«Школа хороших матерів» — антиутопія про експериментальний реабілітаційний центр для матерів, де кожній жінці видають роботизовану дитину, з якою вона повинна практикувати свої батьківські навички.
Колись Фріда мала все, що їй було потрібно для щасливого життя. Але раптом усе пішло шкереберть: через три місяці після народження доньки чоловік покинув Фріду заради молодої коханки, а через спільну опіку жінка мусила розриватися між потребою заробляти й піклуватися про любу Гаррієт. Одного дня жінка залишає доньку вдома, а сама їде до офісу: туди й назад. Утім додому не повертається — офіцер поліції вимагає негайно прибути у відділок, бо Гаррієт там. Відтак недбалу матір, яка залишила доньку без нагляду, тимчасово позбавляють материнських прав і відправляють на перевиховання до школи ідеальних матерів.
Дебютний роман Джессамін Чен — це історія про материнство, «досконале» виховання, державну бюрократію і суспільний тиск, а ще про силу безмежної материнської любові.
Виходить у видавництві «Віват», публікуємо уривок.
Залишившись на самоті в кімнаті зі стінами м’ятно-зеленого кольору, Фріда стала згадувати увесь день, починаючи від самого ранку. Нервуючи, вона навіть не помічала, що гризе нігті. Згадала, як піднімала Гаррієт із ліжечка та міняла їй підгузок. Згадала, як давала дитині її ранкову пляшечку з молоком. Як пізніше годувала йогуртом та бананом, читала їй книжечку про ведмедів Беренстейн, де йшлося про їхню ночівлю.
Вони не спали з четвертої години ранку. А свою статтю Фріда мала завершити ще минулого тижня. Увесь ранок вона розривалася між іграшковим куточком Гаррієт та диваном у вітальні, де на журнальному столику лежали її нотатки. Вона раз-по-раз переписувала той самий абзац, намагаючись простими словами пояснити Баєсове моделювання. Гаррієт увесь час плакала. Їй хотілося сидіти у Фріди на колінах. Їй хотілося на ручки. Вона схопила робочі нотатки Фріди й кинула їх на підлогу. Вона постійно натискала на кнопки клавіатури.
Фріда мала влаштувати справжнє шоу, щоб бодай якось зацікавити Гаррієт.
Зараз вона сиділа в цих м’ятно-зелених стінах і з відчаєм згадувала, про що думала тоді. Якщо вона не допише цієї статті, якщо не встигне цього зробити, керівник заборонить їй працювати вдома, і тоді доведеться віддати Гаррієт у дитячий садочок, а цього Фріда щосили намагалась уникнути.
Вона згадала, як посадила Гаррієт в ігровий розвивальний центр ExerSaucer, від якого повинна була відмовитися ще кілька місяців тому, коли Гаррієт навчилася ходити. А потім дала їй води й крекерів у вигляді маленьких тварин. Перевірила підгузок. Поцілувала доньку в маківку, що пахла дитячою олією. Стиснула її пухкі рученята. І подумала, що в ігровому центрі Гаррієт буде в цілковитій безпеці. Вона з нього не вибереться. Якась годинка, що лихого може статися з нею?
Фріда обкусила чергову кутикулу й відірвала шматочок шкіри. У цій яскраво освітленій кімнаті для допитів у неї болять очі від контактних лінз.
Вона дістала зі своєї сумки пудреницю і стала розглядати синці під очима.
Ще донедавна її вважали вродливою. Мініатюрній і стрункій, з чубчиком, з ляльковими рисами на круглому обличчі, їй не давали й двадцяти. Але не тепер, коли їй тридцять дев’ять років і між бровами та навколо рота залягли глибокі зморшки, які стали особливо помітними після того, як Ґаст покинув її заради Сусанни — тоді Гаррієт було всього три місяці.
Цього ранку Фріда не приймала душ і навіть не вмивалася. Її непокоїло, що сусіди скаржитимуться на дитячий плач. Треба було їй зачинити ті, ще одні двері. Треба було одразу повернутися додому. Взагалі нікуди не їхати. Про ті бісові нотатки, звісно, не можна було забувати. Утім за ними можна було поїхати й на вихідних.
Але ж їй конче потрібно було вчасно виконати свою роботу!
Треба було сказати офіцерам, що їй у жодному разі не можна втрачати посаду. Сказати, що Ґаст найняв посередника для визначення аліментів, бо не хотів марнувати гроші на судові витрати. Він заробляв дуже мало, але йому подобалася його робота і він не шукав іншої. А ще в нього був борг за студентську позику. Тож за їхню спільну опіку над Гаррієт посередник запропонував Ґастові платити їй якихось п’ятсот доларів на місяць. Але цієї суми для підтримки Гаррієт і самої Фріди було недостатньо, надто зважаючи на те, що вона залишила свою добре оплачувану роботу в Нью Йорку. Їй було соромно попросити в Ґаста більше. Вона не попросила в нього аліментів. Не попросила вона допомоги й у своїх батьків, а вони, звісно, охоче підтримали б її. Та вона зненавиділа б себе. Вони все життя тільки те й робили, що витрачали на неї гроші.
П’ятнадцять хвилин по четвертій. Почувши, як у коридорі лунають голоси, вона відчинила двері й побачила Ґаста й Сусанну, які розмовляли з поліціянтами. Сусанна підійшла до Фріди й обняла її. Фріду огорнуло пишне руде волосся, аромат сандалового дерева, і все її тіло напружилося в тих обіймах. Але Сусанна того не помічала й далі стискала її, поплескуючи по спині, наче вони подруги. І Фріді здалося, що цим люб’язностям не буде кінця-краю. Війна на виснаження.
Сусанна колись була танцівницею, їй усього двадцять вісім років. Дивлячись на неї, Фріда як ніколи гостро розуміє, яка неймовірна прірва пролягає між двадцять вісім і тридцять дев’ять. У Сусанни витончені, мов у ельфа, риси обличчя й великі блакитні очі. Здається, що вона зійшла зі сторінок книжки. Навіть у ті дні, коли їй доводиться доглядати їхню з Ґастом дитину, вона підводить очі, увиразнюючи їх. Одягається, як підліток, і поводиться з тією впевненістю, що Фріді ніколи не була властива.
Ґаст потиснув руки іншим чоловікам, тим часом як Фріда, дивлячись собі під ноги, чекала. Колишній, її Ґаст, нервувався б, говорив би на високих тонах. Як робив це раніше, коли вона, замість того щоб колисати дитину, вечорами ховалася у ванній кімнаті й плакала. Але цей, новий Ґаст, якого заспокоїло кохання Сусанни та більш здоровий спосіб життя, не зважає на вчинене правопорушення та ніжно обіймає її.
— Ґасте, мені дуже шкода, — мовила вона.
Він запропонував Сусанні почекати в коридорі, а потім узяв Фріду за руку й повів до м’ятно-зеленої кімнати, де сів поруч із нею, досі тримаючи за руки. З останнього разу, коли вони залишалися так наодинці, минуло вже кілька місяців. Їй так хотілося, щоб він поцілував її, і вона засоромилась, відчувши в собі це бажання. Він значно вродливіший, ніж, як їй здається, вона колись того, щоб бути з ним, заслуговувала. Високий, худорлявий та жилавий. У сорок два роки його вилицювате обличчя вкрили зморшки. Це від того, що він багато буває на сонці. Його кучері, у яких проглядається сивина, стали довші. Усе це заради Сусанни. Зараз він був схожий на серфера, яким і був колись.
Ґаст міцно стиснув її руки так, що стало боляче.
—Вочевидь, те, що сьогодні трапилося…
— Я майже не спала. Я не думала. Знаю, що це не виправдання. Я гадала, що за годину з нею нічого не станеться. Я збиралася просто заїхати на хвилинку й одразу повернутися додому.
— Навіщо ти це зробила? Це не нормально. Ти усвідомлюєш, що виховуєш її не сама? Ти могла зателефонувати мені. Будь-кому з нас. Тобі могла допомогти Сусанна. — Ґаст схопив її зап’ястки. — Сьогодні вона ночуватиме в нас. Подивися на мене. Фрідо, ти мене чуєш? Це не забавки. Поліціянти кажуть, що ти можеш втратити право на опіку.
— Ні.
Вона вивільнила руки. Кімната пішла обертом у неї перед очима.
— Тимчасово, — мовив він. — Сонечко, ти не дихаєш.
Він затряс її за плечі, наказав, щоб вона не затамовувала духу. Але вона не могла: якщо вона вдихне, її знудить.
Фріда почула плач, що долинув із коридору.
—Можна? — пролунало в отворі дверей.
Ґаст кивнув.
До кімнати зайшла Сусанна з Гаррієт на руках. Вона давала їй шматочки яблука, і дівчинка із задоволенням їх їла. Фріду щоразу вибивало з колії, коли доводилося спостерігати, як легко приймає Гаррієт Сусанну, як-от і зараз, після такого важкого для неї дня, коли її оточували незнайомі люди і їй було по-справжньому страшно. Цього ранку Фріда одягнула Гаррієт у фіолетову футболку з динозавром, смугасті легінси й мокасини. Проте зараз на ній був старий рожевий светр, завеликі для неї джинси й шкарпетки. Взуття на ногах не було.
— Будь ласка, — мовила Фріда, простягаючи до доньки руки й забираючи її у Сусанни.
Гаррієт обійняла матір за шию, і тепер, коли вони нарешті знову разом, Фріда дозволила собі розслабитися.
— Ти не голодна? Тебе годували?
Гаррієт на її запитання хіба сильніше засопіла. Очі в неї були червоні й заплакані. Позичений одяг пахнув чимось кислим. Фріда уявила, як соціальні працівники знімають з Гаррієт одяг, підгузок й оглядають її тільце. Чи всі доторки були належні? Чи зможе вона колись спокутувати свою провину перед власною донькою? Скільки мине часу: місяці, роки, усе життя?
—Мамочко, — хрипким голосом озвалася Гаррієт і пригорнулася до Фріди.
Фріда притиснулася скронею до голівки Гаррієт.
— Матусі дуже шкода. Деякий час тобі доведеться побути з татком і Су-Су. Гаразд? Бульбашко моя, пробач мені. Я утнула жахливу дурницю. — Фріда поцілувала Гаррієт у вушко. — І досі болить?
Гаррієт кивнула.
— Татко дасть тобі ліки. Пообіцяй, що будеш хорошою дівчинкою.
Фріді й самій хотілося пообіцяти, що вони скоро побачаться, але вона втримала язик за зубами. Натомість узяла Гаррієт за мізинець.
—Галактики, — прошепотіла вона.
Це була їхня улюблена гра, своєрідна обіцянка, яку вони щоразу повторювали перед сном. «Я обіцяю тобі місяць разом із зірками. Моя любов до тебе більша за галактику». Вона казала це щоразу, коли вкладала спати Гаррієт, дівчинку з таким самим, як у неї, круглим обличчям, такими самими подвійними віями, такою самою мрійливою усмішкою.
Гаррієт почала засинати в неї на руках.
Ґаст смикнув Фріду за руку.
— Ми повинні встигнути додому на вечерю.
— Ще трішечки, — благально мовила Фріда.
Вона обійняла Гаррієт, не припиняючи колисати, і поцілувала її солону щічку.
Швидше скинути з неї цей гидкий одяг. Вони зроблять це. І викупають її.
— Я дуже сумуватиму за тобою. Люблю тебе, бульбашко. Люблю тебе, люблю тебе, люблю тебе.
Гаррієт заворушилася в її обіймах, але нічого не проказала у відповідь.
Фріда кинула на доньку останній погляд і заплющила очі, коли Ґаст забирав у неї дитину.
