Як українські чоловіки ставляться до гендерних стереотипів і насильства щодо жінок

617 переглядів

Фонд ООН у галузі народонаселення презентував перше в Україні національне комплексне дослідження “Сучасне розуміння маскулінності: ставлення чоловіків до гендерних стереотипів і насильства щодо жінок”.

Формування особистості, зокрема, чоловічої завжди зазнавало тиску з боку суспільства і культури, що певним чином регламентує життя. Тому дослідження соціокультурних практик чоловіків мають очевидні прикладні результати не лише в контексті просування гендерної рівності, а й для вирішення інших соціальних питань. Йдеться в докладі “Сучасне розуміння маскулінності: ставлення чоловіків до гендерних стереотипів і насильства щодо жінок”.

Кожен сьомий чоловік був свідком фізичного насильства по відношенню до матері з боку батька. Такий досвід має негативний вплив на дитячу психіку та може призводити до сприйняття домашнього насильства як норми у стосунках.

Незважаючи на те, що поняття гендерної рівності досить давно увійшло до законодавчого та інституційного середовища України, на побутовому рівні громадяни не завжди обізнані щодо змісту цієї концепції або вірно інтерпретують її значення.

«Гендерна рівність – це рівність жінок і чоловіків… А хіба у нас в країні є з цим проблеми? Жінки можуть і навчатися, і працювати, і кар’єру будувати, – це особиста справа кожної людини, питання розставлення пріоритетів» (чоловік, 42 роки)

«У наших жінок є не лише всі можливості та права є, що надаються державою, їх ще й чоловіки в усьому підтримують… з власної шкіри намагаються вилізти, аби жінці догодити. Я думаю, що це саме чоловіки страждають сьогодні від несправедливого ставлення та недооцінюються в суспільстві» (чоловік, 55 років).

Значна частина громадян ототожнюють настанови гендерної рівності суто з формальним аспектом забезпечення рівних прав жінок і чоловіків і, відповідно, не вбачають особливих проблем у можливостях їхньої реалізації в реальному житті. Зокрема, 41% чоловіків погодилися, що гендерна рівність в українському суспільстві вже в цілому досягнута.

Разом із тим, 29% із них підтримали думку, що від просування гендерної рівності в більшій мірі виграють заможні верстви населення, які мають більше можливостей користуватися її перевагами.

Рівень обізнаності громадян щодо настанов гендерної рівності серед населення залишається низьким: значна частина респондентів не змогли визначити власне ставлення до цих питань або не мали власної думки з цього приводу.

Хоча переважна більшість чоловіків продемонстрували неупереджене ставлення до розширення прав жінок  кожен десятий із них досі погоджується зі стереотипними твердженнями, що надання жінкам прав призводить до обмеження прав чоловіків, а жінки, які виходять на ринок праці, відбирають робочі місця в чоловіків. В переважній більшості ці респонденти були представлені чоловіками старшого віку

В українському суспільстві зберігаються стійкі очікування щодо моделей подружніх стосунків, відповідно до яких за чоловіками закріплюється роль годувальника родини, а на жінок покладаються зобов’язання щодо ведення господарства, піклування про родину та догляду за дітьми.

Майже 70% опитаних чоловіків погодилися з твердженням, що основна роль жінки – піклуватися про власну оселю та готувати їжу для родини.

На жаль, в питаннях планування сім’ї значна частина чоловіків зберігають досить патріархальні погляди. Хоча абсолютна більшість погодилися, що члени подружжя або партнери мають спільно вирішувати, чи хочуть вони мати дітей, відповідальність за небажану вагітність в значній мірі покладається на жінок. Так, більше третини респондентів дослідження погодилися, що попередження небажаної вагітності – це обов’язок жінки. Особливо категоричними в питаннях планування сім’ї виявилися сільські мешканці, серед яких 41% зазначили, що саме жінка несе відповідальність за попередження небажаної вагітності.

До того ж, кожен п’ятий респондент підтримав стереотипні уявлення щодо використання жінками засобів контрацепції, припускаючи, що це формує небажані передумови для надмірної сексуальної свободи жінок

Певні підстави для оптимізму щодо поступової трансформації стереотипних уявлень щодо розподілу домашніх обов’язків та ухвалення рішень у родині дають результати обговорень із представниками молоді. Значна частина молодих людей віком 18-24 роки висловлювали переконання, що всі сімейні справи мають виконуватись разом чи в однаковій мірі розподілятися між чоловіком і дружиною:

«Не існує виключно «чоловічих» та «жіночих» обов’язків, щоденна домашня робота має ділитися порівну – хто має більше вільного часу на даний момент, той і залучається. А щодо певних специфічних речей – наприклад, полагодити автомобіль або комп’ютер, – їх має виконувати той, хто краще на цьому розуміється… байдуже, чоловік він, чи жінка» (хлопець, 19 років);

«Заробляти повинні обидва члени подружжя, тоді між ними не виникатиме жодних претензій, суперечок або розчарувань… І тут справа не в тому, хто саме з них заробляє більше, а у відчутті власної незалежності та самодостатності. Звичайно, рішення щодо великих покупок для всієї родини, інвестицій у дітей, їхню освіту та розвиток, мають плануватися спільно та спокійно обговорюватися партнерами» (хлопець, 20 років).

Як показало дослідження, лише 27% українських чоловіків брали відпустку по догляду за дитиною. При цьому відпустки були нетривалими: лише один чоловік перебував у відпустці протягом року. Більшість тих, хто брав відпустку після народження дитини, розподілилися на чотири групи: 1-3 дні – 20%, 4-7 днів – 24%, 8-14 днів – 28%, 15 днів і довше – 28%.

Патріархальні очікування щодо «належної» поведінки жінки призводить до поширення настанов віктимізації потерпілих від сексуального насильства, звинувачення їх в провокуванні насильницьких дій власними вчинками або способом життя, нерозбірливістю в спілкуванні з представниками протилежної статі.

Половина опитаних чоловіків ставить під сумнів можливість зґвалтування, якщо жінка перебувала під впливом алкоголю або наркотиків, 43% чоловіків – у випадках, якщо постраждала мала погану репутацію, третина з них – якщо жінка не чинила фізичного спротиву.

Досить поширеними серед чоловіків залишаються й настанови на толерування домашнього насильства. В значній мірі причини такого ставлення пов’язані з глибоко вкоріненим сприйняттям нерівного значення жінок і чоловіків у суспільстві, зокрема підлеглого становища жінок в ієрархії сімейних стосунків.

Відповідно, атрибути «гарної» дружини часто пов’язуються з поступливістю, прагненням дослухатися до чоловіка, та уникати конфліктних ситуацій у родині. Зокрема, більше третини  опитаних чоловіків погодилися з твердженням, що гарна жінка не повинна ставити під сумнів думку та рішення чоловіка, навіть якщо вона з ними не погоджується.

Невідповідність реального сімейного життя цим очікуванням закономірно призводить до конфліктів, розгортання яких може супроводжуватися виявами агресії та насильства.

Як результат, досить поширеними в громадській свідомості залишаються культурні практики, які визнають право чоловіків застосовувати фізичні покарання до власних дружин у певних випадках.

Зокрема, 13% чоловіків, які були опитані в рамках даного дослідження, вважали, що побиття дружини власним чоловіком може бути виправданим у деяких ситуаціях, 18% чоловіків погодилися, що чоловік має право вдарити або побити власну дружину, якщо він дізнався про її зраду, 5% чоловіків – якщо дружина відмовляє чоловікові в інтимних стосунках. При цьому кожен десятий респондент дослідження підтримав думку, що жінка повинна терпіти прояви насильства з боку чоловіка, щоб зберегти власну сім’ю.

«Ось у мого товариша дружина намагалася у всьому мати останнє слово та приймати остаточні рішення, тому що її мати у  своїй сім’ї так поводилася. То товариш покарав її кілька разів фізично – і все, такі спроби припинилися… Запанував мир і спокій в родині» (чоловік, 36 років).

Значна частина респондентів (32%) визнали, що вони мають знайомих чоловіків, які в дійсності застосовують фізичну силу до власних дружин або партнерок. Думки респондентів щодо власного ставлення до цих практик розділилися: переважна частина чоловіків були переконані, що їхні друзі чинять неправильно (41%), чверть із них були обурені такою поведінкою, кожен п’ятий почувався через це некомфортно.

Разом із тим, третина респондентів зазначили, що вони вважають це приватною справою подружжя, що жодним чином не має стосуватися інших осіб. Більше того, 6% чоловіків були переконані, що в знайомій родині існують вагомі причини, які виправдовують фізичне насильство:

«У кожного насильства є своя причина. Якщо чоловік вважає, що жінку можна перевиховати, він проявляє насильство, якщо вважає, що ні – збирає чемодан і йде. Особисто в мене так було» (одружений чоловік, 45 років).

Пошириними виявилися прояви контролюючої поведінки чоловіків щодо власних дружин або постійних партнерок. Більше половини опитаних визнали, що вони прагнуть весь час знати, де перебувають їхні партнерки,, 22% із них наголосили, що не дозволятимуть партнерці вдягнути деякий одяг або зробити певний макіяж, які здаються їм занадто відвертими, 18% чоловіків стверджували, що саме вони вирішують, з ким може проводити свій час їхня партнерка. Прагнення чоловіків відігравати домінантні ролі в системі подружніх стосунків підтверджуються й наступними даними: дві третини респондентів очікували, що їхні партнерки одразу погодяться на інтимні стосунки, якщо чоловіки висловлюють таке бажання, третина з них вважали, що їхні думки щодо рішень, від яких залежить спільне життя, є більш вагомими, ніж думки партнерок.

Ці результати цілком відповідають положенням теорії гегемонної маскулінності, згідно яким контроль над жінками сприймається як важливий атрибут чоловічої культури, а причини гендерно зумовленого насильства пов’язуються зі спробами зберегти панування та відносини нерівності між чоловіками та жінками.

Дані опитування не виявляють чіткої залежності між схильністю чоловіків до вчинення насильства та будь-якими соціально-демографічними характеристиками, включаючи вік, рівень освіти або місцевість проживання. Це доводить, що насильство щодо жінок не знає соціальних бар’єрів. Тому дослідницькі зусилля у визначенні причин, обставин та наслідків насильства мають спрямовуватися на глибинний аналіз поведінки цільової групи населення, а саме – чоловіків, які мають документально підтверджений досвід вчинення насильства в родині та співпрацюють з соціальними службами задля попередження повторення домашнього насильства в майбутньому.