У видавництві ArtHuss вийшла друком книжка «Сховане мистецтво» української мистецтвознавиці та арткураторки Діани Клочко. Авторка пише про твори, що впродовж багатьох років були сховані від очей глядачів, про те, чому важливі художні архіви та як отримати до них доступ, чому існує проблема фіксації експозицій та як важливо зберігати приватні фотоархіви.
Діана Клочко поспілкувалася з музейниками, художниками та кураторами, коментарі яких дозволяють усвідомити масштаб і складність українського візуального спадку.
На сторінках книжки «Сховане мистецтво» нарешті побачить світ: читачі ознайомляться з десятками творів, які роками не експонувалися у музеях. А деякі з картин вперше отримають експертну оцінку та коментар.
Публікуємо уривок із книжки «Сховане мистецтво» з розділу «Приховані метаморфози колекції», яким поділилося ArtHuss.
Людмила Ястреб. «Кольорові крапки», 1975 р.
Художниця була визнаною лідеркою неофіційного мистецького об’єднання одеських нонконформістів, працювала надзвичайно активно та публічно, а ще більше — показуючи свої експерименти лише обраним, «своїм». Були серед робіт і варіації на теми абстрактного мистецтва, однак назвати їх цілком безпредметними неможливо, оскільки у більшості випадків художниця залишає двоїстість: із натяком і на першообраз, і на його композиційну видозміну.
Полотно, фото якого тут уміщене, є одним із прикладів такої оптики. На перший погляд, це формальна композиція із деформованими прямокутниками, в які вписані також негеометричні кола, щось на кшталт відгуку на акварельну композицію Василя Кандинського «Кольорові квадрати з концентричними колами». Створене у 1913 році, воно було своєрідним дослідженням взаємодії складних відтінків кольорів і основних геометричних форм, що не повторюються в жодній з варіацій. Художниця, ймовірно, бачила репродукції цього твору колишнього одесита, що експонувався з 1960-х років у мюнхенській Міській галереї в будинку Ленбаха, але, можливо, у чорно-білому варіанті. Її робота використовує принцип, винайдений Кандинським, але й у дещо грайливій формі: «крапки» стають центрами плетених фрагментів, що в поєднанні створюють ефект килимка, який випрали та повісили сушитись у вітряну погоду. Звідси специфічна трансформація фрагментів, випинання певних частин, їхня пластична деформація. Подібні ефекти Ястреб створювала й в інших композиціях, де викривлені лінії могли нагадувати білу фіранку, що під дією сильного подуву вітру виривається з чіткої рами вікна.
Колористично усі фрагменти об’єднує поєднання холодних і теплих тонів, із домінантами кількох відтінків червоного й білого. Авторський підпис у правому нижньому кутку фіксує, що композицію потрібно розглядати у горизонтальному форматі.
Картину, створену темперою на картоні, подарував галереї «Києво-Могилянської академії» чоловік художниці Віктор Маринюк після виставки у 1994 році. Певно, до того робота не експонувалась.
