«Перші дні після 24 лютого я дослівно сходила з розуму, весь час скролила стрічку новин, аж поки не зрозуміла: мені треба щось почати робити, інакше я здурію, — так згадує початок повномасштабної війни та народження волонтерського проєкту «Швейна рота» одна з його організаторок Марина Пальченко. — «Швейна рота» виникла на третій день повномасштабного вторгнення. Знайома в інстаграмі поцікавилась, хто може пошити нашим хлопцям балаклави? Я відгукнулась. Вона мене звела з одним нашим підприємцем, який нам тоді дуже допомагав: майже рік ми були безплатно в його приміщенні, а в перший місяць він нам і тканину всю купував».
Знадобилась одна доба, щоб з нуля згуртувався невеличкий кравецький цех у Дніпрі. Марина покликала приєднатися знайомих дівчат із курсів шиття, ті принесли свої машинки та все необхідне приладдя для закрою, крім того, свої машинки віддали їм і організатори уже згаданих курсів.
«Люди самоорганізувалися, — розповідає Марина, — і це було те, що треба. Бо, по-перше, у Дніпрі перші два тижні не працювало жодне виробництво, а ми вже шили нашим хлопцям балаклави, термобілизну, й у такий спосіб допомагали війську, а, по-друге, це допомагало дівчатам не сидіти та не читати весь час новини, бо вони були постійно зайняті».
Нині «Швейна рота» об’єднує п’ять сотень українських кравчинь — як в Україні, так і за її межами (існують, наприклад, свої «Швейні роти» в Канаді, Німеччині, а у Норвегії їх уже дві).
Марина Пальченко і Ксенія Самойлич, які опікуються центральною «Ротою» у Дніпрі, зі сміхом згадують, як до 24 лютого шили у вільний час неквапом собі у задоволення одну сукню на місяць.
До війни шиття було їхнім хобі, а не професійним захопленням чи фахом: Марина — фінансистка, Ксенія — інженерка-геологиня. Так само левова частка кравчинь, які сьогодні об’єдналися у «Швейній роті», щоб забезпечувати військо та військові шпиталі ношами, дощовиками, адаптивним одягом, білизною, спеціальними подушками для поранених, підсумками тощо, до війни шили «для душі» — по кілька речей на рік для себе або для дітей. Утім, спільними зусиллями наразі, каже Ксенія, «Рота» вже відшила кілька десятків тисяч одиниць потрібних речей — від комплектів одягу до спеціальних чохлів на сидіння в евакуаційні автобуси.
Переглянути цей допис в Instagram
«Всі наші майстрині шиють вдома у вільний час, — пояснює Марина. — Крім цього, вони ще й працюють, опікуються дітьми, родиною, старенькими батьками. Всі, хто нам допомагають, роблять це «не за гроші», наш проєкт волонтерський. Ми збираємо донати на тканину. Вона, на жаль, на нас із неба не падає, це те, що треба постійно купувати».
«Швейну роту» підтримують і професійні цехи, а для того, щоб оплачувати волонтерську роботу тамтешніх майстринь, виробництво запускає невеличкі колекції чи шиють унікальні вироби (наприклад, цех у Баришівці випустив лімітовану серію «співучих» футболок зі спеціальними QR-кодами на малюнках, на які можна навести сканер і почути виконання української пісні), продаж яких дає можливість виконувати запити «Швейної роти» для шпиталів і війська.
Попервах дівчата максимально шили речі для військових, але вже через деякий час до «Швейної роти» надійшов перший запит від місцевого шпиталю в Дніпрі: поранені хлопці потребували трусів на зав’язках.
«Я волонтерила ще з 2014 року у шпиталі, — пояснює Марина. — Уже давно була в цій темі: я годувала поранених, переробляла їхній одяг — розрізала його, перешивала, ставила ґудзики, кнопки, липучки, тому вже 2022-го у мене було розуміння, що такий одяг (ми його називаємо «кіберодяг») буде потрібен».
Перший запит на комплекти адаптивної білизни, згадують дівчата, їхнім кравчиням психологічно було важко відшивати: «Коли ти шиєш для захисника, щоб його зберегти, утеплити, щоб йому було зручно, не холодно, комфортно, це одне. І зовсім інша річ, коли ти розумієш, що він уже лежить, йому боляче, і тобі болить так само, як йому. Але я сказала нашим дівчатам: “Ну, що ж, треба шити!”»
За словами Ксенії, щодня додаються запити від усе нових і нових військових шпиталів, але насправді проблемою є не величезний обсяг роботи (в середньому лише на одне відділення у лікарні потрібно 50 комплектів адаптивного одягу, не враховуючи інших можливих запитів), а те, що в багатьох українських шпиталях лікарі й поранені навіть не знають ані про те, що існує адаптивний «кіберодяг», ані про те, що «Швейна рота» шиє і надсилає комплекти такого одягу за запитами шпиталів безплатно.
«Для нас найголовніша місія зараз — розповідати, поширювати інформацію, що такий одяг є, і у нас його можна замовити безплатно. Це важливо, бо хлопці та дівчата потрапляють у госпіталі без речей, без грошей, іноді навіть без одягу. Ми не патентували наш доробок викройок, хоча це наша інтелектуальна власність, ми виклали все у вільний доступ, щоб все це можна було взяти, роздрукувати, подивитися майстер-клас і пошити. Це і для того, щоб наші майстрині могли шити для “Швейної роти”, перебуваючи будь-де, а також, якщо хтось терміново потребує або адаптивного одягу в лікарню, або спеціальної подушки-кісточки для когось із рідних, хто служить у війську і був поранений, і вони не мають можливості чекати, поки ми закриємо запит, то можна пошити все самим», — пояснюють Марина та Ксенія.
Той кіберодяг, який «Швейна рота» розсилає по шпиталях, унікальний не тільки кроєм під потреби поранених (розробляти його допомагали фахові конструкторки одягу, лікарі та самі поранені), а й своїми шаленими принтами — яскравими, пістрявими, з котиками, машинками, зайчиками, квіточками.
За словами Марини, все почалося з того, що, коли у 2014 році вони починали шити перші комплекти адаптивного одягу, донати на тканину не збирали, а шили з того, що знайшлося в коморах: «Люди телефонували і питали: “Ми вам хочемо передати тканину, але вона зі слоненятами, можна?” — “Можна!” — “А у нас тканина із балеринками, можна?” — “Можна!” — “А у нас із трояндочками…” — “Можна!” Нам тоді настільки була потрібна тканина, що ми брали все. А потім вже почали свідомо шукати цікаві принти, тому що хлопці на них реагують добре. І якщо воїн посміхнеться, коли в нього все болить, — то це ж класно!»
Жінки розуміють, що, звісно ж, не всі поранені готові носити прикольні принти, бо, як каже Марина, деяким захисникам і захисницям дуже важко зняти із себе умовний військовий однострій, навіть коли вони лежать поранені в ліжку. Хтось одразу просить адаптивний одяг у пікселі або в захисних кольорах, бо для людини важливо, щоб за її одягом було чітко видно — це військовий або військова, і поранення вони отримали, захищаючи державу, а не через нещасний випадок чи аварію.
Марина додає: «Ніколи не вгадаєш наперед, якою буде реакція на веселі принти, але мені одного разу зателефонував чоловік зі шпиталю МВС, із доволі високим званням, і сказав: “От у мене ваша кофта з ведмедиками, і вона тут викликала такий ажіотаж, пришліть нам ще, хлопці хочуть штани з ведмедиками!”»
Окрім адаптивного одягу, «Швейна рота» забезпечує поранених захисників спеціальними подушками — «кісточками», «підковами», «трикутниками», «бубликами» — їх шиють із решток «веселих» тканин. Ці подушки потрібні завжди й у великій кількості, їх потребують на всіх етапах — від евакуації, коли «кісточку» можна підкласти під голову пораненому, стабілізаційних пунктів та евакуаційного транспорту до шпиталів і центрів протезувань.
Щоб підтримати «Швейну роту», можна надіслати їм грошовий донат або в інстаграмі проєкту замовити щось з асортименту інстаграм-крамнички: прибуток повністю іде на закупівлю тканини. Нині можна купити шопери, брелоки з гільз, полотняні косметички, хустки «з ароматом незалежності», прапори, писанки й у такий спосіб підтримати «Роту».
«Понад усе ми з Ксенією хочемо одного дня почути: кіберодягу більше не треба, дякуємо, дівчата, ви свою місію виконали, — зізнається Марина. — Це наша найзаповітніша мрія, але нині наша робота щодо закриття запитів виглядає як у тому анекдоті, коли ти біжиш за потягом, який уже поїхав, а ти все одно біжиш, хоч наздогнати і не можеш. Ну, я вже відпустила ситуацію. Ми відштовхуємось від того, що у нас є. Мали сто тисяч гривень — в’язали і закупили рулони тканини, покроїли, відшили, і сподіваємось, що і завтра у нас знову буде сто тисяч».
