Парфумерка Ксандра Осініна про культуру парфумерії, крафтові аромати та парфуми під час війни

911 переглядів

Чим пахне Україна? Нагрітими сонцем яблуками на Житомирщині, вечірніми матіолами на Сумщині, лавандою та сіллю у Криму, розпеченим асфальтом у Києві. Десь вона пахне хлібом і молоком, десь — багаттям і вербами, десь — грибами та зів’ялою травою. А десь — димом і порохом. Здавалося б, усі ці запахи мають мало спільного з тими, що ми звикли носити на собі у парфумах. Але не для Ксандри Осініної, засновниці бренда авторської парфумерії «Чар-зілля». Вона створює не просто аромати, а цілі історії у флаконах: про події, місця та людей.

Основна лінійка Ксандри присвячена Україні. Це аромати без екзотичних нот «французької парфумерії», в них відтворені рідні та близькі з дитинства запахи.

Калина, бурштин, глина — навіть такі речі стають ароматними настоянками та додаються як особливий штрих до звучання ароматів. Їх складно знайти серед палітри парфумерних матеріалів, але можна створити власноруч.

Композиціям парфумерка дає назви, що самі собою є частиною незвичної історії. «Партизанська любов», «Мольфарський ліс», «Весна над Дніпром» і «Півострів кохання» повертають багатьом клієнтам Ксандри відчуття дому в той час, коли вони мусили його залишити: в евакуації, в окопах чи у волонтерських штабах. Як виявилося, багато хто в останню мить у валізку чи наплічник кидав саме парфуми.
Тож, який аромат має Україна? Чим пахли наші предки і коли зародилась культура парфумерії? Чи є попит на парфуми в умовах війни? Чим авторські парфуми відрізняються від промислових? Про це та інше розповідає парфумерка Ксандра Осініна.

Про народження «Чар-зілля»

Я художниця за фахом, багато років у мене в пріоритеті були візуальні мистецтва: живопис, фотографія, поліграфічний дизайн. Дуже люблю працювати на перетині різних мистецтв, не сприймаю якусь одну сталу техніку чи історичний стиль, весь час шукаю щось своє. І ще маю дуже незручну для життя рису характеру — не можу коритись обставинам, які мені не подобаються. Мабуть, саме тому я почала малювати, маючи дуже поганий зір. Саме ця слабкість зору навчила організм добре відчувати нюанси тактильного світу, зокрема й запахів. Я не маю бездоганного нюху, але дуже добре відчуваю гармонію ароматів, композицію, емоційну складову.

Парфумерка Ксандра Осініна про культуру парфумерії, крафтові аромати та парфуми під час війни

Знайшла ж себе в парфумерній творчості завдяки знайомству з колекціонеркою Катериною Бойченко. Після її захоплених розповідей про парфуми та парфумерів, а також знайомства з незвичними нішевими парфумами, я закохалась у це мистецтво: одразу почала сприймати його як живопис ароматами. Саме тому я себе визначаю як парфумерну художницю.

Вивчитись на парфумера в Україні ніде (маю на увазі вищу освіту). А їхати в інші країни для цього не мала змоги. На щастя, є умовно цехове навчання, коли від майстра знання передаються безпосередньо учням, які продовжують вдосконалювати та напрацьовувати своє. Є ще книжки та форуми, здебільшого англомовні, де люди діляться своїми напрацюваннями. Авторська парфумерія в сенсі технологій не така вже складна річ, але потребує багато практичного досвіду: це постійне навчання та вдосконалення.
Бренд я створила тоді, коли почала отримувати зворотний зв’язок та замовлення. Власне, перший аромат був створений у 2015 році, а «Чар-зіллям» це стало у 2019-му.

Про парфумерну галузь в Україні

В Україні великий попит на парфумерію. Була щиро здивована, коли в Мілані потрапила у відому парфумерну крамницю, і з’ясувалось, що, за винятком буквально одного-двох брендів, все інше є в Україні. До того ж у нас новинки з’являються навіть раніше. Крім того, в Україні представлено дуже багато оригінальних, нішевих, ароматів, які є рідкістю в інших країнах Європи.

Крафтовий продукт у парфумерії — для когось плюс, бо то більш тепле, душевне, справжнє. Але для когось і мінус, бо є побоювання, з чого та в яких умовах все це змішано. Та й загалом досі зустрічається дещо зневажливе ставлення до ручної роботи.

Парфумерка Ксандра Осініна про культуру парфумерії, крафтові аромати та парфуми під час війни
Фотографка Vera Golubeva

Авторські українські парфуми все ще мало хто знає: здебільшого це люди, які сильно цікавляться парфумерією — парфманіяки. Поки що частіше полювання йде за рідкісними марками європейських, американських або канадських авторів, але є помітна тенденція до більшої цікавості саме до свого, місцевого.

Про технологію виготовлення парфумів

Загалом світова парфумерія — це величезні обсяги виробництва, складні точні технології, безліч фахівців окрім самих парфумерів. Синтез та видобування тонн сировини щороку. Саме під таку специфіку заточена парфумерна фахова освіта, навіть якщо це творча частина процесу, — вона має враховувати технологічні вимоги до виробництва.

А те, що роблю я, — це так звана інді-парфумерія (від англ. independent — незалежний), авторська, крафтова. Здебільшого такі аромати створюють самонавчені митці в невеличких майстернях. Незалежні бренди парфумерії є в більшості країн: це явище не пов’язане з наявністю чи відсутністю великих парфумерних виробництв десь поряд. Це як люди, які вишивають вручну, хоча можна зробити машинну вишивку.

Авторська парфумерія за принципом і технологіями більше схожа на ту, яку робили понад сто років тому. Але сучасні парфумерні митці мають величезні переваги завдяки кількості та доступності інформації, а також неймовірного різноманіття сучасних компонентів. Власне, палітра самонавченого парфумера може майже нічим не поступатись професійній палітрі фахівця. Може бути й ширшою завдяки власноруч зробленим ароматичним настоянкам, що не використовуються у великих виробництвах.

Парфумерка Ксандра Осініна про культуру парфумерії, крафтові аромати та парфуми під час війни
Фотографка Vera Golubeva

Часто чую запитання, чи авторська парфумерія створюється з натуральних компонентів. Насправді повністю натуральної парфумерії дуже мало. У синтетичних компонентах немає нічого поганого, і те, що ми знаємо як парфуми, взагалі неможливе без синтетичних складових. Не було б моря, повітря, конвалій, свіжоскошеної трави чи легких прозорих пелюсток. Натуральні компоненти зовсім інші: нетренованій людині вони пахнуть бабусиними настоянками. Синтетичні складники у парфуми додають ще з 1840-х років, а зараз відсоток натуральної сировини в більшості парфумів дорівнює нулю.

Сам принцип створення парфуму дуже простий — це суміш пахучих речовин в основі-розчиннику. Основою може бути спирт, вода або їхня суміш, рідка олія, віск тощо. Саме мистецтво полягає у знанні своєї ароматичної палітри та вмінні скласти композицію. Це десятки годин вивчення властивостей компонентів, а потім сотні годин практики змішування.

Власне, рідина, що всередині флакону, може бути хімічно подібною до промислових парфумів або відрізнятись дуже сильно. Головна відмінність — це творча ідея. Масові парфуми мають максимально рівне звучання, щоб подобатись буквально кожному — в цьому їхня мета. А інді-парфуми — це нестандартні речі, які шукають своїх людей.

Про зародження парфумерної культури в Україні

Така парфумерія, як ми її розуміємо зараз, почала з’являтись лише наприкінці 19-го сторіччя, і чогось помітного окремо в Україні на той час не було.

Та українки й українці завжди були дуже охайними й любили красиві речі: запахи теж не були винятком. Настоянки та відвари трав, які використовували в кожній хаті для різних цілей, прекрасно пахли. Голову мили любистком, тримали вдома полин, за пазуху клали м’яту, волосся прикрашали квітами — усе це про ту саму культуру ароматів.

Парфумерка Ксандра Осініна про культуру парфумерії, крафтові аромати та парфуми під час війни
Фотографка Vera Golubeva

Я, до речі, дуже люблю збирати лікарські рослини: в сезон у мене завжди сохнуть букети меліси, чебрецю, лаванди, квіти липи та троянд. Часто чую від гостей, що запах у мене вдома — як у їхніх бабусь у селі.

Мої предки щонайменше чотирьох поколінь жили в Києві, який до революції 1917 року був цілком європейським містом. З рекламними вивісками на Хрещатику, за які містяни жалілись на несмак. З продуктами зі всього світу — для того, хто мав гроші, не було жодної проблеми купити ананас або какао боби, екзотичні спеції. А також косметику та парфумерію, як і в будь-якому іншому європейському місті. В ті часи парфумерні смаки українців навряд чи суттєво відрізнялись від смаків мешканців Кракова чи Вільнюса. Хоча достеменно це складно відстежити вже, але відомо, що заможні кияни користувались парфумами від Guerlain, Coty, Atkinson. Але найчастіше ароматичні засоби розроблялись індивідуально, і це не було щось окреме від доглядової косметики чи притирань, які виробляли аптекарі з рослинних настоянок.

У радянські часи, які набагато реальніше дослідити, десятки років люди змушені були банально виживати у злиднях і страху смерті. Й не було мови про реальний розвиток чогось, що існувало суто для задоволення. Щоб не бути гіршими за когось (а це головне посилання радянщини), парфуми випускали у великій кількості, але за тим же принципом, що й усі товари для задоволення. А саме копіювали старі зразки парфумів, створені європейцями, особливо французами. Жодного розвитку, прогресу, інновацій — лише догми та формальність.

Звідки в Україні в ті часи могла би взятись своя парфумерія? Радянські винаходи — це завжди крадіжки, намагання скопіювати те, що хтось розробив, але виготовити з того, що є. Навіть у цих умовах українські парфумери намагалися створити щось оригінальне, але воно через економічну політику було дешевим: як у виробництві, так і у звучанні.

Парфумерка Ксандра Осініна про культуру парфумерії, крафтові аромати та парфуми під час війни

Лише кілька останніх десятків років створюється оригінальна та самобутня парфумерія в Україні, але це витвори окремих самонавчених авторів. А виробники з більш-менш помітними обсягами досі займаються копіюванням того, що придумано та втілено в інших країнах. Не кажучи вже про тих, хто досі випускає одеколони «Саша», «Русскій лєс» і навіть «Красную москву». Імперська травма та меншовартісність як вони є.

З ким би з виробників, ритейлерів або парфумерних колекціонерів я не говорила про це, для них наша парфумерія поки здебільшого залишається чимось на кшталт сувенірної дивини. Саме тому скажений спротив ціні, що вища за масмаркет.

Поки не знаю, як зарадити цій ситуації, але що довше вивчаю питання, то більше відчуваю, наскільки унікальною може стати саме українська парфумерія. Бо в нас прекрасна природа, яка пахне домом, у нас героїчні та креативні люди. Як можуть французи намалювати Україну? Як туристи, зі своїм баченням краси, звісно. Але це не про Україну, це знов про Францію, яку вони люблять і нею пишаються. Але чи пахне Україна цитрусами та сандалом? Чи пахне вона неролі та туберозою? Я намагаюсь розвивати саме це — глибоке, своє відчуття, що прекрасно передається ароматами.

Про парфумерію під час війни

Коли почалось повномасштабне вторгнення 24 лютого, я була щиро впевнена, що зараз парфуми не будуть потрібні взагалі нікому. І поки не працювала пошта, я й не могла б нічого нікому відправити. Але вже за кілька тижнів люди почали питати, чи працюю, замовляли аромати. Зважаючи на ситуацію та переживання, вони не просто мовчки купували, а ділились історіями. Так я дізналась, що багато хто в тривожну валізку закинув саме мої парфуми як згадку про дім. Також було щемно та до сліз приємно дізнатись, що аромати підтримують бійців, медиків і волонтерів у найважливішій наразі нашій спільній справі.

Парфумерка Ксандра Осініна про культуру парфумерії, крафтові аромати та парфуми під час війни

Звичайно, окремі історії я розповідатиму вже після перемоги, а насправді сподіваюсь, що ці неймовірні люди розповідатимуть їх самі, коли повернуться живими та здоровими. Але так, «Чар-зілля» — це таємна магічна зброя, що в найскладніших умовах морально підтримує найкращих у світі людей.
Мені завжди було важливо розуміти, для кого я працюю: мікробренд дозволяє безпосередньо знати своїх людей, спілкуватись із ними, відчувати їхні запити та настрої. І дуже цінно, що багато людей цінують і зчитують в ароматах саме те, що я туди закладаю — захоплення та любов до рідної землі, неповторність і красу української природи та людей.

Про те, чим пахне Крим

У мене за кожним ароматом стоїть враження, переживання, емоція, ідея. Жодний не створений за принципом «змішаю щось, що добре пахне, а потім придумаю історію».

Наприклад, ідея найпершого парфуму, який я створила, народилась зі спостереження сонячного затемнення. Цей аромат «Тінь Місяця» і досі є в лінійці, змішується за тою ж формулою, має своїх поціновувачів. «Партизанська любов» створена в Славському під час зимових канікул: під впливом пейзажів, людей, символіки та розмов із господарем дому, який багато знав про справжню історію та діяльність українських партизанів.

Найновіший парфум, випущений вже під час повномасштабного вторгнення, називається «Півострів кохання». Він присвячений Криму, де я ходила з наметом та наплічником безліч разів, який до 2013 року був невіддільною частиною мого життя. І сподіваюсь, що стане знову. Цей парфум я створювала чи не найдовше з усіх, з найбільшою кількістю ескізів і спроб, з повною зміною ідеї нот, але зі збереженням ідеї основної. Власне, формула була повністю готова в середині лютого, а в березні я вирішила, що випуску бути. І змішувала порцію під завивання сирен та звуки ППО.

За сюжетом цей парфум — зізнання в коханні моїй особливій людині, а також моєму особливому півострову. Дуже важливим у ньому є те, що аромат містить настоянку глини, привезеної з походу кримськими горами. Глини, що ввібрала в себе сонце, сіль, повітря та життя і змогла передати це настоянці. Запахи Криму особливі: вони відрізняються від усіх, які я чула біля моря в інших країнах. Тут і трави, і фрукти, і ялівець, і вода, і земля, і каміння, і сіль, і повітря, і сонце, і водорості, і трохи тваринності, але приємної, живої та теплої… Хочеться вірити, що цей парфум виявиться передчуттям про повернення до українського Криму.

Про плани та мрії

Моя парфумерна творчість — це перетворення власного емоційного досвіду. Зараз емоції дуже складні. Страшно, боляче, прикро, багато місця для ненависті та побажань смерті. Тому створювати зараз парфуми виходить лише про страх та біль. Що б я зараз не намагалась створити — виходить темне та лякливе.

Парфумерка Ксандра Осініна про культуру парфумерії, крафтові аромати та парфуми під час війни

Знаю, що зараз багато хто робить аромати перемоги, аромати України. Звісно, ця тема привертає увагу. Якщо для мене це було би про співчуття до країни, на яку напали, я б теж робила такий аромат. Але я всередині цієї реальності, навіть коли фізично в умовній безпеці та комфорті, емоційно проходжу пекло кожну хвилину: з цього стану створити щось позитивне не можу.

Я обов’язково створю аромат перемоги, коли переживу цю подію. Тоді я знатиму, чим вона пахне — який сезон, погода, що саме я відчую в моменті. Мрію, щоб це сталося якнайшвидше. А поки що планую й надалі знайомити людей з українськими ароматами, закохувати в Україну з її особливою природою та людьми, з її серцем та душею.

Зараз у світі дуже сильна хвиля уваги до нас, і дуже хочеться, щоб люди зацікавились саме нашими ароматами та митцями, без знецінення та штампів. І з часом, можливо, українська парфумерна школа зможе конкурувати зі старими європейськими й арабськими традиціями.