Тисячоліттями чоловіки розповідали легенду про жінку, заради обличчя якої спустили на воду тисячі кораблів, але настав час почути її бік історії. «Доньки Спарти» – це оповідь про таємниці, любов і трагедії від жінок, що спричинили найбільш руйнівну війну в міфології, сумнозвісної Єлени та її сестри Клітемнестри. Книга Клер Гейвуд — це яскраве переосмислення облоги Трої, розказане з точки зору двох жінок, чиї голоси занадто довго ігнорували.
«Доньки Спарти» виходить у Yakaboo Publishing, публікуємо уривок.
Час минав. Клітемнестра перебирала волосся, смикала його, зав’язувала у вузлики. Вона сиділа, згорбившись, на краю ліжка та думала про все те, що могло статися. Навіть якщо Єлена і Тесей були в безпеці, Єлена все одно залишилася наодинці з хлопцем. Клітемнестра знала, що хлопці робили з дівчатами. Які речі чоловіки вчиняли з жінками. Текла пояснила їй усе, коли вона запитала, чому баран вилазить на вівцю. Якщо ж це трапилося з Єленою… що ж, у неї ніколи не буде вдалого шлюбу. Клітемнестрі стало погано.
Вона підвела сестру. Зазвичай вона була такою відповідальною. Єлена маленька, іноді поводиться нерозумно, проте Клітемнестра завжди була поруч, щоб захистити її. Та сьогодні вона вчинила як дурепа. Чому так відчайдушно прагнула сподобатися Тесею? Він просто дурнуватий хлопчисько. Єлена значила для неї більше, ніж будь-який хлопець. Більше, ніж будь-хто взагалі. Вона почала плакати. Тихі, злі сльози. Зі злості на Тесея. На дурненьку гарненьку Єлену. Зі злості на себе.
Потім вона почула, як піднімається дверний засув. Клітемнестра швидко витерла лице від сліз і піднялася. Усім серцем сподівалася, що зараз у кімнату зайде Єлена.
Коли двері відчинилися, всередину заштовхнули Агату. Дівчинка жалібно верескнула, а тоді двері за нею закрили. Її обличчя було залите сльозами, очі червоні та опухлі. Вона зробила кілька хитких кроків уперед і зупинилася, наче не могла йти далі. Так і стояла нерухомо, спершись витягнутою рукою на стіну.
— Агато? — обережно запитала Клітемнестра.
Щось точно було не так. Рабиня плакала, коли вони розповіли батькові про те, що трапилося. Її дратував плач зі страху, на який тоді не було часу. Проте на зміну страху в Агатиних очах прийшло щось більш тривожне. Порожнеча. Клітемнестра зробила крок уперед. Ще один. Тільки опинившись зовсім поруч, побачила: освітлена миготливим світлом лампи, спина Агати була посмугована ранами. Нудотний багрянець прорізав її подерту білу сукню, понівечену білу шкіру. Значить, її побили. Саме цього вона так боялася.
— Ох, Агато, — видихнула Клітемнестра.
Вона спробувала обійняти її, але зупинилася, коли побачила, як дівчинка здригнулася.
— Мені так шкода. Мені варто було сказати йому, що це моя помилка також…
— Він знає, що це ваша помилка, — глухо відповіла Агата. — Саме тому він послав мене сюди. Аби ви бачили.
Клітемнестра спантеличено глянула на неї.
— Він не міг побити вас, — пробурмотіла Агата. — У вас залишилися б шрами.
Враз Клітемнестра все зрозуміла й опустила голову. Батько карав її через Агату. Від думки про це всередині все стиснулося. Ймовірно, він побив її сильніше, щоб донести свою думку. Клітемнестра мала побачити той біль. Її батько не був жорстокою людиною, але за потреби міг вдаватися до байдужості. Безпека власних дітей була найважливішою для нього.
Їй хотілося обійняти Агату, промити її рани, але вона боялася нанести ще більшої шкоди.
— Ти знаєш щось про Єлену? — запитала тихо.
Агата похитала головою, опустивши очі.
Минало ще більше часу. Періодично Агата схлипувала, але це був єдиний звук, що порушував тишу кімнати. Удвох вони сиділи на Клітемнестриному ліжку в очікуванні. Кров дівчинки крапала на покривала і бруднила їх, але Клітемнестрі було байдуже. Вона взяла тремтливу руку Агати у свою.
З коридора почувся шум. Погляд Клітемнестри метнувся до дверей. Будь ласка, хай це будуть гарні новини. Нехай вона буде в безпеці.
Коли двері відчинилися, на порозі стояв батько.
— Ми знайшли її, — сказав він суворо.
Брови його були насуплені, обличчя втомлене. Його очі на мить ковзнули по Агаті, лише на мить. Він здавався сумним. Зробив крок убік — там стояла Єлена, ясноока, як завжди, хіба що трішки присоромлена. Вона забігла в кімнату, а батько пішов, закривши за собою двері.
Щойно це сталося, Клітемнестра підскочила та обійняла сестру.
— Що трапилося? Куди ти пішла? З тобою все добре?
Вона оглянула Єлену з голови до ніг, вишукуючи можливі поранення.
— Усе добре. Ми з Тесеєм просто гралися. Не знаю, чому всі так перелякалися. — Вона відкинула волосся з плечей. — Він викрав мене. Ми знайшли печеру вниз по річці та сховалися там.
— Але ж… він торкався тебе, Єлено? — запитала Клітемнестра.
— Торкався мене? Те ж саме хотів знати й батько. Він сильно тряс мене, коли питав. Було боляче.
Вона насупилася та потерла плече.
— То він це робив, Єлено? Торкався тебе чи ні?
Єлена закотила очі.
— Так, він торкався мене. Він тримав мою руку, коли ми втікали від Агати. А потім, у печері, він гладив моє волосся і… і поцілував мене, — сказала вона, сором’язливо всміхаючись.
На її щоках заграв рум’янець, проте на обличчі було щось іще.
Схоже на гордість, подумала Клітемнестра.
— Він поцілував тебе?! І… це все? Більше нічого не сталося?
Тепер Єлена, побачивши занепокоєння сестри, здавалася більш схвильованою.
— Ну, він попросив заспівати для нього, а потім я танцювала. Далі нас знайшов Полідевк. — Вона стала сумнішою. — Оце й усе. Він був милим. Постійно говорив, яка я красива. Тепер батько відіслав його. Закладаюся, минуть роки, перш ніж з’явиться ще один хлопчик, з яким можна буде пограти.
— Це правда, Єлено? Точно більше нічого не відбувалось? — тиснула Клітемнестра.
Єлена кивнула.
— Тоді все добре. — Вона зітхнула з полегшенням і дозволила собі усміхнутися. — Зрештою, нічого поганого з цього не вийшло.
Промовивши ці слова, Клітемнестра згадала про Агату, що сиділа позаду. Вона не була певна, чи Єлена взагалі помітила її присутність.
