Від тушкованки до 3D: Як мешканка Вишгорода створила мережу волонтерських проєктів для ЗСУ

/
598 переглядів

Кількість волонтерських ініціатив, які запустила жителька пристоличного Вишгорода Світлана Панченко-Вепшина і які нині успішно діють, вражає.

У Світлани добре виходить побачити проблему, започаткувати та «розкрутити» певний волонтерський напрям, а далі — знайти координатора для його продовження і відпустити у вільне плавання справу, яка успішно працює на допомогу ЗСУ. Скільки таких ініціатив Світлана вже започаткувала від початку повномасштабного вторгнення рф в Україну у невеликому місті неподалік Києва, навіть складно сказати. Це і виробництво окопних свічок, і саперних щупів, і маскувальних костюмів, і не тільки.

«Я можу організовувати роботу та гуртувати людей», – пояснює Світлана та розповідає, як організувати роботу волонтерів за різними напрямами, зробити її ефективною і корисною, не дати собі й іншим вигоріти.

«Приходять люди, які підхоплюють ініціативу»

Ми переїхали у Вишгород з Києва, придбавши тут житло. За фахом я менеджер-організатор, і в мене виходить організовувати та координувати роботу на різних напрямах. Волонтерською діяльністю займаюсь ще від 2014 року, бо ще відтоді не могла бути осторонь подій, які розгорнулись в Україні. Коли ж почалося повномасштабне вторгнення рф в Україну, я замислилась: чим можу допомогти, що найнеобхідніше?

Пригадала — хлопцям потрібні мішки, спальники, каремати, їжа, окопні свічки. Я не можу робити тушкованку для військових, бо я не кухар; не можу шити, бо не маю таких навичок. Але я можу організовувати роботу. Досвід проєктного менеджменту тут став у пригоді.

Від тушкованки до 3D: Як мешканка Вишгорода створила мережу волонтерських проєктів для ЗСУ

Оскільки я волонтерила від 2014 року, то вже напрацювала певну медійність, впізнаваність у Вишгороді та Києві, є канали, якими поширюю інформацію та можу гуртувати людей. Тому спочатку я давала оголошення про збір мішків для тероборони, допомагала збирати півлітрові банки і гроші для закупівлі сировини, щоб волонтери виготовляли тушкованку для ЗСУ, під час окупації північної частини Вишгородщини підхоплювала евакуаційні питання тощо. Тоді хапалась практично за все, але це не було системно.

Вирішила виокремити низку напрямів, у яких можу бути найефективнішою і саме на них спрямувати зусилля. На решту започаткованих мною напрямів прийшли люди, які підхопили ініціативу, стали координаторами, продовжують згуртовувати однодумців — справа розвивається.

М’ясорубки для свічок, саперні щупи та ЗD-друк деталей для техніки

Я починала з виробництва окопних свічок, це одна з нагальних потреб для військових на передовій. Досвід був ще у 2014 році, тож навесні 2022-го одразу почала організовувати справу у Вишгороді, збирала парафін та бляшанки для таких свічок, проводила майстер-класи з їхнього виробництва тощо. Потім передала координацію проєкту своїм сусідам і дуже вдячна їм, що вони взялися за справу.

Напрям досить трудомісткий, та й обсяги виготовлення окопних свічок зростають — у холодний сезон військові потребують їх дедалі більше.

Натомість я підхопила та координую такий напрям, як збирання старих м’ясорубок та виготовлення з них машинок для накрутки картону для свічок.

Окопна свічка виготовляється за спеціальною технологією: потрібно скрутити в рулончик смужку гофрованого картону, помістити у бляшанку, а вже потім заливати парафіном. Це потрібно, щоб свічка довше горіла і давала більше тепла. Щоб якісніше, швидше і легше скручувати картон, використовуємо старі м’ясорубки.

Проєкт із виготовлення саперних щупів виник за запитом наших військових. До нас «постукався» знайомий, Дмитро Шевченко, який нині служить сапером, і розповів, що в їхньому підрозділі катастрофічна ситуація — на 15 людей один щуп, та й той зі старої швабри. Щупи неможливо дістати або за них просять по 500 гривень за собівартості у 40 гривень. Ми взялися за цю справу, вивчили технологію і зробили непогані, до того ж дешеві щупи. Спочатку для Дмитра і його колег, а потім пішли замовлення на них. Я починала цей напрям як координатор, але тепер і він пішов у самостійне «плавання», оскільки наша однодумиця взялася за його реалізацію.

Від тушкованки до 3D: Як мешканка Вишгорода створила мережу волонтерських проєктів для ЗСУ

«Наймолодший» проєкт, який я координую, — це ЗD-друк деталей для техніки ЗСУ. Ідея виросла із захоплення мого старшого сина Сашка. Він давно вивчав ЗD-моделювання і, коли дізнався, що на 3D-принтері можна «штампувати» деталі для військової техніки, загорівся бажанням це робити. Наша родина хотіла придбати 3D-принтер, Сашко збирав кошти для цього, але нам пощастило: колеги-волонтери віддали для доброї справи, фактично подарували Сашкові на день народження вживаний «агрегат» і прийняли хлопця у свою спільноту 3D-друкарів у неофіційному званні юнги. Кошти, які син збирав на придбання 3D-принтера, він зараз витрачає на матеріали для 3D-друку деталей.

«Кажу, ми готові зробити маскувальні костюми для захисників, тільки ставайте в чергу»

Також свого часу я вирішила запустити плетіння маскувальних сіток і кікімор. Кікімора — маскувальний костюм із ниток у відповідних природних кольорах, який одягає солдат, щоб його не було видно у лісі, у полі тощо. У дитячих фільмах таке вбрання лісовики носили.

У Вишгороді діє група «Сітка-БЕРЕГИНЯ», до якої я хотіла долучитися, ходила до них вчитися, збиралась поставити свою рамку. Коли закуповувала матеріали, не змогла придбати ті, які потрібні для плетіння маскувальних сіток. Була тільки дрібна сітка — для кікімор, я й закупила саме її.

Від тушкованки до 3D: Як мешканка Вишгорода створила мережу волонтерських проєктів для ЗСУ

У нашому «Окремому маскувально-кікіморному підрозділі» дівчата плетуть різноманітні індивідуальні маскувальні костюми для наших захисників — за ними вже «вишикувалась» черга військових на кілька місяців. Маємо чотири філіали в різних населених пунктах: у Петрівській громаді, у Новосілках і два у Вишгороді — у ЖК «Велесгард» та у міській ДЮСШ, де розташований і штаб.

Наша спільнота немаленька, не менше 40 жінок. Точну кількість важко назвати, бо це «надомниці», з яких хтось зараз плете кікімору, а в когось пауза в роботі. Приходять допомагати і чоловіки — роблять рамочки, виготовляють різні пристрої, манекени, допомагають з логістикою тощо.

Ми підрахували, що одна кікімора ручної роботи не може коштувати менше, ніж п’ять тисяч гривень. А ми зробили 300 таких костюмів. То скільки ми зекономили для армії?

До нас часто звертаються військові та їхні рідні з проханням продати виріб. Але я пояснюю: ми не продаємо ні сітки, ні кікімори, все віддаємо безплатно, бо і матеріали купуємо за донати, і наші волонтери працюють як ентузіасти. Кажу, ми готові зробити маскувальні костюми для захисників, тільки ставайте в чергу.

Зазвичай люди, які хочуть приєднатися до нас, бачать мої пости на Фейсбук-сторінці або переглядають мої навчальні вебінари з плетіння кікімор на YouTube.

Буває, що люди, які приходять у сіткарню до «Вишгородських павучків», з якими ми перебуваємо в одному приміщенні, бачать наші кікімори, пропонують: ми ще й вдома можемо плести, навчіть і дайте нам рамочку! Зазвичай спочатку надсилаю своє навчальне відео, а потім ще й наживо показую, як це робити ручками, і наша спільнота поповнюється новими волонтерками.

Шкарпетки для ЗСУ, які ми додаємо бонусом до кікімор, майстрині плетуть вдома. Приносять до нашого штабу і гуманітарну допомогу для переселенців, а ми вже її передаємо тим, хто потребує. Тобто ми такі собі «багатоверстатниці».

«Тоді ми нічого не відправили хлопцям: сиділи і висмикували ті клапті, що світилися»

З Іриною Сергієнко ми все ж маємо спільний напрям — перевірка матеріалів для виготовлення маскувальних засобів приладом нічного бачення. Це важливо, бо деякі матеріали світяться у таких приладах і вночі демаскують хлопців та їхню техніку. Тож з них не можна плести сітки й кікімори.

Ми самі дізнались про це випадково: підготували до відправлення на фронт десь 20 кікімор, але один інструктор зі снайперства вчасно розповів про нюанси. Мені пощастило — «дістала» прилад нічного бачення, напрацювала методику перевірки, але після тестування цих кікімор була в шоку. Тоді ми нічого не відправили хлопцям: сиділи і висмикували ті клапті, що світилися.

І ще один, можливо, секрет, розкрию для сіткарень: не кожну вживану у побуті тканину, приміром, постільну білизну, можна різати на смужки для маскувальної сітки. Якщо вона випрана порошком з відбілювачем, то стовідсотково світитиметься у приладі нічного бачення. Багато з тих, хто плете сітки і кікімори, використовують старі запаси: одні не знають про проблему, інші її не враховують, мовляв, а з чого ж ми плестимемо, треба ж багато і швидко.

Від тушкованки до 3D: Як мешканка Вишгорода створила мережу волонтерських проєктів для ЗСУ

Втім, дедалі більше моїх колег-волонтерів переймаються тим, щоб не створювати проблеми нашим військовим із маскуванням, і звертаються до мене по допомогу.

Хочеться, щоб якомога більше майстерень та волонтерів мали прилади нічного бачення чи попросили допомоги у мисливців і виділяли час на тестування — їм самим це буде зручніше і швидше. Готова ділитись напрацьованою методологією — викладала альбоми з дослідженнями на своїй сторінці у соцмережі, їх репостили, і нині люди зв’язуються зі мною, просять консультацію. Для обміну напрацюваннями готуємо онлайн-форум виробників і майстерень маскувальних засобів.

«У мене теж хронічне відчуття, що я нічого не встигаю із запланованого»

Важливо берегти самих волонтерів та волонтерок. Бо людської праці, часу, зусиль наш напрям роботи потребує дуже багато, волонтерки допомагають ЗСУ, практично розриваючись між роботою, родиною, іншими турботами. Якщо на початку вторгнення багато хто міг повністю включитися у волонтерство, то зараз люди почали повертатись чи влаштовуватись на роботу — без заробітку сім’ї не вижити. Та й родинам теж треба приділити час, домашні справи нікуди не зникли. Дехто певний час тримався на адреналіні, а потім почалися проблеми зі здоров’ям. Тут, як і в будь-якій іншій справі, йдеться про живих людей, зі своїми потребами й емоціями, до яких нині додаються й воєнні переживання, життя у постійному стресі.

У мене теж хронічне відчуття, що я нічого не встигаю із запланованого. Але коли оглядаюсь назад, то бачу, що встигла досить немало, хоч і хотілось зробити набагато більше.

Я ж окрім волонтерства ще і працюю — я проєктний і грантовий менеджер. Мої обидва сини — школярі, вони самостійно добувають їжу в холодильнику. І чоловік ставиться з розумінням до моєї волонтерської діяльності. Мабуть, в інших умовах я б не змогла так багато зробити.

Та знаю кілька випадків, коли наші дівчата через волонтерство мали проблеми в родинах, дехто з них волонтерить всупереч. Я ж це роблю завдяки. І це неоціненно.

За моїми спостереженнями, саме через відсутність підтримки з боку близьких, через те, що жінки не встигають впоратися з усіма справами, вони вигорають приблизно за 3–4 місяці активної волонтерської роботи.

Але впоравшись зі своїми питаннями, трохи перепочивши, перезавантажившись, більшість повертаються до волонтерської діяльності. Скажімо, хтось замість виготовлення сіток візьметься плести шкарпетки, хтось замість кікімор візьме додому мішки і сотатиме з них нитки для маскувальних виробів.

Волонтерство накладає свій відбиток і на світосприйняття. Щодо себе помітила таке: раніше, ідучи вулицею, я оцінювала як фахівець рекламні написи, вивіски, а тепер звертаю увагу на колір трави, листячка, на глину, пісочок. І намагаюсь уявити: як виглядатимуть кікімори у таких кольорах, чи доречно використати цю колористику для маскування наших захисників?