Замість «Усе буде добре». Як спілкуватися з людьми, які пережили насильство

//
817 переглядів

Війна принесла українцям багато болю. Люди, які пережили окупацію або виїхали з окупованих територій, можуть мати сильні психологічні травми. Існує багато досліджень, які стверджують, що реакція оточення на травматичні події може як полегшити проживання травми, так і погіршити. Тому дуже важливо докласти зусиль до спілкування з людьми, які пережили травматичний досвід.

Ми поспілкувалися з клінічною психологинею, психотерапевткою, співзасновницею фонду «СИЛЬНІ» Надією Волченською та запитали про те, на що потрібно звернути увагу та як поводитися.

Що можна та потрібно робити або говорити:

  • Необхідно надавати тільки перевірену інформацію (тобто з перевірених джерел, а не чутки чи чиїсь думки на будь-яку тему);
  • В жодному разі не обіцяти те, що ви не зможете гарантувати;
  • Питати, що саме зараз потрібно людині та намагатися саме це зробити, враховуючи ваші сили;
  • Замість казати «все буде добре» (так, нам усім хочеться говорити це автоматично) можна сказати, що ви хотіли б зробити щось, щоби стало краще.
  • Якщо людина живе разом із вами, з повагою ставтесь до її можливого небажання спілкуватись (наприклад, разом вечеряти, ходити на прогулянки тощо) та поважайте її особистий простір (стукайте у двері кімнати, попереджуйте, якщо хочете взяти якусь спільну в використанні річ).

Найголовніше, що потрібно розуміти про принципи такого спілкування : ваша мета робити все протилежне тому, що вже з людиною робили, а саме порушили її свободу та волю. Це означає, що ви можете лише пропонувати людині звертатися по допомогу до психолога або організації, та, якщо людина відмовляється, не будете тиснути.

Тому не можна:

  • Нав’язувати своє бачення щодо того, як потерпілій потрібно поводитися (куди звертатись, як спілкуватись тощо).
  • Розказувати про досвід інших жертв, яким допомогло те, що ви пропонуєте, та переконувати, що якщо з іншими це спрацювало, то й цій людині також допоможе.
  • Не варто говорити, що ви розумієте співрозмовника або порівнювати його досвід зі своїм, так ви применшуєте цінність того, що вам розповідають.

Як реагувати, коли людина починає розповідати свою історію

Якщо ви зараз дійсно можете, то вислухайте людину. При цьому важливо:

  • Не перебивати (якщо у вас є запитання, треба спершу запитати, чи доречно щось запитати чи уточнити);
  • Дати зрозуміти, що ви чуєте людину та вірите їй (навіть якщо у вас є інформація, яка спростовує якісь факти, зараз не час їх використовувати);
  • Пам’ятати про конфіденційність (не поширюйте особисті дані, імена та місцеперебування, а якщо ви хочете обговорити з ким-небудь чужі історії та ваші почуття до того, переконайтеся, що не розкриваєте жодної інформації, яка допомогла б ідентифікувати людей без їхньої згоди);
  • Надати інформацію про організації та фахівців, які можуть допомогти, але знову ж ставитися з повагою до відмови.

Якщо вам важко слухати, чи у вас самих схожий досвід і ви не хочете це обговорювати, перше, що треба пам’ятати, — ви маєте право відмовитись та не слухати. Це не буде якоюсь слабкістю чи ознакою вашої нечутливості чи неемпатійності. Як про це сказати: «Пробач, я б дуже хотіла зараз бути спроможним/спроможною тебе вислухати, але мені важко й мої реакції на це зараз не будуть правильними для тебе та мене».

Якщо люди говорять вам про те, що їм загрожує небезпека з боку третіх осіб або вони можуть заподіяти шкоду собі самі, то запитайте в них, чи готові вони зателефонувати до екстреної психологічної служби.

Як правильно поводитися, коли людина не йде на контакт, закривається?

Пам’ятайте — немає різниці, коли йдеться про особисті кордони, чи ви давно знаєте одне одного, чи опинились в одному тимчасовому прихистку. Тому, якщо людина не йде на контакт, то треба поставитись до того з повагою. Навіть якщо це ваша подруга чи родичка. Це означає, що саме зараз вона саме таку дистанцію обирає.

Перше — ви позначаєте, що почули про небажання та зрозуміли його. Друге — ви позначаєте, що готові в інший час повернутись до розмови, якщо людина змінить свою думку.

Треба бути уважним, коли людина виказує інтерес до теми смерті, занурюється у такі роздуми чи напряму говорить про небажання жити, наводить лад у своїх справах, роздає важливі речі — це все є ознаками суїцидальної поведінки. Дуже важливо залучити її та її близьких до розмови про це, запропонувати звернутись за допомогою хоча б анонімно на гарячу лінію. (Національна гаряча лінія з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та гендерної дискримінації 116 123)

Як можна підтримати людину, яка пережила тортури або зґвалтування? Як запропонувати допомогу?

Ці рекомендації треба розглядати тільки, якщо людина звертається до вас по таку допомогу та сама починає розповідати про такий досвід.

Якщо людина нічого не розказує та ви лише підозрюєте, що вона пережила насильство (бачили синці, злякана поведінка, уникнення будь-якого тілесного контакту тощо), ви можете лише запропонувати «обговорити будь-що, що вона захоче» та пообіцяти, що це буде конфіденційно.

Важливо, щоби була можливість обирати: говорити чи мовчати, розповісти зараз чи відкласти розмову. Надважливо дати людині контроль над ситуацією. Якщо людина все ж звернулась до вас та вирішила розповісти, дуже важливо подбати про те, щоб вона знала, куди можна звернутись після такої розмови за підтримкою. (Фонд «СИЛЬНІ», громадська організація La Strada)

Можливо, вона не захоче робити це на самоті, можна запропонувати зробити це разом, якщо їй страшно. Попередньо обговоріть, до якої межі людині потрібна ваша присутність, наприклад, прийти разом до психолога чи лікаря та почекати її до завершення прийому.

Завжди розраховуйте свої сили: важливо пам’ятати, що для того, хто пережив насильство, згадування про нього дуже схоже на проживання травматичного досвіду заново. У такій ситуації людина стає дуже вразливою. Необхідно чітко розуміти, чи можете дати співрозмовнику необхідне відчуття комфорту та безпеки. Якщо ви не впевнені в собі, не треба починати таку розмову, залиште це фахівцям.

Намагайтесь забезпечити фізичний комфорт, безпечне місце, тишу. Уникайте використання будь-яких стигм, навішування ярлика жертви. Завжди краще говорити «людина, яка пережила насильство», а не «жертва насильства».

Тому що зазвичай жертви — це саме ті, хто щось не пережили, наприклад, «жертви серійного вбивці». В англійській мові є хороше слово survivor, тобто людина, яка щось пережила та вижила. У цьому є потрібний відтінок того, що травма може залишитись у минулому, а людина — жити далі.

Якщо людина наполягає, що хоче розповісти вам про свій досвід, то під час такої розмови пам’ятайте таке:

  • Ваше завдання — дати зрозуміти людині, що ви визнаєте, що з нею трапилося щось страшне, і вам шкода, що це сталося;
  • Ґвалтівник завжди домінує, тому в розмові з тими, хто пережив насильство, важливо більше слухати і менше говорити;
  • Підтвердити, що ви розумієте, що людина не винна;
  • Не засуджуйте та не питайте, чому вона не чинила спротив (те ж саме стосується того, чому людина не звернулась по допомогу одразу);
  • Намагатись не говорити про те, що треба зробити, щоб почуватися краще.

Якщо людина каже, що хоче заподіяти собі шкоду, то запитайте, чи готова вона зателефонувати до служби довіри. Якщо насильство пережила дитина, то найперше — треба допомогти батькам, щоб вони вже могли подбати про неї.

Зважайте, що сльози та крики — нормальна реакція на ненормальні обставини. Варто зауважити для самого себе, що агресія, біль, жаль, які зараз проявляються формою крику чи сліз, не спрямовані на вас і не ви є їхньою причиною. Намагайтесь пропонувати людині перетворювати частину емоцій на якийсь текст і відповідайте на нього підтримкою.