Під час війни величезна кількість людей, зокрема жінок, мусила покинути свої домівки та виїхати за кордон або в більш безпечні регіони України, щоби врятувати своє життя та свої родини.
Громадська організація Fight For Right, яка бореться за дотримання прав людей з інвалідністю в Україні, розповідає, як долали перешкоди із внутрішньо переміщеними жінками з інвалідністю із прифронтових територій.
Згідно з дослідженням «24.02: Евакуація людей з інвалідністю», яке проводила Fight For Right, більшість опитаних зазначала, що евакуаційний транспорт переважно непристосований для осіб з інвалідністю: не було доступного входу, пандусів, підіймачів. Також експерти та експертки дослідження згадували про брак ременів безпеки, поручнів, підніжок тощо.
Шістдесятидев’ятирічна пенсіонерка Людмила Закревська, яка у серпні 2022 року евакуювалася з Марганця Запорізької області до Києва, також згадує, що мала проблеми з евакуацією:
Сісти на потяг із перону в Марганці для мене було нереально через його невідповідність борту потяга. Я не можу підняти ногу і залізти бодай на камінчик. Проте живу я одна і все намагаюсь робити самостійно, використовуючи квадропод. А ще маю спеціальне пристосування, щоб одягати шкарпетки, тому що нахилятися теж не можу. Я приїхала до Києва в серпні й жодного разу не була на вулиці. До мене на орендовану квартиру сина, який воює під Бахмутом, навідується племінниця. Ліки я замовляю в інтернеті. Їх приносить кур’єр.
Я сподівалась, що ніхто не посміє стріляти за сім кілометрів від ЗАЕС (Запорізька атомна електростанція — прим. ред.). Але потім почалося… Мій син Богдан сказав: «Не сиди там, їдь до мене. Дізнавайся, скільки це буде коштувати». Я натрапила на оголошення від Fight For Right про евакуацію людей з інвалідністю із прифронтових міст. «А чи можна з котиком?» ─ тоді запитала я. Мені відповіли: «Ми тільки за». Мене забрав мікроавтобус, у якому я їхала сама.
Було складно отримати статус одержувача соціальної допомоги тим, хто належить до внутрішньо переміщених осіб. Я прописана у Дніпрі, але фактично проживала в Марганці. Після довгих умовлянь та звернення на гарячу лінію 1551 в Управлінні соціального захисту населення Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації мені принесли додому довідку «заднім числом» та призначили допомогу після консультації з юристом Fight For Right.
В організації говорять, що незалежно від місця проживання, соціального статусу, віку жінки з інвалідністю мають потребу в доступі до інформації та в координаційній допомозі, оскільки через непристосованість простору або ж через обстріли прифронтових територій не можуть сповна користуватися своїми правами.
Часто вони можуть отримати послуги лише онлайн і змушені «штурмувати» гарячі лінії державних органів, подекуди мають справу з непрофесійністю операторів чи операторок.
А. М. (52 роки) [ім’я змінено на прохання героїні інтерв’ю, оскільки її родина перебуває на окупованій території] мігрувала з окупованого села Орлянське (Запорізька область) до Запоріжжя, через стан здоровʼя ходити до гуманітарних штабів і стояти в чергах їй складно. Отримує допомогу від громадських організацій. Наразі зв’язок із рідними майже повністю перервано.
Моє село розташоване поруч із Василівкою, де окупанти встановили псевдокордон і пункт пропуску на захоплені території. Син тоді сказав: «Почнуть бомбити, треба буде бігти, ми собі не пробачимо, якщо з тобою щось станеться». Торік у травні я приїхала в Запоріжжя, знайшла кімнату і влаштувалась на роботу.
Лікарі сказали, що мені не можна повертатися до роботи, інакше я сяду в колісне крісло. У Запоріжжі працювала прибиральницею в ливарному цеху, потім ще пів року — у ліцеї. Тоді я ще могла ходити. Працювала офіційно. Під час обстрілу в ліцеї пошкодило дах та вибило вікна. Я допомагала прибирати наслідки. Удень інʼєкційно приймала по пʼять-шість знеболювальних, щоб їхати на роботу.
Я не отримую пенсію, лише допомогу мігрантам, тому є потреба в харчах, у засобах гігієни та у грошах на лікування. Я вийшла на кейс-менеджерку Fight For Right Карину Греськів через телеграм-канал «Гуманітарний інформаційний центр» і пояснила, що не можу ходити до пунктів видачі гуманітарної допомоги. Кур’єр доставив мені посилку із продуктовим набором. Також допомагають сусіди, іноді власним коштом купують мені ліки та їжу, прибирають та виносять сміття.
Згідно з даними міжнародних гуманітарних організацій, жінки з інвалідністю становлять близько 19,5% від усіх жінок світу. В Україні є приблизна інформація про довоєнну кількість жінок від загальної кількості осіб з інвалідністю — 2,7 мільйона. У Fight For Right стверджують, що жінок з інвалідністю здебільшого ігнорують як групу і вони мають справу із численними перешкодами.
«Національні гуманітарні зусилля та державна підтримка внутрішньо переміщених осіб не спрямовані конкретно на надання послуг, що беруть до уваги гендер та інвалідність, — говорять у громадській організації. — Відсутність соціальної допомоги, належної роботи, а відповідно й засобів для існування — “замкнене коло”, в яке потрапила А.М., евакуйована до Запоріжжя. Не проведено також роботи, спрямованої на інформування населення щодо отримання допомоги від західних країн-партнерів, які регулярно виділяють кошти на гуманітарну підтримку людей під час війни в Україні. Інформацію мають поширювати якщо не у межах національної кампанії, то принаймні місцеві органи самоврядування повинні удоступнювати інформацію для всіх, особливо зваживши на те, що не кожна людина, якій може бути потрібна допомога, має змогу користуватися інтернетом».
Окрім цього, усі героїні інтерв’ю мали негативний досвід відсутності доступу до укриттів.
«Для людей з інвалідністю система цивільного захисту під час війни є недоступною архітектурно, інформаційно та процедурно. Що вже казати про інформування та навчання цивільного населення з підготовки до безпекових заходів. Через зміну місця проживання Людмила з Марганця відчула бюрократичну плутанину, коли отримувала статус внутрішньо переміщеної особи, який їй мали надати в Управлінні соціального захисту. В Україні не працює механізм безперебійного надання послуг, якщо людина змінює тимчасово місце та умови проживання», — продовжують в організації.
Команда Fight for Right допомагає людям з інвалідністю під час війни. Звертайтесь на гарячу лінію: 0-800-30-66-33 або на електронну пошту help@ffr.org.ua.
Громадська організація допомагає евакуюватися людям з інвалідністю, зокрема надаючи медичний транспорт. Також на гарячу лінію можна звертатися по психологічну допомогу та юридичні консультації. Більше інформації про актуальну допомогу на сайті.
Fight For Right ー громадська організація, яка бореться за дотримання прав людей з інвалідністю в Україні. Від початку їхня діяльність полягала у просвітницькій роботі й адвокації. ГО працює над тим, щоб розширювати можливості жінок з інвалідністю та навчати їх лідерству, захищати культурні й політичні права людей з інвалідністю.
Fight For Right надає координаційний супровід жінкам з інвалідністю, зокрема внутрішньо переміщеним особам (ВПО). За інформацією громадського руху «Чесно», Харків і Запоріжжя — міста, де чи не найбільше переселенців, однак у міських бюджетах не передбачено окремих програм, які допомагали б ВПО та людям з інвалідністю оформлювати документи чи отримувати державні послуги.
Цей матеріал повністю або частково фінансується Kvinna till Kvinna Foundation. Фонд Kvinna till Kvinna не обовʼязково погоджується з думками, висловленими у статті. Тільки авторка несе відповідальність за її зміст.
