює зону комфорту. Як виявляється, найбезпечнішими є вже відомі ситуації, адже їх перебіг можна передбачити. Звички або моделі поведінки, до яких ми часто повертаємось, перетворюються на такий собі режим підсвідомості за замовчуванням. Мозок радше функціонуватиме на автопілоті, адже це дає змогу економити енергію завдяки передбачуваності результату. Саме тому звички та буденний порядок здаються настільки заспокійливими, а їх порушення є до такої міри неприємним та навіть спустошливим. Біда в тому, що слідування буденній обумовленості нас у цій рутині й утримує.
Нашим предкам це тяжіння до знайомого гарантувало безпеку від різноманітних загроз, як-от дикі звірі, нестача їжі та недоброзичливі супротивники. Будь-які дії, що забезпечують виживання, а також харчування та прихисток, повторюються та підтримуються під дією гомеостатичного імпульсу, тож активного вибору людини не передбачають. У теперішньому світі відносного комфорту (ідеться, звісно, про розвинені країни) розум і тіло не розвинулися далі того реактивного стану, у якому все невідоме або хоч трохи неприємне вважається загрозою. Реальним є досвід чорношкірих, корінних або кольорових громадян, які навіть у розвиненому світі щоденно стикаються із загрозами з боку гноблених систем. Через ці інстинктивні реакції багато хто залишається заручником такого циклу безпомічності, навіть намагаючись змінити звички. І замість усвідомлення, що за цим стоїть відпрацьована еволюцією реакція організму, люди відчувають сором. Цей сором походить від нерозуміння власної фізіології.
Щоразу, коли людина робить вибір за межами своєї стандартної програми, підсвідомість намагається повернути її до звичного, створюючи ментальний опір. Цей опір може проявлятися як психічний або фізичний дискомфорт. Він може набувати форми нав’язливих думок, на кшталт «Можна й пізніше це зробити» або «Мені взагалі не потрібно цього робити», фізичних симптомів, як-от збудження та тривога, або відчуття «наче сам не свій». Таким чином підсвідомість повідомляє, що комфорту на теренах змін годі й шукати.
СИЛА ПЕРЕКОНАННЯ
1979 року психологиня Гарвардського університету Еллен Ланґер запросила дві групи чоловіків похилого віку з будинків для літніх людей поблизу Бостона пожити тиждень у монастирі в Нью-Гемпширі й узяти участь у безпрецедентному дослідженні сили переконання та її впливу на старіння. Чоловіків із першої групи проінструктували власне жити, як молодші версії них самих. Представники другої групи мали залишатись у теперішньому моменті, але їх заохочували згадувати минуле.
Обстава, у якій проживала перша група, була спеціально підібрана для цілей дослідження, щоб допомогти учасникам перетворитись на молодші версії себе. Меблі були півстолітньої давнини. Довкола лежали старі випуски журналів Life та Saturday Evening Post. Чоловіки дивились «Шоу Еда Саллівана» на чорно-білому телевізорі, слухали радіо на стареньких приймачах та переглядали фільми 50-х років, як-от «Анатомія вбивства». Обговорення подій минулих років заохочувалися: запуск першого американського супутника, прихід Фіделя Кастро до влади на Кубі та побоювання щодо ескалації холодної війни. У кімнатах не було дзеркал — замість них висіли фотографії піддослідних, зроблені двадцять років тому.
Дослідження тривало лише тиждень, а зміни, яких зазнали учасники, були просто приголомшливі. В обох групах покращилися всі показники — від фізичних до когнітивних та емоційних. Усі чоловіки стали гнучкішими, менше спотикалися, а пальці в багатьох, раніше покручені артритом, стали вправнішими та навіть здавалися здоровими. Незалежні та не обізнані з умовами експерименту спостерігачі, яких попросили порівняти фото «до» та «після», зроблені за тиждень, вирішили, що фото «після» були зроблені два роки тому.
Зміни були не лише фізичними й найбільше проявилися в тих, хто жив, як молодша версія себе. 63% з них за тиждень одержали набагато вищий бал у тестах на інтелект, як порівняти із 44% в іншій групі. Усі чоловіки з першої групи повідомили про покращення роботи всіх п’яти органів чуття, від смакової палітри до слуху та зору.
Я розповідаю про це дослідження, щоб проілюструвати неймовірну силу думок, вплив яких є дуже різноманітним. Ці разючі перетворення відбулися серед представників старшого покоління, які зазвичай не так легко змінюються, і це ще раз підтверджує, що подібні трансформації можливі й у вашому житті.
Замість того, щоб зосереджуватися на негативних думках (а дослідження стверджують, що люди зайняті саме ними 70% часу), я хочу попросити вас поспостерігати за реакцією тіла, коли вам щось загрожує. Інакше кажучи, я прошу вас стати усвідомленим. Чи бачите, як стаєте в оборону, напружуючи плечі та м’язи щелепи, коли розмовляєте по відео зі своєю матір’ю? Як ви відчужуєтесь, роз’єднуючись із тілесними відчуттями або навпаки надто зосереджуючись на них, коли опиняєтесь у новому оточенні? Спостерігайте без осуду. Просто помічайте. Шлях уперед передбачає пізнання самого себе. Потрібно навчитися проводити час на самоті, сидіти спокійно, по-справжньому чути свою інтуїцію та розгледіти все своє «я», навіть — та особливо — ті найтемніші його частини, які ви найбільше хотіли б приховати.
Здатність не вірити всім своїм думкам та розуміти, що ми мислимо думки, але не є ними, дає незрівнянне відчуття свободи. Розум є потужним механізмом, але не усвідомлюючи розриву між нашим справжнім «я» та думками, ми надаємо їм забагато влади над своїм повсякденним життям.
Щоб розпочати цю роботу, потрібно бути в оточенні, яке видається безпечним та підтримувальним. Стати свідомим у ворожому оточенні неможливо, особливо без підготовки. Потрібно бути там, де можна послабити оборону, трохи ризикнути та відпустити себе. Для тих, хто мешкає у фізично небезпечному оточенні, особливо в умовах сучасних систем пригнічення, таким безпечним місцем може бути коротенький, спокійний момент наодинці із собою.
