Культові L-книжки: 10 романів, що їх давно вже треба прочитати (і перекласти)

/
2455 переглядів

Перед нами культові романи, яким проте відчутно бракує уваги. Ні, я не практикуюся зараз у парадоксах, бо так воно і є, коли мова заходить про книжки, що визначають і формують спільноти. Такі твори мають чимало шанувальників всередині ком’юніті, що і надає їм культового статусу, водночас ці твори мало читають, мало знають чи викривлено інтерпретують поза «своїм колом». (І тут я з жалем зауважу: абсолютна більшість книжок, про які далі піде мова, українською ще не перекладені).

Лесбійська література має мало гучних, відомих імен (порівняно мало, звісно, але навіть якщо порівняти з чоловічою гей-прозою, то мало). Це книжки, які історично поставали перед труднощами публікації та поширення. Це книжки, які роками заганяли в нішеві видання палп-фікшн і софт-порно. Ці книжки зухвалі й часто стають основою контркультури — масовість таким творам не загрожує. Збереження і формування корпусу L-романів — індивідуальне зобов’язання.

Книжки, які лесбійки називають тими, що формували їхнє сприйняття себе і надавали моделі для ідентифікації останні пів століття, — то зазвичай напружені та драматичні історії. Дуже неоднорідні і жанрово, й ідеологічно. Але кожна з них передає повідомлення про засади, на яких формується спільнота.

Знати ж ці книжки гетеросексуалкам — це виказати повагу ком’юніті. Ну і просто прочитати десять крутих книжок нікому не завадить.

Маргеріт Редкліфф-Голл, «Колодязь самотності» (Well of Loneliness), 1928

Культові L-книжки: 10 романів, що їх давно вже треба прочитати (і перекласти)

Вікторіанська Англія. Її звати Стівен Гордон, батьки хотіли сина, звідки й чоловіче ім’я. Вона змалечку відчувала себе хлопчиком і закохувалася у покоївок. Їй було років сім, коли тато вирішив ставитися до Стівен як до хлопчика, тож вона здобула відповідну освіту. Зокрема, стала вправною атлеткою. Стівен і зовні на жінку не схожа: дуже висока з довгими руками-ногами, вузькими стегнами. Людей, подібних до Стівен, тоді звали сексуальними інвертами. Так вона і визначає себе.

Під час Першої світової Стівен (на той момент відома письменниця) стає водійкою швидкої допомоги. Там зустрічає Мері. Війна, яка надала жінкам більше соціальної свободи, стає ідеальним часом для лесбійських стосунків. Голл дуже прямолінійна: бути інвертом — це апріорі бути травмованим, в екстремальних умовах інверти швидко адаптуються… Але війна має властивість закінчуватися.

Поглинальний тривожний сором і глибока ненависть до себе — пафос «Колодязя самотності». Стівен називають гротескною і потворною, вона погоджується. Батько Стівен лютиться: «Боже, нащо ти скалічив мою дитину?» Стівен так і почувається — потворою. Її ж молитва натомість: «Боже, дай мені право існувати». Дарма що у Стівен був прототип — легендарна постать жіночого активізму Тупі Ловтер.

Патриція Гайсміт, «Ціна солі» (The Price of Salt, під псевдо Клер Морган), 1953

Культові L-книжки: 10 романів, що їх давно вже треба прочитати (і перекласти)

Терезі — 21, вона продавчиня у великому універмазі, мріє працювати сценографом, заручена з художником-аматором із другої хвилі еміграції (у дівчини поганий смак на чоловіків: він — росіянин), вважає себе фригідною. Одного дня до магазину заходить Керол. Ефектна багата нервова жінка, яка переживає розлучення і суд щодо опіки над донькою. Тереза враз закохується. І це взаємно. Тим часом чоловік Керол нацьковує на жінок детектива: викриття їхніх стосунків означає для Керол втрату доньки, для Терези — роботи.

Стосунки, в яких Керол на старті старша, статусніша, досвідченіша, стають тими взаєминами, де тон буде задавати Тереза. Це її роман та історія. Тереза по черзі відкине все, що її обмежує: робота заради грошей, шлюб заради статусу, секс заради влади над іншою людиною. Її дорослішання не буде легким.

До цього роману не було лесбійських історій із щасливим фіналом. До перевидання 1984 року було додане післяслово: авторка зізналася, що той хепіенд вимагав неабиякої сміливості, адже на час написання роману від гомосексуальності застерігали так само, як від наркотиків. «Тепер, — додавала вона, — варто було б інакше писати характер Терези, та не була б налякана своєю сексуальністю, позаяк отримала б інформаційну підтримку від спільноти».

Події «Ціни солі» припадають на довгі різдвяні свята. Гайсміт написала різдвяну казку для лесбійок. У 2015 році за книжкою зняли фільм, стрічка називається «Керол».

Джейн Рул, «Спустошені серця» (Desert of the Heart), 1964

Культові L-книжки: 10 романів, що їх давно вже треба прочитати (і перекласти)

Університетська викладачка з Каліфорнії Евелін Голл проходить через складне розлучення після 15 років шлюбу. Розлучитися запропонував лікар чоловіка: на самоті тому буде легше подолати депресію. Щоби пришвидшити процес розлучення, Евелін на тиждень орендує житло в Неваді (тут розлучають протягом тижня). Френсіс Паркер саме облаштувала в Ріно пансіон для жінок, які розлучаються. У Френсіс є донька Енн, їй 25, вона працює в казино і мріє заробляти як художниця-карикатуристка.

Енн — поліаморна бісексуалка. Френсіс застерігає Евелін від зближення з Енн. А тут ще й агресивний колишній Енн намагається зіпсувати жінкам життя. Але між Евелін і Енн є потужний потяг: всі застереження їм ні до чого.

Цей твір цінується нині саме як гімн поліаморії. За часів першого видання — як історія, де молодша і відкритіша жінка спокушає старшу. Різниця у віці між героїнями роману — понад 15 років. Почасти їхні стосунки нагадують взаємини матері й доньки (що додало твору сенсаційності). Це свідомий вибір авторки: для Рул прототип будь-якого кохання — абсолютна любов матері до дитини.

Ріно — місто в пустелі, «спустошені» з назви книжки — це пустельні ще й буквально (до речі, назва є цитатою з вірша Вістена Г’ю Одена про пізнє перше кохання). Пустеля лякає Евелін і вабить Енн: небезпечне і прекрасне. Вкрай прозора алегорія жіночої сексуальності.

Ріта Мей Браун, «Рубінові джунглі» (Rubyfruit Jungle), 1973

Культові L-книжки: 10 романів, що їх давно вже треба прочитати (і перекласти)

Рубінові джунглі — евфемізм на позначення вагіни. А книжка з такою назвою — автобіографічний роман дорослішання.

Молі Болт удочерила родина «білого сміття». Матінка Кері — зашнурована наглухо лютеранка, яка шалено прив’язана до дитини, але вчить соромитися того, якою Молі є. А Молі між тим — красуня і дотепниця, яка рано усвідомлює себе лесбійкою і користується всіма благами сексуальної революції.

Справжня мати Молі — волоцюжка, її звали Рубі (див. назву роману).

У шостому класі Молі вперше закохується в дівчину. Скоро родина переїздить в іншій штат, ці стосунки закінчуються. Через декілька років жінки зустрінуться, Леота буде в шоку від того, що Молі визнає себе лесбійкою. А Молі між тим зустрічається з футболістом, спить зі своїм розумово обмеженим кузеном, заводить пристрасний роман із черлідеркою. Вона популярна і розумна: Молі вирішує вчитися у кіношколі в Нью-Йорку. Тут викривають її роман з одногрупницею і відправляють обох лікуватися, позбавляючи стипендії на навчання. Але це Нью-Йорк, в якому є ще жінки для тих, хто не губиться в джунглях.

Дотепна, демонстративно вульгарна книжка, в якій лесбійка — не трагічна героїня, а авантюристка. «Джунглі» — про підрив соціальних очікувань щодо сексу. Це така собі шахрайська історія успіху: світ тисне на тебе через твою сексуальність — трахни той світ!

Еліс Вокер, «Колір пурпуровий» (The Color Purple), 1982

Культові L-книжки: 10 романів, що їх давно вже треба прочитати (і перекласти)

«Я бідна, я чорна, можливо, я потворна і не вмію готувати… але я тут». Одна з найвідоміших реплік жінки в світовій літературі. Це говорить героїня Вокер. Селі — темношкіра лесбійка з депресивного регіону самого початку 20-го століття.

«Колір пурпуровий» — листи Селі до молодшої сестри. Їх розлучили підлітками. Постійно хвора через побої та вагітності мати може лише проклясти доньок перед смертю. Батько бив і ґвалтував Селі. Вона народжує від нього двох дітей, яких той викрадає. У 14 років Селі видають заміж за вдівця з дітьми. Містер б’є і ґвалтує дружину.

Селі — чорна рабиня для своїх же чорних чоловіків. Але в житті Селі з’являється джазова співачка Шуг. Та підбиває Селі покинути Містера. Шуг — блюзова співачка, вона давня коханка Містера, мати трьох його дітей і приїхала до його домівки, бо хвора та потребує піклування. Перше, що скаже Шуг Селі: «Яка ти потворна». Скоро Шуг Ейворі та Селі стануть коханками.

Домінантна сексуальна партнерка, коханка-вчителька — Шуг у романі є суто еротичною фантазією, яку описують так: «Шуг хотіли всі чоловіки і ненавиділи всі жінки». Але саме право мати «власну» гомоеротичну фантазію запускає уявлення Селі про себе як про особистість. Небезпечна Шуг стає для Селі прихистком.

Пурпуровий з назви — це саме Шуг: вона «синя» (нездатна до любові) і «червона» (пристрасна коханка) одночасно.

Монік Віттіг, «Вергілію, ні!» (Virgile, non), 1985

Культові L-книжки: 10 романів, що їх давно вже треба прочитати (і перекласти)

Жіноча гомосексуальність потребує своєї мови, мову Віттіг і винаходить. «Вергілію, ні!» — переписана «Божественна комедія» Данте, але стежки до раю тут можуть знайти тільки лесбійки-піонерки. Історії, що їх раніше розказували чоловіки, нахабно викрадають жінки. Ну бо!

Подорожує героїня на ім’я Віттіг, за провідника в неї — жінка на ім’я Манастабаль (метелик такий), а Дантове пекло — в Сан-Франциско. Кожного нового кола персонажки дізнаються новий спосіб зламати жінку: від диктату моди типу корсетів до зґвалтування на побаченні та трафіку жінок — спектр практик репресій широченний. Чиїсь свідчення вони вислуховують, когось втішають, когось рятують.

Попри те, в книжці наполегливо звучить думка, що інституційні обмеження можуть стати привілеєм: скажімо, не можуть жінки одружуватися, але вони винаходять альтернативні способи визнати свої стосунки. Обмеження робить лесбійок: а) креативною, б) спільнотою.

Лесбійки тут — химери на кшталт сирен: «Її зелене тіло вкрите лускою, але не обличчя, обличчя — ні. На її руках рожева шкірка. Часом вона співає. Жінки говорять, що її пісня — одне протяжне О». О — вагіна й оргазм. Віттіг з роману починає проповідувати сексуальну свободу жінкам у ландроматі в пеклі, ті змушують її роздягатися — і раптом: тіло Віттіг вкрите лускою. Найкреативнішу з сирен, бува, зухвало викривають. Ну бо!

Туве Янссон, «Чесна гра» (Fair play), 1989

Культові L-книжки: 10 романів, що їх давно вже треба прочитати (і перекласти)

Збірник надкоротких оповідань про стосунки двох героїнь — Марі та Юнни. Не найвідоміша книжка дуже відомої авторки є автобіографічною. Марі — це і є Туве (Маріка — її друге ім’я). Туулікі Пієтіля — партнерка Туве — у збірнику фігурує під ім’ям Юнна.

Юнна і Марі живуть поруч у сусідніх будинках, одна з них — письменниця, інша — художниця. Жінки часто відвідують одна одну, не афішуючи це, — через горище: будинки мають сполучення на дахах. Вони живуть відкрито на острові у Фінській затоці — крихітному і безлюдному, але одна біда: він розташований у зоні військових навчань, і жінок часто-густо будять артобстріли. А ще вони разом подорожують, Юнна фільмує про це довгі відео, на яких мало що можна роздивитися, Марі вважає їх шедеврами. Ці стрічки жінки переглядають зимовими вечорами. Вони в принципі віддають перевагу усамітненню, кіно, картинам і книжкам. В їхнє приватне життя доступу нікому немає, адже вони зберігають разом важливу таємницю.

Дві ексцентричні старенькі. Жодного разу в «Чесній грі» не буде сказано, що перед нами — подружжя з величезним стажем. Але цього і не треба, мабуть, говорити: стосунки між жінками тут — система компромісів і поступок, на яких вибудовують саме шлюби. Назва, до речі, — це футбольний термін: гра з найменшою кількістю порушень. Себто, щасливий шлюб.

Джанет Вінтерсон, «Окрім апельсинів є й інші фрукти» (Oranges Are Not the Only Fruit), 1990

Культові L-книжки: 10 романів, що їх давно вже треба прочитати (і перекласти)

Її вдочерили «п’ятдесятники». Вона мала вирости і стати місіонеркою. Мати вечорами розглядає родинні альбоми, час від часу звідтам зникають окремі фото. «Моя родина — це церква», — пояснює мати. Джанет погоджується з нею. На одному з фото була красива жінка з кішкою, ця світлина зникла однією з перших. Мати сумлінно викорінює «протиприродні» нахили доньки. Джанет закохується у дівчину і звіряється матері. Та натомість передає дівчат екзорцисту. Партнерка Джанет покаялася і згодом саме вона стала місіонеркою. Джанет «перевиховати» не вдалося.

Джанет в очах матері суперничає з самими Спасителем. Цілком логічно: Вінтерсон обрала собі за опонента Біблію. Роман складається з восьми розділів, названих за книгами Біблії: Буття, Вихід, Левит, Числа, Повторення Закону, Книга Ісуса Навина, Книга Суддів, Книга Рут.

Фінал — епічно (анти)біблійний. Джанет у розділі «Рут» повертається додому після багатьох років вигнання, її відсутності й не помітили, хіба мати, поставивши хрест на пасторській кар’єрі доньки, сама взялася проповідувати. В Книзі Рут все обертається навколо жнив — буквальних та алегоричних. Джанет вдома не знаходить Елсі — єдину людину, яка приймала її такою, якою її Бог сотворив. Свого часу Джанет вишила для Елсі цитату: «Минули жнива, скінчилося літо, а ми не спасені». Ніхто у Вінтерсон не врятується у фіналі.

Роман не є автобіографією. Це вишукана сардонічна літературна гра. Якщо ж ідеться про історію квір-дівчини в релігійній громаді, то у Вінтерсон є суто мемуари — «Нащо бути щасливою, якщо можеш бути нормальною» (2011). Реальність цієї Джанет була жорсткішою. Елсі в реалі не існувало.

Леслі Файнберг, «Стоун-Буч Блюз» (Stone Butch Blues), 1993

Культові L-книжки: 10 романів, що їх давно вже треба прочитати (і перекласти)

Джесс Голдберг живе в Баффало. Вона надає перевагу чоловічому одягу. Коли батьки заскочили, як мала приміряє татів вихідний костюм, то спровадили її в психлікарню. З дому вона втекла в 15 років після «корекційного» групового зґвалтування у школі. У фіналі книжки Джесс от-от виповниться 40, вона здається собі неймовірно старою. «Забагато досвіду», — пояснює Джесс.

Джесс — буч. У 14 років вона вперше приходить до підпільного гей-бару, де зустрічає бучів, фем, драг-королев та вчиться жити серед своїх. 1950-ті, 1960-ті: арешти, облави, побиття, зґвалтування в поліцейських дільницях, самогубства подруг. Джесс ухвалює рішення, вона не відчуває себе ні жінкою, ні чоловіком, та в чоловічому тілі у неї буде менше проблем: починає гормональну терапію. Це рішення вартує стосунків, її більше не приймає спільнота. Проте й сама спільнота змінюється: тепер ті гомосексуали, які підтримують динаміку буч-фем, здаються поборниками патріархату.

Джесс у цьому всьому самотня.

«Стоун-Буч Блюз» — насамперед про самотність, але з тих психологічно складних книжок, що звільняють. Героїня Леслі Файнберг знаходить порятунок у «неконвенційному» коханні (її партнерка — трансгендерна жінка), і в політичному активізмі. В одній із фінальних сцен Джесс виходить на сцену під час гей-прайду (одного з перших в історії) і вимагає видимості для бучів. Вона в цей момент абсолютно щаслива.

Бернардін Еварісто, «Дівчина, жінка, інакша» (переклад Ярослави Машико), 2019

Культові L-книжки: 10 романів, що їх давно вже треба прочитати (і перекласти)

Відома темношкіра лесбійка Амма створила черговий хіт. Вистава про дагомейських амазонок — жіноче військове формування, що існувало з 17-го до початку 20-го століття в республіці Беніна. Йти у військо дівчата зголошувалися добровільно, а жінки примусово — їх туди за некеровану поведінку відсилали родичі-чоловіки. Одна з легенд, що саме з неї Амма робить свою п’єсу: амазонки народжували королю дітей, хлопчиків одразу ж вбивали, а дівчата поповнювали їхні лави. Дагомея постійно перебувала у стані війни.

Цей сюжет про жіноче воїнство — прозорий натяк: таке ж військо ангажує й авторка «Дівчини, жінки, інакшої». Бо війна триває. Роман складається із 12 історій-монологів. Тут жінки старші й молодші, цисгендерні, трансгендерні та небінарні, гетеро- і гомосексуальні, матері та чайлдфрі, білі й темношкірі, багаті й зубожілі, феміністки і консерваторки, адептки чи не всіх «великих» церков. Раса, сексуальність, стать, клас, гендер, віросповідання — фактори, що визначають ідентичність, — перетинаються у героїнях Еварісто в найнесподіваніших комбінаціях.

Ідентичність — складний процес, а не набір яскравих ярличків. Ідентичністю є те, чого досягають, отож вона і потребує роботи разом. Кожна з цих жінок — унікальна, винятково унікальна. І не варто дивуватися, що найбільша мізогінка тут — лесбійка, а люта расистка — метиска.

Замі — так на Карибах називають подруг або родичок, або коханок, які працюють разом. Це книжка про замі.